Бізнес на Олімпійських іграх. Хто і як заробляє на великому спорті
НВ Бізнес розібрався, що отримують тріумфатори Олімпійських ігор з України, крім самих медалей.
Олімпійські ігри у Південній Кореї закінчилися 25 лютого. За два тижні Олімпіади розіграли рекордні 102 комплекти нагород. Загалом відбулися змагання у 15-ти видах спорту, в 9 з яких були представлені і спортсмени з України. "Золото" синьо-жовтій збірній приніс фристайліст Олександр Абраменко.
Крім пошани і слави, спортсмен отримає і заслужені призові. Ще до Олімпіади-2018 було озвучено, що за золото Пхенчхана держава виплатить премію у розмірі $125 тис, за срібло спортсменам обіцяли $80 тис., а за бронзу – $55 тис. Крім того, підготовка до Олімпіади обійшлася в 120 млн грн.
Нагороди для українців не такі й маленькі. За даними Eurosport, Україна входить в ТОП-5 країн за розміром олімпійських призових. Так, за "золото" ОАР передбачено тільки €56,4 тис., Франція виплачує €50 тис., Німеччина – €20 тис., США – €33,2 тис., Польща – €28,8 тис., Китай – €25,8 тис., Австрія – €17 тис., Канада – €12,9 тис. У Норвегії, Великобританії і Швеції виплати призових за олімпійські нагороди не передбачені.
Але в основному світові зірки спорту живуть не тільки за рахунок призових. Це лише частина їх винагороди за тривалі тренування. У Сполучених Штатах Америки (США) славу, здобуту на змаганнях, конвертують у гроші, які отримують від реклами. При цьому, американські спортсмени рівні й не відрізняються від людей інших професій. "Я не скажу, що на рівні суспільства в Америці спортсмен живе краще. Він живе як пересічний громадянин", - розповідає Андрій Столярчук, спортивний журналіст.
В Україні ситуація інша. Матеріальний успіх спортсмена залежить від виду спорту. В основному це профільні дисципліни – біатлон або, наприклад, футбол.
Ринок реклами в спорті також присутній, але він слабкий. Заробляють на ньому тільки пропіарені й харизматичні спортсмени, розповідає Жан Беленюк, срібний призер Олімпійських Ігор 2016 року, чемпіон світу та Європи.
Втім, не всі дисципліни можуть достойно представити бренд. Як розповідає саночниця Лілія Лудан, через велику швидкость і відсутність місця для реклами санний спорт не дуже рекламний вид спорту. "На кубках світу ми можемо виступати з рекламою. А на Олімпійських іграх вона займає квадратні сантиметри", - додала саночниця.
Втім, в європейських країнах бізнес-модель спорту відрізняється. Спорт підтримують спонсори, різні компанії, які натомість отримують преференції для свого бізнесу, говорить Беленюк.
В Україні ситуація ще гірша. Майже весь спортивний бізнес тіньовий. Але спортсмен упевнений, що надія на його відродження, якщо повторити європейську систему, є. Для цього потрібно реформи проводити "згори". "Коли у нас буде сильна економіка, коли будуть у нас нормальні суди і всі служби працюватимуть так, як потрібно, а не так, як хтось скаже згори, то я думаю, що і в спорт будуть вкладатися гроші", - вважає він.
Поки влада думає, як спорт зробити вигідним бізнесом для країни, українські спортсмени їдуть за кордон і приносять перемоги їншим країнам, де призові менші, але умови для розвитку кращі. Прикладом цього є перемога української фігуристки Олени Савченко, яка принесла "золото" не Україні, а Німеччині.
В одному з інтерв'ю фігуристка заявила, що виїхала з України не тільки через травму партнера, але й через погані умов і фінансування. "У Німеччині мене цікавлять не стільки заробітки, скільки можливість тренуватися в людських умовах, - зазначила Савченко. - Заробити встигну".
В Україні в основному добре фінансуються профільні дисципліни, стверджує спортивний журналіст. Так, на біатлон виділили на сезон більше 50 млн грн: "І це більш ніж достатньо для того, щоб і перша команда, і команда В, і юніори тренувалися. І вони певною мірою забезпечені з точки зору і масел, і лиж, і відновлювального харчування".
З іншими дисциплінами ситуація гірша. Наприклад, у тому ж санному спорті часто спортсмени отримують інвентар від друзів з-за кордону. "Спортсмени через дружні стосунки отримують інвентар і допилюють його в гаражі", - підкреслює Столярчук.
Практика проведення та організації Зимових Олімпійських ігор показує, що прибуток від змагань отримують не тільки спортсмени, а й країна-організатор. Витрати на Олімпіаду за відсутності в країні корупції і за наявності хорошої інфраструктури можуть досягти досить кількох десятків мільйонів. А прибуток від такого масштабу змагань, до яких прикуто дуже багато інформаційної уваги, досить великий, говорить економіст Андрій Новак.
За його словами, витрати на підготовку до таких масштабних змагань можуть значно перевищити доходи тільки у тому випадку, коли країні потрібно майже повністю будувати нову спортивну інфраструктуру.
Порівнюючи зимову олімпіаду у Сочі і Кореї, Столярчук стверджує, що у 2014 році змагання були виснажливими для бюджету. У Кореї бізнес-модель змагань зовсім інша. Будинки, в яких проживають учасники змагань, будуть продані під офіси або під квартири. Таким чином, корейці зможуть заробити до і після Олімпіади-2018.
В цілому, змагання такого масштабу – це великий бізнес. З одного боку, він дає можливість відносно швидко оновити транспортну інфраструктуру і рекламує туристичну галузь країни. А з іншого, провал може обійтися країні у кілька мільярдів, за які країна може розплачуватися десятиліттями.
