Глобальна приватизація. Що саме державі потрібно продавати

15 грудня 2017, 16:40
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
І чому великий розпродаж державних підприємств зніме тягар, який несе країна

Наприкінці минулого місяця прем’єр міністр Володимир Гройсман заявив, що в Україні потрібно зменшити кількість об’єктів, заборонених до приватизації. І тут важко не погодитися. Адже сьогодні маємо біля трьох тисяч державних підприємства і більшість з них збиткові. То чому б не передати їх у приватні руки?

Відео дня

Кабмін напрацював новий закон про приватизацію, який скасовує сім попередніх законів, і Рада прийняла цей законопроект у першому читанні. Зараз він готується до другого читання. Далі буде перелік об'єктів державної власності, що підлягають приватизації.

"Я абсолютно погоджуюсь із тим, що цей перелік треба не те що мінімізувати, а, можливо, прийняти абсолютно новий перелік, в якому залишити два-три-чотири десятка стратегічно важливих підприємств, які не підлягають приватизації", – сказав Гройсман.

Сьогодні в Україні близько 3 тис. державних підприємств. Більшість з них не є прибутковими. А значна частина взагалі не працює. Тому для держави немає жодного сенсу продовжувати контролювати компанії, які не здійснюють господарської діяльності. Потрібно зрозуміти що є стратегічно важливим для держави, що зручно, а що не має жодного сенсу. Бо це для держави тягар.

Та є і підприємства, які держава вважає стратегічними. Серед них – НАК Нафтогаз України, Укрзалізниця і навіть Укрспирт. Що з цього залишити в державній власності, вирішити непросто. Експерти мають тут різні думки.

"Глобально наша ліберальна ідея полягає у тому, що приватизувати треба все", – ідеалізує Юрій Яковенко, голова інвесткомпанії Eavex Capital. Він переконаний, що ніщо не заважає приватизувати навіть такі чутливі і стратегічні підприємства для держави, як той самий Енергоатом або Укрзалізницю. Звісно, при збереженні державного контролю, державного контрольного пакету.

З іншого боку, підхід повинен базуватись на економічній теорії. "Іноді конкурентні ринки не працюють, є так звані фіаско ринку, коли, наприклад, це якісь інфраструктурні об'єкти. Тобто приватні власники не готові ними володіти або вони не генерують достатню кількість прибутку", – говорить Дмитро Яблоновський, старший економіст Центру економічної стратегії.

Загалом, різні держави, різні країни йдуть своїм шляхом. Як-от досить успішний досвід скандинавських країн, Норвегії, наприклад, коли держава все-таки залишає за собою певну частку акцій у підприємствах, які йдуть на приватизацію, але мають стратегічне значення для держави. "На мій погляд, це найбільш стратегічні для держави об'єкти видобувної галузі, в сфері оборонного сектору", – вважає Світлана Михайловська, заступник директора Європейської бізнес асоціації.

Зрозуміло те, що з державними підприємствами потрібно щось робити. Ними краще або керувати, або їх продати. "Зазвичай, стратегічна компанія це та, яка при неправильному або недбалому управлінні може призвести до проблем, що загрожують існуванню держави", – каже Фабріціо Дзукка, професор SDA Bocconi School of Managment. На його думку, та ж енергетична система як така – стратегічна, але одна станція не має стратегічного значення.

Визначення стратегічного підприємства може бути дуже широким. Дзукка каже, що в Італії, у часи, коли профспілки мали вагу, вони відстоювали ідею про те, що стратегічною є компанія, яка має вплив на велику кількість людей. Та, від якої залежить виживання багатьох родин: "Але з економічної точки зору – це проблема. Бо це може призводити до збереження збиткових підприємств. І для її підтримки потрібно вкладати гроші які надходять від платників податків. Виходить, що уся країна платить заробітну плату людям, якім пощастило працювати у цій компанії".

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X