Хочеться бачити великі підприємства під керівництвом жінок і жінок у політиці — народна депутатка

10 січня, 17:49
Партнерський проєкт
Марина Бардіна, народна депутатка (Фото:Марина Бардіна)

Марина Бардіна, народна депутатка (Фото:Марина Бардіна)

Протягом останніх років тема гендерної рівності, недискримінації та протидії домашньому насильству стала однією із найбільш впроваджуваних роботодавцями в межах корпоративної соціальної відповідальності бізнесу. Не стояли осторонь і компанії в Україні. Так, у межах проєктів UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, «Трамплін до рівності» та «ЄС за гендерну рівність: разом проти гендерних стереотипів і гендерно зумовленого насильства» за фінансової підтримки Європейського Союзу та Швеції у співпраці з ООН Жінки та офісом віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України було створено декілька важливих ініціатив. Зокрема, Рейтинг відповідального бізнесу та Корпоративний Альянс, який наразі вже об'єднує 40 компаній. Ми запитали учасників Альянсу, чи змінились їхні підходи з початку повномасштабної війни в Україні, які практики мають роботодавці зараз та як підтримують родини у цей складний для всіх час.

Відео дня

Яким головним досягненням може похвалитися Україна у сфері боротьби з домашнім насильством, чи можна зробити оплачуваною трирічну відпустку з догляду за дитиною, як євроінтеграція змінює гендерні підходи українських роботодавців, що має зробити держава, щоб якнайбільше жінок із дітьми повернулися на батьківщину після війни. Про це — у розмові з народною депутаткою, заступницею голови комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та парламентського співробітництва, Мариною Бардіною.

Марина Бардіна,

народна депутатка, заступниця голови комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та парламентського співробітництва

Чому говорити про гендерну рівність і втілювати її принципи в життя в Україні сьогодні надзвичайно важливо? Яка нині ситуація? Чи можемо констатувати, що в Україні чоловіки і жінки в суспільстві перебувають у рівних умовах?


Дуже хотілося б це констатувати. І я вірю, що одного дня ми з вами зустрінемося і констатуємо це. Але, на жаль, не сьогодні. Тому що гендерної рівності як такої в різних сферах ще поки немає. Хоча там, де, наприклад, у нас більше прав і можливостей у жінок, сьогодні чоловіки здобувають якісь свої права і навпаки. Чому гендерна рівність це важливо? Для мене це — банально, соціальна справедливість. Якщо в суспільстві так багато жінок, а в Україні це більше половини населення, то, напевно, жінки мають бути представлені всюди. І в політиці, і в економіці, і в абсолютно різних сферах життя, як приватних, так і публічних. От, власне, в цьому і важливість абсолютної соціальної справедливості для всіх людей, хто проживає на планеті Земля.

Давайте поговоримо про те, що робить держава в питаннях гендерної рівності. Як вирівнюється ця ситуація? Можна від простих речей іти: коли народжується дитина, раніше в декрет йшла мама і кілька років могла перебувати вдома з дитиною. Я знаю, що зараз держава зробила все належне, щоб таким правом могли користуватися чоловіки. Більше того, користуються вже навіть.


Держава зробила низку кроків. Та як завжди, хочеться більше, ніж маємо. Але те, що ми вже сьогодні маємо, теж велике досягнення. Якщо говорити про декретні відпустки, їх є дві для жінки. Перша, скажімо так, це відпустка у зв’язку з пологами, абсолютно фізичне явище, яке гарантоване.


По суті, лікарняний такий.

Лікарняний, так. І відпустка по догляду за дитиною до трьох років, яку і раніше могли взяти чоловіки, але мама була першою особою, вона перше право мала. Батько міг піти в таку відпустку, лише коли мама принесе довідку, що ось, я вийшла на роботу, дайте, будь ласка, моєму чоловікові (бабі, дідові) відпустку. Сьогодні ж ці правила змінилися, ми дійсно урівняли чоловіка й жінку в можливості мати цю трирічну декретну відпустку. Тобто в родині сім'я вирішує, хто бере її. І запровадили абсолютно нову відпустку, якої ніколи не було в Україні — це два тижні, які чоловік може взяти протягом перших трьох місяців з дня народження маляти. Ця відпустка є оплачуваною, її оплачує роботодавець. Як депутатка, як громадянка, я неймовірно вдячна, що роботодавці взяли на себе цю відповідальність і підтримали такий проєкт, таку новацію в Україні.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
depositphotos
Фото: depositphotos

Чи зараз простіше оформлювати чоловікові декретну відпустку, ніж колись?

Зараз це простіше. Наприклад, якщо раніше жінка була ФОП, то апріорі чоловік взагалі не мав права претендувати на таку трирічну відпустку, тому що їй не було звідки принести довідку, що вона повернулася до роботи. Зараз цього немає. Це пов’язано, зокрема, з євроінтеграційними процесами України. Якщо ми йдемо в ЄС, то це банальні питання базових прав людини. Хочемо ми цього чи ні, але гендерної рівності буде все більше, жінок ми будемо бачити все більше в публічній сфері, а чоловіків — які більше займаються дітьми. Це не означає, що чоловіки і жінки поміняються ролями, ні, це абсолютно буде рівна можливість для всіх громадян — займатися тією чи іншою справою. І дуже би хотілося все-таки бачити суспільство, коли відповідальність за народження дитини і догляд за нею не лягає винятково на жінку. Щоб чоловіки так само не цуралися, не соромилися, в колективах їх не принижували б за це, а вони з гідністю, з великим бажанням брали би на себе частину таких доглядових, побутових справ щодо дитини.

Жінка, яка бере участь у політичному житті країни, жінки у державних органах влади. Зараз якийсь порух стався в цьому сенсі?

Стався, я би сказала, і дуже великий, тому що в нашому скликанні парламенту найбільше жінок за всі роки незалежності нашої країни — 21%. Не якісь там 60%, це 21%. Але нам вдалося, завдяки нашим колегам чоловікам в тому числі, проадвокувати і внести зміни до Виборчого кодексу. В нас наступні вибори, як місцеві, так і національні, будуть проходити вже з обов’язковою гендерною квотою на рівні 30—40% залежно від розміру громади. І ця квота буде обов’язковою, розподіл жінок у списках буде обов’язковим. Тобто в наступній каденції парламенту й місцевих рад ми побачимо ще більше жінок. Багато такої законодавчої роботи відбувається в сфері гендерної політики сьогодні, знову ж таки в силу того, що є зацікавлені в цьому жінки-законодавиці.

Щодо квот, я пам’ятаю, як активно обговорювалося це питання. Були такі міркування, що буде такий формалізований процес, це так погано, тому що десь цих жінок збиратимуть і так далі. Я тоді посміхнулася і подумала: напевно, це чоловіки написали. Тому що жінки дійсно хочуть в політику, і вони там мають що робити. Це найважливіше.


Абсолютно. І ви знаєте, так багато талановитих, активних, відповідальних жінок, які вже працюють у своїх громадах, які дуже часто є там секретарями, помічниками чоловіків на різних посадах. Тому дуже важливо дати цю можливість, вікно можливостей. Звичайно, хтось буде хотіти своїх технічних кандидаток протягувати, і вони це робити будуть. Але ті мільйони жінок, які шукатимуть можливість дійсно бути задіяними у політиці, матимуть цю можливість. Це суперважливо, щоб все більше і більше жінок займалося політикою. Ми тоді будемо бачити як відбуваються зміни. Тому що в чоловіків і жінок абсолютно різний досвід. І правильно, і нормально його поєднувати. Це ж ефективність, продуктивність. Це тільки на користь усім буде.

depositphotos
Фото: depositphotos

Якщо говорити про бізнес. Думаю, що для розвитку бізнесу для жінки зараз в Україні жодних проблем немає?

Я в бізнесі не працювала, тому можу судити тільки з того, що чую. Є певні проблеми в плані кар'єрного росту, займання топменеджерських посад. У плані, знову ж таки, поєднання роботи з материнством. Тобто є дуже багато вимог в силу певних суспільних традицій, скажімо так. Але так само є багато роботодавців, багато бізнесів, які все більше цікавляться рівністю, що має бути в колективі, як має бути налагоджена робота, щоб була політики, дружні до родин із дітьми, що таке гнучкий графік, що таке спільні корпоративні заходи для родин, коли запрошують сім'ї своїх співробітників. Ми стаємо відкритішими. І тут європейський досвід нагодився. Я вчора буквально спілкувалася з одним підприємцем, він надає роботу більше ніж тисячі людей. Він каже: «Ми хочемо вийти наступного року на позицію номер один як компанія-роботодавець». Людина одразу цікавиться комфортом для співробітників. Звичайно, що тільки ці критерії можуть вивести в топ, і вже йому цікаво. Тобто, що треба зробити для жінки, щоб вона обрала його компанію, а не конкурента? Що треба зробити для чоловіка? Як має виглядати робочий день і так далі? Тому дуже позитивно, що ми з кожним роком сучасніші стаємо.

У нас такі вмотивовані бізнеси, можливо, державі взагалі не потрібно втручатися в цей процес?


По факту держава не дуже втручається безпосередньо в процес, як бізнесу це налагоджувати. Це більше світові тенденції, і ми, як депутати, викладаємо це в законопроєктах. Але ми не вказуємо бізнесу, що ви маєте взяти таку кількість жінок, ви маєте організувати такий робочий графік, а не інший. Це більше відповідальність на рівні бізнесу. А держава там задає певні тенденції. От ми, наприклад, роки два тому заборонили сексизм у публічній рекламі. Як це вплине на роботодавців? Це вплине лише на компанії і маркетингову частину, коли на бігбордах не будуть вішати оголені тіла жінок, рекламуючи магазин м’яса, наприклад. Зараз зареєстрований законопроєкт по квотах у наглядових радах. Якщо подивитися, наприклад, на італійців, на шведів, у них є ці квоти, і так вони йшли шляхом до рівності. В нас поки дискусії. Тому що є питання, які легше проадвокувати в парламенті, є питання складніші. Але знову-таки — це питання, які рано чи пізно знову стануть реальністю, адже ми рухаємося до європейських стандартів у взаємовідносинах між людьми.

Ми з вами з’ясували, що Україна зараз на шляху до гендерної рівності, що насправді багато чого робиться в нашій державі на цьому шляху позитивного. А як війна вплинула на всі ці процеси? Адже щось змінилося в нашому розумінні ролі чоловіка і жінки від 24 лютого, правильно?

Якщо чесно, мені важко сказати безпосередньо, що змінилося. Тому що я не бачу проблеми статі в тому, як українці допомагають ЗСУ захищати наших людей, наші території. Я бачу, що чоловіки і жінки однаково включені в волонтерську діяльність, медики — так само однаково чоловіки і жінки задіяні. У ЗСУ більше службу несуть чоловіки, але жінок ми також бачимо, 50 тисяч жінок сьогодні проходять службу в ЗСУ. І ці тенденції абсолютно змінилися за дев’ять років війни. Якщо ми подивимося на початок 2014 року, то жінок було в рази менше в ЗСУ, зараз їх більше. Тому з точки зору такої рівності або участі в безпеці, обороні, суспільних процесах, я не бачу відмінностей. Але в нас дійсно багато внутрішньо переміщених осіб, багато тих, хто були вимушені, рятуючись, виїхати закордон, і це, в основному, жінки, діти. І це вже питання родин, які дуже сильно страждають під час війни від цих умов. Це розділені родини, це родини, які втратили своїх рідних і так далі. Тут я би більше говорила про сімейну політику, про те, що держава має робити в майбутньому, в контексті навіть тих же декретних відпусток, як може або має змінитися декретна відпустка, щоб родини могли дозволити собі народжувати дітей і не відчувати економічних складнощів в зв’язку з цим. Тому що зараз ця трирічна відпустка, яка є абсолютно неоплачуваною, для мене виглядає ганебно, якщо чесно. Я вважаю, що ми маємо пройти реформу і знайти спосіб, як частково оплачувати її, компенсувати жінці або чоловікові, хто іде в цю відпустку. Знайти механізми, коли людина не лишається сам-на-сам із нульовим доходом під час виховання дитини.

depositphotos
Фото: depositphotos

Я б хотіла повернутися до питання, що частина українських жінок була змушена виїхати закордон з міркувань безпеки, зокрема безпеки своїх дітей. Серед моїх знайомих, напевно, 99% тих, хто поїхали, кажуть: ми обов’язково повернемося, тому що тут залишилися наші чоловіки і тому що ми хочемо жити в Україні. Що держава може зробити для тих, хто повернеться? Про що зараз держава має думати, щоб ці люди не залишилися десь у Німеччині, Польщі, Швейцарії чи Канаді?


Безпека — це, напевно, ключове, що зупиняє людей від того, щоб повертатися зараз. Хоча той фактор, що чоловіки лишилися в Україні є дуже сильним. І я знаю багато жінок, які вже зараз повернулися з малолітніми дітьми в Україну до чоловіків. Тому що сім'я — це надважливо. І звичайно, що коли дитинство проходить без батька, це складніше, ніж коли родина повна. Я думаю, по-перше, держава має максимально працювати задля того, щоб наші міжнародні партнери постачали зброю, постачали системи ППО. Щодо майбутнього, це, звичайно, кампанії українізації, надання можливостей для наших жінок з дітьми, хто виїхали, вчитися українською мовою, читати українською мовою закордоном на той час, поки вони залишаються там. А коли жінки повернуться, підтримувати тут, створювати відповідні соціальні, економічні умови. Щоб жінки розуміли, що тут є місце роботи, що відбувається відбудова держави, що тут економічний потенціал досить сильний. Гадаю, що в нас таких чинників вистачатиме і дівчата, жінки, діти повертатимуться.

У нашому ефірі ми багато говорили з гостями про те, що важливо для їхніх співробітників, як вони їх підтримували на початку війни й підтримують зараз. А щодо державних компаній і підприємств? Чи можуть вони в Україні забезпечувати рівні можливості для всіх співробітників?

Можуть, звичайно. І дуже позитивно, що в нас є ринкова конкуренція, якщо ми говоримо про компанії. Серед державних підприємств сьогодні є успішні приклади. Буквально минулого року Фонд народонаселення ООН, до речі, проводив корпоративне рейтингування, де були і державні компанії, і вони посідали топмісця у своїх напрямках. Але все залежить у першу чергу від нас, людей, які вимоги ми до свого керівництва ставимо, як ми організовуємо. Зараз не кажу про профспілки або щось таке, тому що в будь-якому колективі може зібратися дві-три людини, піти до керівництва і сказати: «Послухайте, в нас є колежанка, яка народила дитину і не йде в трирічну декретну відпустку. Давайте їй знайдемо в нашій величезній компанії місце, де вона може робити всі фізіологічні речі, які вона має робити у зв’язку з годуванням немовляти абощо». Нам є над чим ще працювати. Це в певний момент прийде, а ми або прискоримо цей момент, або будемо його чекати. Прийде він, тому що змінюється суспільство. Дуже б хотілося, щоб робітники на своїх місцях комунікували про це з роботодавцями. Я не кажу «вимагали», але має бути правильна комунікація. Я не думаю, що роботодавці будуть відмовлятися, а навпаки шукатимуть можливості забезпечити місце роботи. Бо конкуренція присутня, і хто не хоче втрачати конкурентоспроможних сильних працівників, той має забезпечувати відповідні умови.

Зараз триває інформаційна кампанія проти насильства. Як держава долучається до протидії гендерно обумовленому насильству?

Цього року було складно через війну, скажу відверто. В минулі роки в нас були дуже сильні кампанії за підтримки Міністерства внутрішніх справ. Цьогоріч також Міністерство внутрішніх справ у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення організували інформаційну, роз’яснювальну кампанію в усіх містах. Домашнє, гендерно зумовлене насильство нікуди не дівається. Але у зв’язку з війною в нас сьогодні є ще інші виклики. Це сексуальне насильство, вчинене російськими окупантами відносно наших громадян. Тому ця кампанія «16 днів протидії насильству» стала більш широкою. Продовжуємо працювати в цьому напрямку. Але головним досягненням, яке ми маємо за цей рік, з чим можна виходити на акції «16 днів протидії насильству», є ратифікована Стамбульська конвенція, це базовий міжнародний документ з протидії домашньому насильству. І вже українське законодавство на 70%, напевно, адаптоване до цієї конвенції. Ми продовжуємо працювати по тому, що лишилося, щоб за нашу каденцію повноцінно вся юридична база була. Тому що ми розуміємо, що це явище є, ми бачимо, що цифри збільшуються. Та збільшення цифр не показує, що збільшується кількість випадків домашнього насильства, ні. Воно показує, що люди починають про це говорити, що це перестало бути нормою, що це перестало бути соромом, винятково приватною справою і так далі. Тому що нормальні взаємовідносини в родинах між партнерами, щасливі родини — це в першу чергу про взаєморозуміння, вміння вести діалог і домовлятися, а не про насильство. Насильство — це не лише побої. Воно може бути економічне, психологічне, сексуальне.

До якого результату зараз прагне Україна? Яким ви бачите ідеальний світ з рівними можливостями в нашій державі?

У мене одразу відповідь на це питання — перемога. А потім — дуже хочеться бачити жінок на керівних посадах в економічній сфері, великі підприємства під керівництвом жінок, у політиці щоб було велике представництво, 50% має бути. І батьківство — для мене дуже важлива ця сфера, щоб ми таки знайшли можливість реформувати трирічну доглядову відпустку, де б вона була частково хоча би оплачуваною, де би в неї чоловіки активніше були залучені.

Послухати інтерв'ю можна на подкасті: https://podcasts.nv.ua/ukr/episode/17470.html

Показати ще новини
Радіо NV
X