У 2022-му все більш драматично — керівниця БФ Шахтар Social Інна Хмизова про реакцію донеччан на війну з Росією

9 січня, 17:38
Партнерський проєкт
Благодійний фонд Шахтар Social

Благодійний фонд Шахтар Social

Протягом останніх років тема гендерної рівності, недискримінації та протидії домашньому насильству стала однією із найбільш впроваджуваних роботодавцями в межах корпоративної соціальної відповідальності бізнесу. Не стояли осторонь і компанії в Україні. Так, в межах проєктів UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, «Трамплін до рівності» та «ЄС за гендерну рівність: разом проти гендерних стереотипів та гендерно зумовленого насильства» за фінансової підтримки Європейського Союзу та Швеції у співпраці з ООН Жінки та офісом віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України було створено декілька важливих ініціатив. Зокрема, Рейтинг відповідального бізнесу та Корпоративний Альянс, який наразі вже об'єднує 40 компаній. Ми запитали учасників Альянсу, чи змінились їхні підходи з початку повномасштабної війни в Україні, які практики мають роботодавці зараз та як підтримують родини у цей складний для всіх час.

Відео дня

Як футбол допомагає українським дітям на якийсь час забути про війну, чи продовжують працювати дитячі тренери, чому держава може повчитися у приватних благодійних структур. Про це, а також про те, як зламати гендерні стереотипи і залучити більше дівчат до занять футболом у інтерв'ю далі.

Інна Хмизова,

директорка благодійного фонду Шахтар Social

Розпочнімо, мабуть, із того, що благодійне товариство Шахтар Social має прямий стосунок до футболу, до одного з найтитулованіших українських клубів — Шахтар. Товариство пов’язано з Донецьком, а значить ця війна розпочалася для вас не 24 лютого, а значно раніше. Розкажіть, будь ласка, що довелося пережити тоді і як той досвід допомагає пережити повномасштабне вторгнення зараз?

Так, звичайно, у нас і в мене особисто вже був досвід війни, на жаль. Я сама з Донецька, вже майже 17 років працюю у клубі, тому мала цей досвід разом із Шахтарем, разом із багатьма іншими людьми, як виїжджати з окупованого міста. Тому нам усе це вже було знайоме, тому ми мали деяке уявлення про те, як діяти в таких ситуаціях. Та я можу зазначити, що особисто для мене зараз, у лютому, ситуація була більш критичною і драматичною. Мабуть, багато хто розділяє такі почуття. Я пам’ятаю, коли виїжджала з Донецька 2014 року. Все ж таки було відчуття, що ти можеш виїхати і почуватися вільно, захищено в Україні. А в лютому такого відчуття не було, звісно, все було дуже драматично.

Благодійний фонд Шахтар Social
Фото: Благодійний фонд Шахтар Social

Скажіть, будь ласка, як 24 лютого розпочалося для Шахтар Social, які рішення довелось ухвалювати дуже швидко і чи готова була команда до таких викликів, до повномасштабної війни?

Я трохи розповім про Шахтар Social, хто ми, чим займаємося і яка наша структура діяльності. Шахтар Social — це благодійне товариство, яке було засноване футбольним клубом Шахтар. Нашою метою завжди було впровадження соціальних проєктів, благодійних програм, які були спрямовані на розвиток дитячого футболу, на залучення дітей до спорту, на розвиток у дітей звички займатися спортом. До наших регулярних тренувань ми залучали не тільки хлопчиків, а й дівчаток, це було одним із напрямків діяльності Шахтар Social — гендерна рівність і дівчата в футболі.

Наш основний проєкт, який ми розвивали до повномасштабної війни і розвиваємо зараз, — це регулярні футбольні тренування для дітей, які є безкоштовними. До 24 лютого ми проводили тренування в 43 населених пунктах України, наразі лише в 19, зважаючи на ситуацію. Але ми не полишаємо цю справу, тому що розуміємо, що футбол, спорт, регулярні тренування — це щось нормальне з довоєнного життя, коли діти мають змогу займатися тим, що вони люблять, і на деякий час забувати про війну.

Благодійний фонд Шахтар Social
Фото: Благодійний фонд Шахтар Social

Ви вже сказали, що Шахтар Social опікується питаннями гендерної рівності, зокрема про дівчат у футболі. Поясніть, будь ласка, як це відбувається? Тому що так чи інакше ця гра все ж таки асоціюється з чоловіками, з хлопцями.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Так, є такий стереотип, що футбол — це суто чоловічий вид спорту. Але ми знаємо, що і дівчата можуть грати в футбол, іноді навіть краще, ніж хлопчики. Коли ми починали наш проєкт і хотіли, аби дівчата до нас приходили, було і нерозуміння, і спротив, коли і дехто з тренерів не розумів, і хлопчики, може, не сприймали. Та навіть батьки не дуже часто підтримують бажання дівчат займатися футболом. Ми навіть впровадили на наших тренуваннях такі правила, що гол дівчинки рахується за два, аби дівчат радісніше приймали в команду, це так було на початку.

А дівчата не ображалися на такі правила?

Ні, для них це була преференція. Це був вимушений хід, тому що нам потрібно було, щоби дівчатка приходили на тренування, якщо вони бажають займатися футболом. Я на власні очі бачила, як проходить тренування, це було в Маріуполі, коли хлопчики грають, а дівчатка збираються і стоять із м’ячем біля майданчика, але трохи вагаються зайти на тренування. Ми намагалися здолати ці перешкоди та стереотипи. Звичайно, це не робота одного дня, це праця вдовгу, ми працювали і з батьками, робили промо-кампанії про дівчаток у футболі, працювали з тренерами на місцях, пояснювали, проводили навчання для тренерів.

Пригадую, коли мій син навчався у школі, у них у класі дівчата набагато крутіше грали в футбол, аніж хлопці. Хлопці в основному вболівали, а дівчата за м’яч — і гайда грати, забивати. Дійсно дуже класно грали на шкільному рівні… Ще один великий пласт — це допомога українським переселенцям, особливо дітям, яким довелося тимчасово переїхати зі сходу нашої держави. Що робить благодійне товариство для них, які можливості створюєте зараз?

Наша діяльність суттєво змінилася 24 лютого, ми вже не могли робити те, що могли і що ми вміємо, були інші завдання. Але наш пріоритет не змінився: ми як працювали для дітей, так і продовжуємо це робити. Наразі ми опікуємося родинами, в яких діти втратили батьків, одного чи обох, це дуже трагічні, драматичні історії. Наразі це десять родин, в яких 21 дитина, це один із наших великих проєктів. Також ми продовжуємо розвивати проєкт Давай, грай! — безкоштовні тренування для дітей, зокрема переселенців, робимо це в 19 населених пунктах України. Займаємося збором благодійної гуманітарної допомоги від європейських футбольних клубів до нашого шелтер-центру для вимушених переселенців, який клуб Шахтар організував у Львові на Арені-Львів. Зараз там проживає близько 200 людей, 70 з них — діти, вони тимчасово живуть у приміщенні стадіону.

Благодійний фонд Шахтар Social
Фото: Благодійний фонд Шахтар Social

Наскільки зараз важливо підтримати українських дітей емоційно? Чи зірка українського футболу, хтось із гравців Шахтаря, наприклад, може подарувати якийсь сувенір із власним автографом?

Так, звичайно. Як я говорила, ми допомагаємо дітям у першу чергу. Ми не можемо змінити трагічні обставини їхнього життя, але допомагаємо фінансово, допомагаємо в усіх побутових потребах, які є, я говорю про родини, якими ми опікуємося. Але звісно, гарні емоції завжди потрібні, і ми це можемо робити, тому іноді ми організуємо поїздки для дітей, якими опікуємося, на матчі Шахтаря в Варшаві, іноді гравці приїжджають на наші тренування. Нещодавно Віктор Корнієнко завітав на тренування у Великих Сорочинцях (Полтавська область). Ми використовуємо цей неймовірний ресурс футбольного клубу Шахтар і намагаємося дарувати дітям радість, як би це пафосно, можливо, не звучало.

Благодійний фонд Шахтар Social
Фото: Благодійний фонд Шахтар Social

Ще про одну дуже гостру проблему говоримо, про яку у принципі не прийнято якось публічно говорити, а під час війни, думаю, тема ще гостріша. Проблема домашнього насильства — чи актуальна вона для Шахтар Social? Як підтримуєте співробітників, які раптом опинились у такій надскладній ситуації?

Шахтар Social — це частина великої групи компаній Шахтар, але ми маленька структура. До повномасштабної війни у нас працювали дев’ять співробітників, зараз сім людей у штаті. Я дуже добре всіх знаю не тільки як співробітників, а ще з людської сторони, завжди намагаюся підтримувати зв’язок із кожним. Коли ми спілкуємося кожного дня або через день, наші розмови зазвичай починаються з якихось простих, людяних питань. Я намагаюся зрозуміти, як ідуть справи у моїх співробітників, це дуже важливо. На початку повномасштабної війни один зі співробітників працював і жив у Маріуполі, інший жив і працював в Ірпені, в таких гарячих точках. Тут було вже не до роботи, а просто знати, що люди живі та здорові.

Довелося ухвалювати рішення про їхню евакуацію? Ви допомагали у цьому, як це відбувалося?

В рамках Шахтар Social ми робили все, що мали змогу робити на той момент. Якогось ресурсу, аби витягувати людей із Маріуполя, у мене не було, але те, що я могла зробити, і рішення, які ухвалювалися, — це перш за все збереження заробітної плати працівникам, зокрема нашим тренерам. Перші три місяці війни ми не проводили тренування, але зберігали мінімальну зарплатню. У нас окрім штатних працівників на момент початку війни працювало 58 тренерів по всій Україні, більшість працювала саме на сході країни. Якщо ми не можемо вивезти людей, то хоча би платити мінімальну зарплатню ми могли на той період. Одна співробітниця хотіла виїхати з Києва. Ми — маленька організація, в нашому розпорядженні був лише один службовий автомобіль. Я сказала: «Бери цей автомобіль, якщо маєш сили, сідай за кермо, бери ще когось із людей, хто хоче виїхати, і їдь, не думай про цей службовий автомобіль, просто сідай і їдь.»

Серед цих сімох співробітників, про яких ви говорили і які зараз залишаються працювати з вами, є люди з дітьми? Чи потребують вони зараз особливої підтримки?

У нас компанія молода, тому з дітьми я та ще дві людини. Я дуже добре розумію, що таке мати дитину в такій ситуації, коли ти відповідальна не лише за себе, а ще й за маленьку людину поряд із тобою, це дуже важко. Моє правило, перш за все — бути людяними одне до одного.

Благодійний фонд Шахтар Social
Фото: Благодійний фонд Шахтар Social

100%, абсолютно з вами погоджуюся. Які питання вирішуєте самостійно, власними силами, а в яких потребували би допомоги держави?

Мені дещо важко говорити про питання, які стосуються питання втручання держави, бо ми все ж таки приватний фонд, у нас приватне фінансування. Моє завдання — це пошук такого фінансування, аби ми мали змогу надавати допомогу тим, хто потребує. Тому я дуже рідко торкаюся питань взаємодії з державою, але я знаю, що на державному рівні, коли стосується допомоги, всі ці процеси задовгі. Ми в фонді намагаємося робити дуже швидко, звичайно, в рамках чинного законодавства нашої країни, але ми намагаємося мінімум документів просити у тих, кому ми допомагаємо, аби моментально робити виплати. Тому що я розумію: коли родина залишається сам на сам із бідою, коли ніде жити, не дай Боже, в родині хтось загинув, і потрібно вирішувати ще й якісь матеріальні питання, то допомога важлива саме зараз, у цей момент, і немає часу чекати. Я знаю, що в державному секторі це трошки довше відбувається.

Значить саме таким унікальним досвідом ви зараз можете поділитися, розповісти, як це зробити швидше, ефективніше, як спростити документообіг і всі ці папірці. Розкажіть, будь ласка, як це в вашому фонді?

Мені здається, що основне — це людяність. Треба себе поставити на місце тієї людини, яка зараз опинилася у дуже складній життєвій ситуації. Звичайно, на нашому боці є юристи, бухгалтерія, але ми разом завжди намагаємося знайти якийсь зовсім простий, але правильний спосіб допомогти родині. Три папірці, вибачте, що я їх так, може, зневажливо називаю, але так, щоби через день-два людина отримала допомогу і не чекала місяць.

Ми зараз говоримо, що всіх нас змінила війна і від 24 лютого ми стали іншими людьми: сильнішими, свідомішими. Що можете сказати про себе і компанію, яку ви представляєте? Яка переміна відбулася з вами, як би ви це описали, охарактеризували?

Перш за все, як ви правильно сказали на початку нашої розмови, в нашої компанії вже був досвід війни, на жаль, ми вже колись переживали цю трансформацію. Зараз, звичайно, ми це все переживаємо знову. Можу сказати, що ми стали, і я також, чеснішими одне з одним і самі з собою. Мені здається, що швидше приймаються рішення.

Благодійний фонд Шахтар Social
Фото: Благодійний фонд Шахтар Social

Я стільки разів сьогодні почула від вас «людяність, бути людяними», мабуть, ми таки стали більш людяними від 24 лютого. Я бачу це кожного дня на вулицях, бачу на роботі, серед своїх рідних. Наприкінці нашої розмови, що би ви хотіли сказати і вашим працівникам та працівницям, і їхнім сім'ям, і взагалі всім українцям у контексті того, що ми зараз переживаємо?

Перш за все я би хотіла сказати моїм співробітникам, усім, хто мене знає, що я дуже вдячна за вашу роботу, за те, що ви робите неймовірні речі у такій тяжкій ситуації. Всім я хочу сказати, що ми обов’язково переможемо, це повинно статися, бо інакше бути не може. Я вірю в нашу перемогу і в те, що все у нас буде добре.

Послухати інтерв'ю можна на подкасті: https://podcasts.nv.ua/ukr/episode/17249.html

Показати ще новини
Радіо NV
X