Ми продовжуємо боротьбу за транзитний статус України — Сергій Макогон
ОГТСУ
Минулого року почала роботу нова держкомпанія Оператор газотранспортної системи України (ОГТСУ), якій від НАК Нафтогаз України передали в управління всі магістральні газопроводи. Сьогодні перед нею стоять виклики, масштаб яких важко переоцінити, причому не тільки для України, але й для Європи в цілому. Мова про збереження транзиту природного газу з Росії до Європи територією України та безпеку постачання газу в країні. НВ поговорив з Сергієм Макогоном, генеральним директором ОГТСУ, про те, чому це важливо і до яких наслідків може призвести запуск нового російського газогону Північний потік-2
— Давайте розпочнемо з підсумків 2021 року. Що ви планували? І чи вдалося виконати ці плани?
— Якщо минулий рік ми працювали для того, щоб «Оператор ГТС відбувся», бо після анбандлінгу мали вибудувати всі необхідні для ефективної роботи процеси, то цього року основне завдання було довести, що ми вистоїмо та можемо оновлювати нашу систему.
Наразі ми довели, що українська газотранспортна система (ГТС) є важливою частиною європейської газової інфраструктури. На жаль, нам доводиться виборювати наше право бути і надалі цією частиною. Наша компанія була змушена подати заяву на участь у процесі сертифікації нового газогону Північний потік-2 (ПП2). Ми надали аргументи, як компанія, що втрачає найбільше від появи альтернативного маршруту, і були допущені до процесу. Наше завдання — доказати, що цей проект несе загрозу не тільки для нас, а загрожує енергетичній безпеці всієї Європи. Якби ми не вели цю активну роботу та не відстоювали свою позицію, ситуація з сертифікацією цього газогону могла б бути геть іншою, а ПП2 міг би вже бути запущений. Ми продовжуємо цю боротьбу за збереження транзитного статусу України.
Сергій Макогон
Ми доводимо, що європейський ринок газу потребує саме потужності української ГТС — конкурентні, надійні та гнучкі. А також неполітизовані та доступні. Паралельно підвищуємо надійність, модернізуємо та оптимізуємо нашу ГТС. Мета — технічне оновлення тих потужностей, які будуть задіяні в транспортуванні газу після 2024 року. Перш за все, для внутрішнього ринку.
— Сторонньому спостерігачеві може здатися, що українські компанії увійшли в процедуру сертифікації дуже пізно. Можливо це хибне враження?
— Офіційно Газпром подав документи до німецького регулятора не так давно. І ми готувалися до цього з огляду на форму документів, поданих Nord Stream 2 AG. У державної компанії також є певні особливості в процедурній площині. Наприклад, ми витратили декілька місяців, щоб провести тендер в системі ПроЗорро на закупівлю юридичних послуг.
Крім того, ми працювали паралельно з нашими польськими колегами і координували наші позиції. І наразі дуже активно співпрацюємо.
— В чому інтерес Польщі?
— Польща є одним з основних опонентів ПП2 як із власних інтересів, так із з солідарності з нами. Для них це більше питання енергетичної безпеки регіону, ніж економічних втрат конкретно Польщі. Вони розуміють, що ПП2 збільшує залежність Німеччини від російського газу і збільшує ризики для Польщі. У тому числі і мілітарні ризики. Такі як посилення Росії і російського флоту в Балтійському морі для захисту цього газогону.
— На початку осені говорилося про ризик запуску ПП2 у жовтні-2021 без сертифікації. Чому цього не сталося і чи може він розпочати роботу без сертифікації?
— Дійсно, вони в жовтні закінчили будівництво і технічно могли розпочати прокачку. Але це було б дуже грубе порушення європейського законодавства. Вже була заява нового Міністра закордонних справ Німеччини Анналени Бербок, що Північний потік-2, у тому вигляді, в якому була подана первісна заявка, наразі не може бути сертифікований через невідповідність вимогам європейського енергетичного законодавства. Взагалі в новому уряді Німеччини є велика кількість політиків, які вважають неприпустимим запуск цього газогону без сертифікації.
— Чи вплинуло різке зростання цін на спотових ринках на настрої європейського політикуму?
— Звичайно, бо там у населення річні контракти на газ з січня по грудень. І вже з 1 січня 2022 року люди почнуть отримувати нові платіжки, а це може стати проблемою для місцевих політиків.
— Кого вони бачать винуватцем такої ситуації?
— В мене було декілька зустрічей, на яких європейці казали: «Якщо проблема в ПП2, то давайте його запустимо і буде дешевий газ». Тому нам доводиться пояснювати, що якщо в Росії є дешевий газ і вони зараз готові постачати його в Європу, то ми готові качати. А якщо це шантаж, то ви уявляєте, що буде після запуску ПП2? Після цього європейці трошки замислюються.
Шантаж високими цінами, щоб змусити сертифікувати газопровід, на мою думку, — це недалекоглядна позиція.
— Чому?
— В Європі вже навіть термін є - ненадійний газ (non reliable gas). І мені здається, що, зважаючи на існуючу ситуацію і шок для економіки Європи у зв’язку із зростанням вартості енергоносіїв, будуть дуже суттєві наслідки. Зокрема, Європа буде думати як зменшити свою залежність від Росії і в цілому від газу.
— Яка стратегічна позиція Оператора ГТС?
— Вона дуже послідовна і чітка. Ми вимагаємо виконання домовленостей стосовно збереження транзиту через Україну після 2024 року. В обсягах не менше ніж 45 млрд куб. м щороку на наступні 15 років.
Ми розуміємо, що Україна є суб'єктом великої геополітичної гри між Європою, РФ, США, Китаєм. Але нам треба постійно цю проблематику повертати на перший рівень, щоб про неї пам’ятали в Європі і США. Ми постійно проводимо зустрічі з експертами нової німецької коаліції. З депутатами Бундестагу та Європарламенту.
— Ви це робите самі чи разом з Нафтогазом?
— Ми разом виступаємо за збереження транзитного статусу нашої країни. Але для нас ПП2 — прямий конкурент, який несе загрозу великих втрат. А Нафтогаз виступає як комерційна компанія, трейдер. Якщо ПП2 запрацює, то збільшиться вартість газу і його інтереси як трейдера будуть утиснені. Ми доповнюємо один одного.
— Яка наразі ситуація з сертифікацією?
— ПП2 ще не запрацював, ще не сертифікований, а процес сертифікації призупинено. Фактично Газпром був вимушений змінити свої плани створити дочірню компанію в Німеччині, змінити свої підходи до процесу. І наразі вони, за деякими версіями, хочуть сертифікувати тільки частину газогону, яка знаходиться в територіальних водах Німеччини. Це юридичний трюк, проти якого ми будемо боротися. Ми вважаємо, що неможливо розділити цю трубу віртуально на дві частини. Вона будувалася як єдина труба. Вона була технічно сертифікована як єдиний проект. І чому наразі там з’являється два оператора? І ми кажемо: якщо це дві різні труби, то на дні Балтійського моря має бути газовимірювальна станція, лічильник, щоб розуміти скільки газу там пройшло.
— Чи може ця маленька німецька компанія стати оператором всього газогону?
— Теоретично може. Але на нього будуть розповсюджуватися всі вимоги третього енергетичного пакету. Це і доступ третіх сторін, і прозорі тарифи.
— Чи можуть для української ГТС стати умовною компенсацією доходи від закачування газу з Європи, наприклад, в українські ПСГ?
— Оператор ГТС управляє системою, яка будувалася для транзиту. Ми починаємо нові види діяльності спільно із оператором газосховищ Укртрансгазом. У 2020 році європейці привезли в Україну і зберігали більше ніж 10 млрд кубів газу. Ми вже довели, що можемо це робити. Але для цього нам потрібно зберегти транзит.
Весь цей рік Газпром фактично «сушить Європу». Не надає додаткові обсяги газу. Хоча вони могли транзитувати їх через Україну.
Тому наразі Єврокомісія серйозно розглядає питання створення стратегічного європейського запасу газу. Україна може зберігати цей газ. У нас є вільні — потужності приблизно 15 млрд кубометрів, — які ми можемо надати для цих потреб. Тариф Укртрансгазу на зберігання менше європейського, а ми запровадили особливий тариф у межах послуги шорт-хол (ввезення для зберігання).
Однак, навіть 100% заповнення наших сховищ не зможе компенсувати витрати на систему ГТС без транзиту. Це лише елемент диверсифікації.
— До речі, чи може Європа диверсифікувати джерела постачання газу таким чином, щоб це також було вигідно Україні?
— Так, в РФ є й інші видобувники. Ми вже чули, що і Новатек хоче доступ до труби, і Роснєфть. Ціни на газ в Європі «космічні», а в Росії ринок дуже вузький. І там ціна регульована — $80−90.
— Але ж там існують обмеження на законодавчому рівні…
— Так, там у Газпрому є державна монополія на експорт. Але є механізм агентської угоди з Газпромом, і вже кілька років всередині РФ йде боротьба щодо такого експерименту.
З іншого боку Газпром переконує, що доступ інших компаній до експорту призведе до конкуренції між російськими постачальниками і зниження ціни газу на світовому ринку. І Росія як країна буде заробляти менше, продаючи більші обсяги.
— Хто ще міг би постачати газ в Європу транзитом через Україну?
— Є ідея будівництва газогону через Каспійське море між Туркменістаном та Азербайджаном. А далі по TANAP — в Туреччину. Цей газ ми можемо забирати через Трансбалканський газогін і транспортувати на північ.
Туркменістан, Казахстан, Узбекистан постачали свій газ в Європу і в Україну ще на початку 2000-х. Тому Європі потрібно жорстко тиснути на РФ, щоб вони дозволили: використання труби іншими російськими видобувниками; дозволили транзит середньоазійського газу через Росію.
— Якщо це станеться, то при виборі маршруту транспортування ви з економічних причин виграєте у інших газогонів?
— Так, ми виграємо. Фактично ми вимагаємо, щоб правила Третього енергопакету розповсюджувалися не тільки на Україну, а й на всі газогони, які йдуть до Європи з РФ: Турецький потік, Північний потік…
— Які ще є шляхи диверсифікації роботи української ГТС? Всі кажуть про водень. Але я чув про перспективи біометану.
— Транспортування водню в Європу — це перспектива десяти і більше років. А ось з біометаном простіше — це той самий СН4. Наприклад, у Данії є дні, коли частка біометану в загальному споживанні газу перевищує 50%. За розрахунками Української біоенергетичної асоціації, Україна має можливості виробляти до 8 млрд куб. м біогазу. У нас розвинений аграрний сектор.
Вже ухвалено закон і зараз іде напрацювання підзаконних актів, як легалізувати поняття біометан. Основне, що треба зробити, — це так званий реєстр походження. Це важливі процеси у межах Green Deal.
— Для ГТС може бути зиск від транспортування біометану?
— У нас вже є кілька запитів на підключення. Я вважаю, що десь за 3−5 років Україна може мати приблизно 1 млрд куб. м. біометану, який ми зможемо транспортувати.
— Нещодавно ви заявили про ризики зупинки транзиту. Чи дійсно росіяни можуть це зробити?
— Я можу підтвердити, що такий ризик існує, виходячи із наявності альтернатив у Росії та історичних фактів їх рішень. Завжди коли у Газпрому була можливість відмовитися від нашого транзиту, вони це робили. Останній приклад — це добудова болгарсько-сербсько-турецького газопроводу. Як тільки вони змогли його запустити, то миттєво припинили транзит до Угорщини через Україну, незважаючи на викуплені потужності на весь рік.
— Тож, які ключові ризики запуску ПП2 для України і для Європи?
— Для України це ризик енергетичної і загальної безпеки. Почну із технічного — у нас фізично обмежені можливості імпорту з Європи. У нас є словацький напрямок. Це 27 млн куб. м на добу гарантованих потужностей. Також ми домоглися збільшення гарантованих потужностей та підписали відповідну угоду з Угорщиною. Це дозволить імпортувати з цього напрямку до 8 млн куб. м щодоби. Активна робота щодо збільшення гарантованих потужностей ведеться з Румунією, Польщею, Словаччиною.
Але, безумовно, найбільше всіх нас хвилює питання мілітарної безпеки і можливого посилення агресії. Я вважаю, що коли Україною йде близько 20% загальноєвропейського транзиту, ми є вагомим гравцем на цьому ринку. І від нас не можна відмахнутися.
— А для Європи?
— ПП2 підриває базові принципи солідарності, на яких побудовано Європейський Союз. Ми бачимо велике протистояння між Німеччиною та іншими країнами. Балтійські країни, Польща, Італія та багато інших держав не бачать сенсу запуску ПП2. Вони розуміють, що це вигідно тільки Німеччині, бо вона отримає найдешевший газ. А всі інші країни будуть платити більше.
Якщо не буде транзиту через Україну в суттєвих обсягах, ми будемо змушені зробити оптимізацію ГТС. Інакше потрібно буде підвищити тарифи для локальних споживачів.
— Які будуть пріоритетні функції ГТС в разі оптимізації?
— Наш основний пріоритет — забезпечити безперебійне постачання газу українським споживачам: населенню та промисловості. У нас є дуже великий ринок газу — 30 млрд куб. м на рік. Потрібно, щоб вся ця система працювала. Ми будемо це робити.
Але наші потужності по транзиту — це 146 млрд куб. м. І вони непотрібні для внутрішніх потреб у такому обсязі. Фактично це означає, що ми будемо вимушені вивести з експлуатації частину обладнання: компресорні станції і газогони, які переважно використовуються для транзиту.
Європейці чомусь думають, що українська труба завжди буде чекати. І коли щось станеться на російських газогонах, то завжди можна буде пустити транзит через Україну. Якщо у нас не буде довгострокового транзиту, то ми оптимізуємо нашу систему. Ми не шантажуємо, а виконуємо свої зобов’язання перед українськими споживачами. Тому і проводимо оптимізацію та модернізацію.
— Що саме потрібно модернізувати?
— Нам потрібно модернізувати 10 компресорних станцій, щоб забезпечити роботу системи в наступні десятиліття. Вже будується Бар, Яготин, ще вісім КС запустимо в наступні роки. Фактично це будуть нові об'єкти.
— Які терміні завершення модернізації?
— Ми плануємо все закінчити до 2025 року за рахунок тарифних, і, якщо це буде потрібно, кредитних коштів.
— Чи є в вашій програмі модернізація транскордонних ділянок і що вона може дати ГТС України?
— Наша система дуже потужна. Нам не потрібно щось будувати додатково. Нам потрібно модернізувати. У питанні гарантованих потужностей на імпорт газу з Європи, з нашого боку вже все побудовано. Наприклад, ми сьогодні готові приймати з Польщі 6,6 млрд куб м на рік. Але для цього польській стороні потрібно розбудовувати власну газову інфраструктуру: компресорну станцію, частину газопроводу.
— Чи може Україна стати партнером такого проекту, якщо він так потрібен нам?
— Ми зараз при залученні європейців та американців обраховуємо варіанти участі в такому фінансуванні щодо гарантованих потужностей з боку Польщі та Словаччини. Наприклад, у Словаччині вже існує інфраструктура, щоб качати в Україну до 80 млн куб м газу на рік. Вона потребує незначної модернізації. Це вирішить значну частину питань щодо дефіциту та диверсифікації необхідних обсягів імпорту газу.
— Чи може повернутися на порядок денний питання появи міжнародного консорціуму для управління українською ГТС?
— Президент підтримав цю ідею та заявив про необхідність та можливість створення такого консорціуму. Але ми повинні розуміти, що основна наша мета в цьому консорціумі - забезпечити продовження транзиту.
Якщо прийде партнер, який скаже, що готовий гарантувати транзит в обсязі не менше ніж 45 млрд куб. м, то ми будемо тільки раді співпрацювати. А без збереження транзиту управляти нашою системою ми можемо і самі.
