«Це питання виживання, а не прибутку». Інтерв'ю з гендиректором АрселорМіттал Кривий Ріг про перезапуск виробництва

12 квітня, 12:15
Ексклюзив НВ
Мауро Лонгобардо, генеральний директор АрселорМіттал Кривий Ріг (Фото:АрселорМіттал Кривий Ріг)

Мауро Лонгобардо, генеральний директор АрселорМіттал Кривий Ріг (Фото:АрселорМіттал Кривий Ріг)

Автор: Артем Ільїн

Кривий Ріг знаходиться в зоні ризику через російську агресію в Україні. Тим не менш велика промисловість в місті поновлює роботу. Кейс колишньої «Криворіжсталі»

Металургійна промисловість України оживає. Слідом за Запоріжсталлю запускає домни найбільший виробник сталі в Україні, компанія АрселорМіттал Кривий Ріг. Генеральний директор АМКР Мауро Лонгобардо також повернувся до України і особисто керує запуском. В інтерв'ю НВ Бізнес він розповідає, якому режимі працюватиме завод, чи змогла компанія вирішити проблему заблокованих портів та як уся група AcelorMittal перебудовує роботу в обхід Росії.

Відео дня

Підтримка від власників

— Минулого тижня Лакшмі та Адітья Міттали звернулися до працівників АрселорМіттал Кривий Ріг. Чи могли б ви більш детально розповісти про реакцію власників корпорації на російську агресію в Україні?

— Із 24 лютого я щодня кілька разів розмовляю з паном Мітталом і з Віджаєм Гойялом, який керує сегментом СНД нашої корпорації. З боку керівництва ArcelorMittal є повна підтримка. З першого дня вони дають нам простір для прийняття рішень, вони цікавляться усіма деталями і підтримують нас на 200%.

За погодженням керівництва корпорації, АрселорМіттал Кривий Ріг продовжує виплачувати зарплату усім нашим працівникам. Ми також сплатили податки в обсязі приблизно $75 млн наперед. Окрім того, ArcelorMittal скерував $2 млн на гуманітарну допомогу в Україні та закупівлю ліків для медичних закладів Кривого Рогу.

З самого початку російської військової агресії ми разом передбачили все, щоб після вимушеної зупинки відновити АрселорМіттал Кривий Ріг якомога швидше. Наприкінці минулого тижня запустили одну з доменних печей і готуємося запустити ще одну.

— Бойові дії були далеко від Кривого Рогу. Чому ви ухвалили рішення зупинити виробництво?

— Є кілька причин, чому у перші дні вторгнення ми вжили цих запобіжних заходів.

Коли розпочалась гаряча фаза війни, нам було важко зрозуміти масштаб вторгнення. Тому ми зупиняли наші агрегати у безпечний спосіб, щоб не допустити їх поломки у разі раптової зупинки.

Насамперед, ми думали про безпеку людей. У перший же день ми побачили ризики, пов’язані з тим, що люди, ідучи у сховище під час повітряної тривоги, не залишають обладнання увімкненим, і це могло призвести навіть до вибуху на виробництві. Це була перша причина, і ми вирішили зупинити те обладнання, яке неможливо миттєво вимкнути.

Інший важливий фактор — у нас не було чіткого розуміння, наскільки стабільним буде постачання електроенергії. Раптове відключення могло б повністю і надовго зруйнувати наше обладнання. Доменні печі не можуть витримувати повного припинення енергопостачання. Тому на початку березня ми вирішили у безпечному режимі зупинити наші доменні печі та процеси металургійного виробництва — так, щоб ми могли все перезапустити, як тільки буде більше розуміння, що відбувається.

Дві наші коксові батареї продовжують працювати на технологічному мінімумі, ще чотири знаходяться у гарячому простої. Не можна казати, що вони повністю вимкнені, але виробничі процеси призупинені. Проте ми підтримуємо на них необхідний температурний режим, щоб зберегти вогнетриви. Ця тимчасова пауза — вимушений крок, яка дозволяє не завдати непоправної шкоди обладнанню.

Також від початку активного вторгнення складно було організувати безперервне постачання сировини на підприємство. Я маю на увазі не лише вугілля, а й пальне. Коли розпочалося вторгнення, ми зробили припущення, що у країні виникне дефіцит пального. Тому ми підготували декілька сценаріїв, згідно з якими могли використовувати наявні в нас запаси пального так, щоб забезпечити роботу виробничих об'єктів і продовжувати видобуток на ГЗК.

— Ви продовжуєте виробництво залізорудної сировини?

— Так, наш гірничий департамент працює приблизно на 30% від довоєнного рівня.

Раніше ГЗК виробляв сировину, в основному, для потреб нашого металургійного виробництва. Через це у нас не вистачає можливостей транспортувати й експортувати залізорудний концентрат у тій кількості, яку ми спроможні виробляти. Зараз працюємо над тим, щоб зробити ще один пункт навантаження концентрату для експорту. Це дасть нам можливість продавати концентрат, якщо металургійне виробництво не зможе його використовувати, а гірничий департамент працюватиме на 100% потужності.

— Як працює ваш виробник вапняку АрселорМіттал Берислав?

— На жаль, це підприємство знаходиться на території, яка зараз окупована агресором. Це селище Архангельське на річці Дніпро, у 80 кілометрах на південь від Кривого Рогу. Зараз виробництво зупинено. Ми підтримуємо зв’язок з деякими нашими людьми звідти, — наскільки нам відомо, вони, на щастя, в порядку. Після звільнення цих територій ми готові швидко перезапустити виробництво.

Нові постачальники та споживачі

— А для кого ви виробляєте кокс зараз?

— Коксові печі неможливо зупинити, тому певні обсяги коксу накопичувалися. Ми знайшли можливість продавати кокс зовнішнім споживачам, хоча це для нас нова практика, раніше ми споживали весь свій кокс. Зрозумійте — це не питання ціни чи заробітку. Це питання виживання, а не прибутку.

— Хто став споживачем концентрату і коксу? Це виключно експорт на інші підприємства групи ArcelorMittal?

— Насамперед, ми намагаємося співпрацювати з іншими підприємствами групи в Європі. Зокрема, в Польщі. Було непросто переконати їх купувати наш кокс, адже через труднощі з постачанням вугілля потрібних сортів, ми не можемо дотримуватися всіх вимог до «рецептури» коксу.

Також змінилися ланцюжки постачань вугілля тут. Раніше ми брали 30% вугілля з АрселорМіттал Теміртау (Казахстан), яке відвантажувалось залізницею через Росію. Зараз цієї можливості немає. Наші колеги з Казахстану намагаються знайти нові маршрути, але вони досі не розроблені для такої великої кількості вантажів.

Завдяки нашій сестринській компанії в Польщі, ми змогли привезти декілька составів польського вугілля конкретного типу, якого бракувало в наших запасах.

Так що нам довелося повністю перебудувати наші логістичні ланцюжки — як для постачання сировини до нас, так і для постачання нашої продукції замовникам.

— Чи правильно я зрозумів, що по вугіллю та коксу ви почали кооперацію з Метінвестом?

— Так. Поки що це пробні партії. Раніше ми не використовували їхнього вугілля. В нього є певні особливості, які впливають на якість коксу. Тому потрібен новий «рецепт», який ми розробляємо. Метінвест готовий брати у нас надлишок коксу через те, що вони внаслідок війни втратили можливість виробляти свій власний.

— Я чув, що у країнах Східної Європи помітну частку займав кокс, вироблений на окупованих територіях Донбасу (Ясиновський та Макіївський КХЗ). Його під виглядом російської продукції завозили до Європи. Чи дійсно таке було?

— Скажу відверто, ми не є експертами на європейському ринку коксу, оскільки раніше ніколи його не продавали. Можу сказати лише про підприємства корпорації. Там є власні коксові батареї. Тому постачання нашого коксу в Європу відбувається не тому, що вони мають потребу, а з метою допомоги АрселорМіттал Кривий Ріг. При цьому вони трохи зменшили власне виробництво.

— В мене була така логіка: якщо продукція з окупованих територій зникла, то мав з’явитися додатковий попит в країнах Східної Європи. Але якщо ви цього не бачите…

— Можливо таке й було, що значна кількість продукції постачалася до Європи з Російської Федерації або Білорусі, але більше не постачається і не буде в подальшому. В мене повної картини немає. Але я думаю, що зараз точно ніхто не буде купувати таку продукцію, і попит може з’явитися.

Робота з агресором та його партнерами

— У вас були великі контракти за БелАЗом. Що ви плануєте робити з цією технікою?

— Зміни в стосунках з цим виробником кар'єрної техніки почалися ще раніше, — тоді, коли він та Білорусь в цілому потрапили під санкції в Європі.

Найбільша проблема була в тому, де купувати запчастини до БелАЗів. Наші такі самоскиди вже придбані у минулому і ми точно не плануємо навмисно їм шкодити. Від Білорусі ми зараз нічого не отримуємо. Працюємо над тим, щоб знайти заміну. І зробимо це, оскільки це не є унікальною продукцією.

Нову техніку купуватимемо в інших виробників.

— Чи можете ви розповісти про позицію корпорації відносно роботи в Росії? Чи ведуться туди продажі з Казахстану? Чи працює російська торгова компанія?

— Бізнес ArcelorMittal між Європою та Росією призупинено. Таке рішення було ухвалено приблизно два тижні тому. Щодо Казахстану, наскільки мені відомо, там повністю зупинили нові замовлення від РФ. Ми повністю змінили бізнес-модель нашого казахського активу. Раніше там приблизно половина замовлень експортувалась до Росії. Коли розпочалося вторгнення, компанія припинила брати нові замовлення з РФ і намагається знайти альтернативні рішення. Головне питання — це логістика, оскільки з Казахстану далеко до будь-якого порту. Тому там розробляють два маршрути: через Шанхай та через Каспійське море в Грузію і далі через Чорне море. Це все було непростим, але врешті-решт правильним рішенням для нашої групи компаній.

В Україні ми також намагаємося знайти нові маршрути в Європу. Але зараз на кордоні величезні затори. До того ж жодна європейська країна не може прийняти весь товар з України. В Європі працюють інші підприємства нашої корпорації. Ми будемо конкурувати один з одним.

Проблема портів

— Чи правильно я розумію, що для вас зараз найголовніше питання — це відвантаження готової продукції?

— Приблизно 80% нашої готової продукції йшло на експорт, зокрема, сталь. Більша частина — через порти Чорного моря.

Коли агресія розпочалася, в нас було декілька суден, на які вже була навантажена готова продукція. Сумарно ми мали приблизно 500 тис тон металопрокату в портах, на залізниці та на складах. Ми вже не могли виробляти більше, як з питань безпеки так і з точки зору виходу цього матеріалу. Потрібно було якось вивезти продукцію з території України.

— Вам це вдається?

— Так. Усе, що було вже завантажено, загалом 4 судна. За сприяння Мінінфраструктури, вантаж вже перевантажено у залізничні вагони. Якщо це вже законтрактований металопрокат, то ми намагаємося його доставити до споживача. А якщо не проданий, то повертаємо на завод і шукаємо клієнтів.

— Який у вас пріоритет в логістиці: порти Чорного чи Балтійського морів?

— Зараз нас влаштує будь-який порт (посміхається). І неважливо, скільки це коштуватиме. Ми зараз пропрацьовуємо довгострокові контракти з польськими портами на Балтійському морі. У нас є досвід відвантажень на Польщу — це залізорудний концентрат для сестринської компанії. Зараз ми хочемо розширити перелік продукції на металопрокат та чушковий чавун. Але потужності порту обмежені. Ми намагаємося досягти домовленостей на майбутнє, за яких вони перевалюватимуть набагато більші обсяги. Наприклад, працюючи на повну потужність, я міг би відвантажити на Польщу 800 тис. тон на місяць. Проте коли я називаю таку цифру, вони починають нервувати, адже це вимагатиме від них суттєвих інвестицій у розбудову портової інфраструктури.

Те саме стосується південних портів: Ізмаїл, Констанца тощо. Але я передчуваю, що вони будуть перенавантажені через попит з боку виробників сільськогосподарської продукції влітку. Тому ми фокусуємося на північних логістичних маршрутах і калібруємо наші обсяги виробництва, щоб відповідати можливостям для транспортування.

Всі європейські країни мають інвестувати в розбудову своїх портових потужностей. За 2−3 місяці економіка України почне оживати, тому попит буде дуже великий. А додаткові потужності європейських портів дуже обмежені в середньостроковій перспективі.

Крім цього, на кордонах із Європою недостатньо потужностей для перевантаження з української колії на європейську. Але ми разом працюємо над цим питанням.

Зараз дуже важливо не зруйнувати довіру між виробником і замовником, яка вже й так постраждала через війну. Ми повинні налагодити процес постачання так, щоб замовник міг вчасно гарантовано отримувати придбану продукцію.

— Чому ви вирішили, що саме зараз є можливість зробити поступовий рестарт металургійного виробництва? Невже щось змінилося за місяць?

— Ми не можемо жити без виробництва. У нас є відповідальність перед працівниками та перед країною. З тієї миті, як ми зупинили виробництво, одразу ж почали думати про перезапуск.

В нас був перелік ризиків. Ми їх проаналізували та пропрацювати таким чином, щоб під час перезапуску все зробити безпечно. На практиці можуть з’явитися певні проблеми, тому ми маємо бути гнучкими.

Як тільки потік сировини буде йти з меншими ризиками, ми зможемо ще більше наростити наше виробництво. Моя мета — вийти на максимум потужності. Але потрібно бути реалістами. Порти залишаються для нас дуже великим обмеженням.


Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X