«Я готовий бути доброчесною інвестнянею». Міський голова Червонограда про вимоги до тилових міст, шахти та перспективи розвитку
Андрій Залівський, міський голова Червонограда
Червоноград — це достатньо нетипове місто на заході України. Воно знаходиться майже на кордоні з Польщею. Але є схожість з вугільними регіонами сходу України — від структури формування бюджету до населення, яке звикло працювати цілодобово в умовах безперервного виробництва. Справа в тому, що у Червонограді працює декілька державних шахт, а саме місто має давні партнерські відносини з Покровськом, Мирноградом та іншими містами Донбасу.
Проте громада намагається розвиватися в інших напрямках, щоб зменшити залежність від однієї галузі. В цьому допомагає, зокрема, співпраця з проєктом Міста доброчесності Антикорупційної ініціативи ЄС (EUACI), яка почалася у 2019 році та розвивається за декількома напрямками. Як тилове місто зустріло війну, які перспективи розвитку вугільного регіону та про важливість антикорупційної діяльності - в інтерв'ю NV з Андрієм Залівським, міським головою Червонограда.
— Що вам вдалося втілити в життя з планів, які були на 2022 рік, а що довелося докорінно змінити після повномасштабного російського вторгнення?
— Ми глибокий тил. Тому 2022 рік я би розділив на три великих етапи. Перший — це лютий-квітень, коли всі наші дії були спрямовані на допомогу Збройним Силам України. Другий етап почався з квітня. Тоді додалася підтримка внутрішньо переміщеним особам (ВПО). І починаючи з вересня-жовтня включився третій етап — захист цивільного населення в громаді, коли посилилися ракетні обстріли, почалися відключення електроенергії тощо.
Минулого року ми планували вирішити багато проблемних моментів у житті міста. З великих проєктів вдалося реалізувати лише один — завершено реконструкцію приймального відділення червоноградської центральної міської лікарні. Інші проєкти війна перекреслила або їх перенесено на цей рік.
— Які основні причини цього?
— По-перше, була введена в дію постанова Кабінету міністрів, що визначала пріоритетність виділення коштів з бюджетів. Вона досі діє.
По-друге, станом на 1 квітня міський бюджет недоотримав 27 млн грн. Це найбільше падіння за всі 7 років, що я є на посаді міського голови.
— В чому причина?
— У нас завжди перший квартал складний, тому що 1/3 місцевого бюджету наповнюють шахтарі. А надходжень на виплату зарплат з держбюджету тоді не було. Бізнес перестав сплачувати податки в повному об'ємі: багато хто зупинився, частину людей було мобілізовано.
— Як ви вирішували це питання?
— Всі були розгублені. Потрібно було скорочувати витрати. Завдяки співпраці з проєктом EUACI Міста Доброчесності, у нас з 2020 року ухвалено План доброчесності - це сукупність конкретних антикорупційних заходів з чітко визначеними виконавцями. На момент початку повномасштабного вторгнення, його було виконано на 70%. Тому співпраця з програмою впродовж трьох років зміцнила інституційну спроможність міської ради та підготувала всіх співробітників виконкому до подібних викликів.
— Тобто у вас був заздалегідь сформований антикризовий план дій?
— Так, План доброчесності формує певну поведінкову модель службових осіб. Зокрема політичну волю керівництва. Я не кажу, що все виходить ідеально. Але все одно ти йдеш у певному фарватері. Ти креативиш як це виконати, а не як ухилитися від того.
Тому ми почали з себе, а не з учителів чи когось іншого. Я зняв премію з себе на три місяці. Працівники виконкому отримували мінімальну премію. Також обмеження торкнулися керівників комунальних підприємств і т.д.
— Чи покращилася ситуація з часом?
— Весняні місяці були найбільшим викликом в плані надходження фінансування. Станом на 1 червня ми вже виконали план надходжень за 5 місяців. Тоді стабілізувалися виплати шахтарям. Бізнес та підприємства відновили роботу. Крім того, пішли податкові надходження від військових.
— Чи є вигідною для громади антикорупційна робота, одним з елементів якої і є План доброчесності?
— Я не розглядаю крісло міського голови як самоціль. Це можливість самореалізації, але яку мету ти ставиш, перебуваючи на посаді? Особисте збагачення чи зробити привабливою громаду? Я вважаю, що громада має розвиватися. Україна має рухатися в Євросоюз, значить ми маємо відповідати стандартам, які є там.
Я люблю бути на низькому старті. Коли дається відмашка до старту, а ми вже готові. Тоді легше показувати результат і досягати успіху. Завдяки співпраці з антикорупційними програмами, у нас вже є фундамент. Але крім фундаменту в нас ще є бажання бути всюди й рухатися в комплексі.
ВПО і гуманітарка
— Чи є щось в Плані доброчесності, що знадобилося під час війни з практичної точки зору?
— За кілька років до початку війни в міській раді з’явилася людина, яка займається антикорупційною діяльністю. Всі вже знають, що без її підпису документи далі не йдуть навіть зараз, коли, наприклад, була спокуса змінити формат торгів [при закупівлі товарів та послуг]. Цій людині я доручив контролювати ситуацію з гуманітарною допомогою, щоб не було зловживань.
— Ця людина підзвітна вам?
— На рівні міста — так. Але вона також підзвітна НАЗК.
— Як саме організовано роботу з гуманітарною допомогою?
— В перші дні війни Розпорядженням міського голови було створено Гуманітарний штаб при виконавчому комітеті. Від благодійних фондів і організацій було отримано 715 тонн гуманітарної допомоги з Німеччини, Польщі, Франції, Литви, Латвії тощо.
Більшість з них пішла транзитом на південний, східний і північно-східний напрямки. Це Київ-Буча-Ірпінь, Харків, Луганщина (в напрямку Попасної). Також передали місту Вознесенськ на півдні великий генератор, який привезли з Німеччини.
20 тонн продуктів відправили нашим захисникам і багато іншого.
— Тобто у вас є єдиний орган, який опікується цими питаннями. До його діяльності ви долучаєте представників інших організації, міст?
— Спочатку в місті діяло багато громадських організацій, людей доброї волі, які займалися цими питаннями … з часом лишився наш Гуманітарний штаб. Він співпрацює з релігійними громадами, з представниками Краматорська, Покровська, які централізовано допомагають своїм землякам.
Головне — це об'єднати людей, комунікувати з ними й координувати роботу. Тоді результат є набагато кращий.
— Для міст в «глибокому тилу» один з ключових напрямків роботи — це ВПО. Скільки таких людей у вашій громаді, як ви їм допомагаєте?
— На території нашої громади максимально було зареєстровано до 15 тис. внутрішньо переміщених осіб. Стабільно тут є від 6,5 до 7 тис.
Ті, хто приїздив з першими евакуаційними поїздами, переважно хотіли рухатися далі до Європи. Тоді ми були транзитним пунктом, в якому люди зупинялися, щоб перепочити день-два. З часом переважна кількість людей почала залишатися у нас, тому з’явилася потреба в прихистках. Перше що спало мені на думку — це дитячі садочки. В них вдалося розмістити до 800 осіб.
Коли зрозуміли, що все це швидко не завершиться, паралельно почали готувати інші прихистки. Почали виділяти кошти з міського бюджету, залучати кошти від міжнародних донорів. Хтось допомагав меблями, хтось будівельними матеріалами, фінансово, побутовою технікою. Кілька таких прихистків ми вже зробили. Там зможуть розміститися кілька сотень людей.
Також організували харчування. З перших днів персонал садочків отримував продукти через наш гуманітарний штаб і готував їжу. Спочатку було триразове харчування, після Великодня дворазове. Зараз є разове гаряче харчування для всіх, хто проживає компактно. Також роздали в місті майже 2 тисячі продуктових наборів від World Central Kitchen.
— Ви сказали про ремонт у місцях, які стануть прихистками. Які об'єкти обрали для цього?
— В одному з містечок нашої громади був будинок дитячої та юнацької творчості. Ми його перенесли в сусіднє приміщення, зробили ремонт. Там вже живуть люди. Є музична школа, в якій одна секція з трьох не функціонує. Почали роботу по ній. Є інші приміщення, в яких живуть люди, які приїхали евакуаційними поїздами з Покровська та Мирнограду.
— Чи знаходять внутрішньо переміщені особи своє місце у вашій громаді?
— Опитування серед ВПО показало, що понад 70% хотіли залишитися в Червонограді. Хтось, поживши в прихистку, знайшов роботу і почав орендувати. Хтось навіть придбав житло.
Але є люди яким складно, які живуть лише завдяки соціальним виплатам. Завдання влади — допомагати.
— Що змінилося в роботі міської ради після початку масованих ракетних обстрілів?
— Першочергове завдання було забезпечити заклади критичної інфраструктури генераторами. Але ми пішли далі та ухвалили рішення про забезпечення «Пунктів незламності» і пунктів обігріву терміналами супутникового зв’язку Starlink. Ми вже їх придбали. І маємо ресурс для додаткових закупівель в разі потреби.
14 жовтня 2022 року після реконструкції було відкрито бібліотеку по вулиці Грушевського. Фактично її перетворили в сучасний простір з дитячою локацією та зоною коворкінгу. Кошти на реконструкцію виділяли з міського та державного бюджету. Антикорупційна ініціатива ЄС в Україні профінансувала закупівлю меблів.
«Я сподіваюсь, що це буде привабливе місце як для молодих бізнесменів, які шукатимуть тут натхнення, так і для фрілансерів, які можуть тут працювати, і для внутрішньо переміщених осіб» — сказав на відкритті Аллан Паг Крістенсен, керівник EUACI.
Це перший подібний простір в Червонограді, де можна проводити заходи, дискусії, навчання, обговорювати проблемні питання.
Донори та трансформація
— Ви згадали про роботу з донорами. Мені здається, що не всі українські міста досі вміють і хочуть це робити. Чи могли б ви поділитися своїм досвідом?
— Великого досвіду комунікації та співпраці з донорами до війни й у нас не було. Ситуація змусила звертатися, бо було дуже багато запитів від ВПО. Спочатку місцеві мешканці забезпечували продуктами, але потреби зростали, тому почали шукати інші джерела. Зрозуміли, що можуть допомогти міжнародні партнери.
В чому можливий секрет нашого успіху? Моя заступниця Надія Земницька, яка опікується Гуманітарним штабом, зібрала навколо себе молоду активну цілеспрямовану молодь. Більша частина з них володіє іноземними мовами й вони почали напрацьовувати контакти.
Також сприяла прозорість. Донори побачили, що червоноградський гуманітарний штаб кожен день звітує про роботу (що і від кого отримано, куди пішло) і самі почали на нас виходити.
— Можливо, у місті вже є проєкти, що реалізовані за грантові кошти?
— Так, ми робили енергетичні аудити 60 комунальних будівель. Це заклади освіти, культури, медицини. Тепер шукаємо донорів, щоб зробити термомодернізацію та опалення на альтернативних джерелах енергії. Також хочемо модернізувати частину системи теплопостачання.
— Якою ви бачите співпрацю з EUACI на цей рік? Чи у вас вже все зафіксовано?
— Удосконаленню меж немає. Сьогодні ми чекаємо результати аудиту комунального підприємства Центральна міська лікарня. Друге — це електронна приймальня, кабінет мешканця, щоби всі бачили на якій стадії розгляду знаходяться всі скарги, запити, звернення. І третій проєкт, який народився за підтримки Антикорупційної ініціативи й реалізується разом з командою експертів ГО «Львівський регуляторний хаб» — це впорядкування черговості отримання земельних ділянок, які кожна людина має право отримати безкоштовно. Такого в Україні ще ніхто не робив. Ми хочемо, щоб була прозорість і підзвітність.
В 2019 році в Червонограді було впроваджено геоінформаційну систему. «Вже реалізовано 5 підсистем плюс 2 в процесі», — розповідає Тарас Хавунка, радник міського голови.
На порталі можна знайти:
- реєстр нерухомого комунального майна;
- інвестиційну мапу;
- міський земельний кадастр;
- реєстр рекламних носіїв;
- бюджет на мапі.
В найближчій перспективі з’являться Аналітичний модуль та Кабінет геодезиста. «Це портал можливостей», — упевнений Андрій Залівський, міський голова Червонограда.
Інвестиції та інвестпривабливість
— Що таке для вашої громади вугільна промисловість? Це проблема чи можливість?
— Я відповім з точки зору міського голови. 1/3 надходжень міського бюджету громади йде від вугільних підприємств. Чи готова громада добровільно відмовитися від третини доходів? Напевно, що ні. Чи ми розуміємо, що у перспективі це може статися? Так.
— Фактично весною минулого року у вас була змодельована ситуація раптового зникнення доходів від шахт…
— Так. І ми побачили з чим можемо стикнутися. Ми маємо знайти заміщення. Головне поставити собі ціль і постійно щось в тому напрямку робити.
Значить наші дії мають бути спрямовані на те, щоб 2−3−4 різні напрями диверсифікувати. Але ми розуміємо, що шахтарю, який втратить роботу, потрібно пропонувати іншу професію, в якій заробіток буде меншим не на 50%, а на 10−15%. Інакше він не погодиться.
— Наскільки важлива робота над покращенням інвестиційної привабливості міста під час воєнного стану?
— Основна моя місія на цій посаді - це імідж громади. Коли я веду розмови з бізнесом, то завжди кажу, що на старті вони мають 10% прибутку — бо не дають хабаря!
— Чи можете навести приклади інвестицій?
— Коли заходить зовнішній інвестор, це говорить про перспективу міста та громади. До війни у нас розпочалося будівництво ТРЦ. Це було дуже добре, бо інвестиція не місцева, а зі Львова.
Його мали відкривати у березні, але все зупинилося. Нам вдалося переконати власників і в червні торговий центр відкрився. Ті самі власники на земельному аукціоні викупили ділянку і в цьому році планують почати будівництво технопарку на території 3,5 га.
В рамках трансформації вугільних регіонів ми напрацювали документи під великий індустріальний парк — близько 80 га. Зараз будемо його реєструвати. Це буде комунальне підприємство.
Наше завдання показати всім, що місто має перспективу. Що з шахтами або без них життя буде.
— Чи є у вас релоковані підприємства зі сходу або півдня країни?
— Є декілька компаній. Наприклад, підприємство з Рубіжного хоче відновити випуск пластикової упаковки для ліків.
Але ми не робимо акцент релоковані чи не релоковані. Є люди, які хочуть вкладати кошти в громаду. Я їх питаю завжди: «Чим громада вам може бути корисна? Чим я, як міський голова, можу вам допомогти? Треба бути інвестнянею? Так, я готовий бути!». Для нас важливий розвиток громади.
— Чи є спеціалізація бізнесу, на який ви робите ставку?
— У нас дуже розвинутий меблевий кластер. Під час війни відкривається нове меблеве підприємство, вже завезено сучасне обладнання — це польська інвестиція. На старті має бути 200 робочих місць з перспективою збільшення до понад 1000.
Другий кластер — переробка сільгосппродукції. Я зустрічався з депутатами Європарламенту від Італії в той час, коли були складнощі з логістикою зерна. І вони запитали мене: «Чому ви не будуєте фабрику з випуску італійської пасти? У вас же 20 км до кордону!». Нащо експортувати великий тоннаж зерна, коли можна його та інші с/г рослини переробляти тут, в Україні?
У нас частина вугільних підприємств закриваються, їхні площі вивільняються і можуть стати ще одним центром тяжіння для створення нових підприємств. Також вивільняється робоча сила, яка готова працювати позмінно. В нашій громаді життя йде 24 години на добу: 4 зміни на шахтах, в інших підприємствах є нічні зміни.
— Багато років говориться, що Україна може стати європейським Китаєм. Чи відчуваєте ви можливість для цього і чи у європейців така потреба?
— У грудні 2021 року в мене була зустріч з голландцями, які хочуть побудувати на території нашої громади завод по переробці сала на жир для парфумерії та антисептиків. У них є підприємство в іншій країні (не буду казати в якій). І вже тоді я запропонував їм перенести виробництво сюди, ближче до кордону з ЄС. Саме через те, що в перспективі може виникнути, скажімо так, певний світоглядний дискурс з Китаєм або з іншими країнами. Вони задумалися…
Європейський бізнес готовий вкладати в Україну. Але після закінчення війни. Я зі свого боку прошу назвати умови за яких вони готові вкладати, щоб у нас був час підготуватися. Нам кажуть умовно 10 пунктів, які потрібні, а ми 5−6 місяців працюємо над їхнім виконанням. Війна закінчується, вони кажуть «Ми готові!», а ми відповідаємо «І ми готові!».
Проєкт створено за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EUACI).
