«Рік наче день, день бабака». Мер Маріуполя про перші дні російського вторгнення, підтримку маріупольців і довоєнний досвід

23 березня, 17:43
Партнерський проєкт
Вадим Бойченко, міський голова Маріуполя (Фото:NV)

Вадим Бойченко, міський голова Маріуполя (Фото:NV)

Маріуполь — це найбільше місто України, яке було майже повністю знищено під час повномасштабного російського вторгнення. Більшість його мешканців майже два тижні жили в повній облозі, не маючи можливості врятуватися з-під обстрілів. У деяких з них цей період розтягнувся майже на місяць.

За останні 7 років Маріуполь встиг стати «оновленою вітриною українського Донбасу» та слугував прикладом багатьом містам України. Тут створювалися нові робочі місця, відкривалися вищі навчальні заклади, велася реконструкція міської інфраструктури, а міжнародні інвестори виділяли десятки мільйонів доларів на розвиток міста. Водночас Маріуполь розташовувався за лічені кілометри від лінії фронту.

Відео дня

Буквально за кілька днів всі ці досягнення було знищено. Вже майже рік виконком Маріупольської міської ради працює за межами міста. Частина депутатів міськради виїхали за кордон або навпаки пішли на колаборацію з агресором. Але Вадим Бойченко та майже вся його команда залишилися в Україні. Вони переважно опікуються гуманітарною допомогою маріупольцям.

Маріупольський міський голова готовий ділитися набутим досвідом як з іншими містами, так і з державою загалом. Ми з ним зустрілися в одному з київських центрів ЯМаріуполь і поспілкувалися про перші тижні окупації, роль диктатора Володимира Путіна у знищенні Маріуполя та відкриття «зеленого коридору» для евакуації містян. Окремо Вадим Бойченко розповів про прозорість влади, яка формувалася впродовж кількох довоєнних років, і яка сьогодні допомагає у співпраці з міжнародними донорами та партнерами. Разом з ними місто надає гуманітарну допомогу та формує візію майбутнього Маріуполя після деокупації.

Інтерв'ю Вадима Бойченка, міського голови Маріуполя (Фото: NV)
Інтерв'ю Вадима Бойченка, міського голови Маріуполя / Фото: NV

Тижні невизначеності та остаточна окупація

— 2022 рік для Маріуполя виявився настільки складним, що його навіть важко описати словами. В який момент ви остаточно зрозуміли, що місто окуповане і ваші плани на цей рік не будуть виконані навіть частково?

— Ще 23 лютого ми проводили сесію міськради. Планували будівництво аеропорту біля Маріуполя, який хотіли назвати на честь Архипа Куїнджі. Бюджет розвитку був такий, якого ми до того не мали: 6 млрд гривень проти 1,5−1,6 млрд. Але 24 лютого все змінилося. О 5:07 зателефонував обласний голова і так я дізнався, що війна.

Я зустрів війну в Маріуполі і час на цьому зупинився. Тоді була зима і зараз зима. Я не бачив ні весни, ні літа, ні осені. Один день — день бабака цілий рік відбувався.

Місцеві очільники оборони міста на той час — вже можна про це казати — до кінця не розуміли що буде завтра. Події відбувалися дуже швидко. Тому ми весь цей час працювали так, щоб підтримувати і допомагати захисникам міста. Виконували всі їхні доручення. З їхнього боку не було наказів — вони просили, ми знаходили баланс. Але підкреслюю, що події тоді дуже швидко відбувалися.

— І все ж, коли ви зрозуміли, що «цей дощ надовго»?

— Коли останній наш військовий вийшов з комбінату Азовсталь — 20 травня 2022 року. Коли зупинилася оборона Маріуполя.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

З того часу я зрозумів, що… (замислюється — ред.) Це кома, це не крапка… І треба буде готуватися та йти до деокупації, до деблокади нашого міста.

— Який період року для вас став найскладнішим?

— Перші дні війни були найскладнішими. Коли ти розумієш, що відбувається, а впливати на це ти не маєш можливості. Коли ти намагаєшся розпочати евакуацію, і розумієш, що одного твого бажання недостатньо. Що росія має інші плани. Вона йде на штурм, вона руйнує місто.

— Які виклики ви запам’ятали найбільше?

— Евакуація в неможливих умовах. Коли Путін не має бажання відкривати місто… Чому я завжди кажу, що Путін? Я впевнений у своїх словах завдяки міністру [закордонних справ України Дмитру] Кулебі, який 10 березня мав зустрічатися з [міністром закордонних справ РФ Сергієм] Лавровим у Стамбулі.

Вадим Бойченко (Фото: NV)
Вадим Бойченко / Фото: NV

Так склалося, що ми спілкувалися напередодні цієї зустрічі. Я просив, благав лише про одне — щоб відкрили місто. І щоб люди отримали можливість виїжджати. Ми тоді вже розуміли, що місто нищать і там тисячі вбитих.

У нього було три години спілкування з Лавровим! 80% цього спілкування було про Маріуполь. І в кінці Лавров каже: «У мене немає повноважень приймати рішення про Маріуполь». Тому ми розуміємо, в кого були повноваження, хто підійшов так жорстко і хто приймав рішення.

— Треба розуміти, що Маріуполь був під прицілом самого Путіна і він як очільник держави-терориста, торгував Маріуполем за всю Україну…

— Це помста за 2014 рік?

— Я вважаю, що так. Я наголошую, що це моя особиста думка. Друге — це те, що ми мали розвиток. А ось у Донецьку, який було окуповано, цього не було. Там занепад був. Це привід для люті.

— На вашу думку, завдяки чому вдалося відкрити зелений коридор, яким люди змогли поїхати машинами?

— Тут збіглося багато чинників. Треба розуміти, що ми з 1 березня докладали зусиль, щоб цей коридор запрацював. На жаль, не було бажання Путіна. Над датою 13 [березня] працювали Макрон, Ердоган, Папа Римський, православна церква. Весь світ об'єднався і тиснув на Путіна: «Відкривай місто, випусти людей!» Весь цей тиск дав результат.

— Було враження, що вони про один маршрут навмисно забули…

— Не забули, а відкрили. Моя мама їхала цим маршрутом 15 березня з Маріуполя. Була в Драмтеатрі. Вона також каже, що самі виїхали, ніхто їх не евакуйовував. А я її питаю: «Ти блокпост проїжджала? Проїжджала! Там люди були? Були! Вас випускали? Випускали. А могли ж не випускати!».

Інтерв'ю Вадима Бойченка, міського голови Маріуполя (Фото: NV)
Інтерв'ю Вадима Бойченка, міського голови Маріуполя / Фото: NV

Вадим Бойченко вперше став мером Маріуполя у 2015 році. До того багато років поспіль півмільйонне місто перебувало у тіні сусіднього Донецька — одного з найголовніших фінансово-промислових центрів України. Але на відміну від обласного центру, місто на березі Азовського моря змогло відвоювати свободу у 2014 році. На щастя, тоді маріупольці майже не дізналися про жахи окупації, а війна лише трошки торкнулася Маріуполя. Найстрашнішим злочином росіян та їхніх прибічників став обстріл мікрорайону Східний у січні 2015 року. Тоді загинуло понад 30 людей.

Маріуполь зміг встояти, відновитися та почати швидкий розвиток. Першим у нього повірив великий місцевий бізнес — Група Метінвест Ріната Ахметова. Вони вкладали сотні мільйонів доларів у реконструкцію двох металургійних підприємств, демонструючи приклад іншим. Але до війни на великі інвестиції в Маріуполь наважилися лише міжнародні фінансові організації, які вкладалися в оновлення міської інфраструктури. Восени 2019 року Маріуполь прийняв великий інвестиційний форум, у якому взяв участь новообраний президент України Володимир Зеленський.

Завдяки прозорій роботі місцевої влади місто змінювалося та розвивалося. Здавалося, що ось-ось підуть приватні іноземні інвестиції. Про готовність повернутися до Маріуполя заявив навіть McDonalds.

В окупованому Росією Донецьку в цей час розвитку не було. Але була величезна жага зупинити розвиток українського Маріуполя.

Прозорість як запорука успіху

— Ви згадали про контраст між Маріуполем і Донецьком, який виник за 8 років. Яку роль у розвитку Маріуполя відіграли антикорупційні заходи, зокрема ті, що реалізовувалися за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні?

— Велика роль. Ми в рейтингу Transparency International піднялися з 57 місця на перше. Ми навчили своїх людей бути прозорими, бути відкритими. Це дало нашій громаді якісний сервіс і досвід, який трансформувався у відкритість Маріуполя для міжнародних фінансових організацій. Ще у лютому 2022 року я був в офісі ЄБРР і ми говорили про додаткові інвестицій в місто. І ми їх узгодили. Це 60 електробусів, які ми мали отримати наприкінці 2022 року.

Чому так швидко ми отримували ці інвестиції? Бо за цим стоїть велика робота. Ми майже три роки дуже багато працювали, щоб відкрити для себе МФОшки. А потім майже без обмежень було вже.

— Тому що ви стали не просто муніципалітетом, а партнером…

— Так. Ми мали кредитний рейтинг міста кращий ніж у держави Україна. Тому з нами хотіли працювати IFC, EBRD, EIB. Уряд Франції дав 65 млн євро на будівництво заводу з очищення води.

Це свідчить про те, що ми сформували імідж міста. І досвід, який нам дали європейські антикорупційні партнери, інструменти, які вони дали — ми трансформували в довіру до нашого міста.

— Завдяки чому вам вдалося досягти цієї прозорості?

— Має бути політична воля. Зміни — це не дуже проста робота. Іноді зміни потрібно робити через коліно. І починається все з міського голови. Якщо міський голова є локомотивом, який вестиме свою команду вперед, тоді будуть зміни. Якщо він розуміє навіщо все це і бачить кінцеву мету, то вони відбудуться.

Ми через ці антикорупційні інструменти мали, по-перше, створити прозоре відкрите місто, а по-друге, створити умови для залучення інвестицій. Тим паче, що з 2014 року Маріуполь — прифронтове місто.

— Що зараз відбувається з ресурсами, які ви залучили, але не змогли витратити? Кредити, лізинг… Бо є, наприклад, комунальний транспорт, який було знищено.

— Наші партнери з IFC, EBRD розуміють, що відбулося. Довіра, про яку ми згадали, трансформувалася в те, що вони хочуть списати ці гроші, як форс-мажор.

— Це великі суми?

— 33 мільйони євро.

А французькі гроші, європейські інвестиційні гроші так і не розпакувалися. Вони на казначейських рахунках держави.

Інтерв'ю Вадима Бойченка, міського голови Маріуполя (Фото: NV)
Інтерв'ю Вадима Бойченка, міського голови Маріуполя / Фото: NV

До приходу в міську владу Вадим Бойченко працював на керівних посадах у Метінвесті. Разом з ним до муніципалітету та комунальних підприємств прийшло багато інших топ-менеджерів Азовсталі та ММК ім. Ілліча.

Досвід роботи у великій корпорації, формальна та неформальна підтримка її акціонера зіграли свою роль. За 7 років вдалося навести лад у більшості комунальних питань. Як наслідок — колосальна підтримка серед маріупольців, завдяки якій мера було обрано на другий термін. А партія, названа його ім'ям, отримала більшість місць у міській раді у 2020 році.

Така централізація влади періодично викликала обурення у політичної опозиції міста та навіть населення. Але у найгучніших випадках міська рада дослуховувалася до містян. Як це було, наприклад, зі зміною місця будівництва корпоративного університету Метінвесту в 2021 році.

Бізнесовий досвід і розвиток

— У вас крім політичної волі і бажання був фінансовий ресурс для змін. Великі промислові підприємства, які наповнювали місцевий бюджет.

— Класна теза, але я її спростую. Оцей міф.

Це рахується дуже просто. Беремо Маріуполь. Скільки він заробляв? 4 млрд 600 млн гривень. Порівняємо з іншими містами, але в перерахунку на одну людину. Наприклад, Дніпро. Маріуполь заробляв на одну людину 7600−7800 грн, а Дніпро — 10500 грн. Але Дніпро — більше місто. Давайте візьмемо рівноцінне. Наприклад, біля Маріуполя є файне місто Запоріжжя. Там 10200 грн. Тобто грошей більше. Чому в Маріуполі є зміни, а там немає змін?

Відповідь — вона посередині. Це формула 60 на 40. 60% — це видатки на утримання комунальних підприємств, на себе — проїдання. А 40% — це інвестиції.

Наприклад, підприємство водопостачання [до приходу нашої команди] дотувалося приблизно на 350 мільйонів! У 2020 році рівень дотацій при тарифі нижче середнього по державі — нуль! А в цьому тарифі ще були інвестиції — 30 млн.

— Чи є міфом, що вам легше вдавалося робити зміни завдяки жорсткішій владній вертикалі ніж в інших містах України?

— Наша команда взяла все під контроль? (посміхається)

— Так. Якщо ти навіть не хотів це робити, ти мав це робити. Але водночас у вас були умовно правильні цілі.

— На 100% з вами погоджуюся, що на це потрібна воля, на це потрібна команда і щоб була така центральна смуга від очільника міста, щоб не було [внутрішніх] чвар.

Але ми мали не тільки мету, але й стратегію до 2030 року, яку ми півтора року розробляли для Маріуполя разом з експертами USAID і ухвалили у грудні 2021 року.

— Ви прийшли у міську владу з бізнесу, в якому були топ-менеджером. Після переходу у міську вертикаль великої кількості інших топ-менеджерів я навіть чув жарт, що у Метінвесті з’явився новий дивізіон — «Маріуполь»…

— Вперше про це чую, але приємно (посміхається — ред.)…

— Що найголовніше з бізнесу вам вдалося привнести в життя міста?

— Є декілька речей, які можуть працювати і в бізнесі, і в муніципалітеті. Перше — треба розуміти, яка твоя мета, куди ти рухаєшся. Треба сформувати план. Ми його назвали стратегією міста. Друге — це команда. Без професійних людей, які б фахово рухали той або інший напрям до тої мети, яку ти бачиш, неможливо. Третє… Бізнес він про що? Він про гроші.

Ми прийшли з бізнесу, який оптимізує, який ефективно керує фінансовими потоками і побачили, що муніципалітет — це некерований світ. І треба це зібрати спочатку вкупу, потім упорядкувати по функціях, переосмислити, що все, що було раніше, не буде працювати. Я казав, що ми — сервіс для людей. Було потрібно змінюватися, але деякі старі керівники не були готові. Тому за 7 років моєї роботи було змінено 5 керівників тепломережі. П’ять!

— Скільки людей працювали в Маріуполі у вертикалі муніципалітету та комунальних підприємств?

— Лише освіта і медицина — це було 16 тисяч людей. Фонд оплати праці (у всій вертикалі — ред.) був майже 2 мільярди гривень.

— Тобто для вас, як для професіонала в сфері управління трудовими ресурсами, це був більший виклик ніж у металургії?

— Я вважаю, що на 1000% більший. Я не розумів до кінця, куди я йду і які будуть виклики, але це був цікавий досвід.

З квітня 2022 року по всій Україні створюються центри соціальної підтримки ЯМаріуполь, функціонал яких постійно збільшується. Інтерв'ю відбувається в одному з таких центрів, де маріупольцям надають гуманітарну, медичну, психологічну допомогу. Вони можуть тут провести час і поспілкуватися з земляками.

Сотні людей, більшість яких залишилися без нічого, мають можливість отримати продукти, побутову хімію, теплі зимові набори тощо. Але для багатьох маріупольців найважливішою є можливість в одній точці отримати поради юристів, медиків та інших фахівців про те, як їм діяти в тій чи іншій життєвій ситуації. Наприклад, як коректно оформити заяву в поліцію про знищене житло або відновити втрачені документи.

Можливо, досвід роботи цих центрів буде корисним і на рівні держави.

Місто у відрядженні

— Ми перебуваємо в одному з центрів ЯМаріуполь, у яких ви допомагаєте маріупольцям. Як вам у створенні таких центрів допоміг досвід співпраці з міжнародними партнерами та донорами?

— Я скажу одне слово — довіра. До цього моменту ми сформували довіру від партнерів, довіру від донорів. І в цьому, зокрема, є заслуга EUАCI. Наш прорив у рейтингу прозорості та відкритості дав можливість залучати донорів.

Ми залучили 590 млн гривень, не витрачаючи гроші з місцевого бюджету. Ми дали можливість нашим маріупольцям отримувати і гуманітарну, і гігієнічну, і психологічну, і медичну допомогу. Вже працює 21 такий центр. Найближчим часом відкриється ще 4−5.

— Як з’явилася ідея створювати такі центри?

— В дуже важких умовах люди виїжджали з Маріуполя. Вони всі були психологічно травмовані. Я би навіть сказав — знищені. Ми бачили ці очі, в яких не було життя. І треба розуміти, що ці люди хотіли їхати виключно в Україну. Їх було більше ніж 200 тисяч.

Ми почали готуватися до відкриття центрів заздалегідь. 27 квітня відкрили перший ЯМаріуполь у Дніпрі.

Після виходу останнього військового з Азовсталі системної роботи в напрямку евакуації не було. Тому голова Донецької ОВА Павло Кириленко доручив нам зосередитися на цьому питанні. Ми вирішили використати той досвід, який здобули, зустрічаючи переселенців і в 2014-му, і 2015 роках. У нас були центри підтримки сім'ї. Ми зробили апгрейд, я сформував пропозицію, погодив її з головою військової адміністрації. Він сказав: «Вперед!». І ми пішли, кожні 10 днів відкривали новий центр.

NV
Фото: NV

— Чому інші міста такого не відкривають?

— Складно відповісти. Моя особиста думка, що, на щастя, для інших міст і, на жаль, для Маріуполя такої страшної трагедії немає в жодному місті. Жодне місто не було в облозі під щільним вогнем, коли немає можливості виїхати з міста. Це особливий випадок, тому і ставлення до цих людей має бути особливим.

— Чи є якісь інші кошти, з яких фінансуються центри, крім донорів?

— Немає. Якщо говорити про місцевий бюджет, ми його розпакували лише в липні. Це стало можливим лише тому, що у нас були партнери: Save the Children, World Central Kitchen та інші. Дуже-дуже багато.

Коли розпакували бюджет, то ці гроші спрямували на придбання військових облігацій, на підтримку ЗСУ — понад 1 млрд гривень. У разі якщо донори підуть, у нас сформована подушка безпеки, яка дасть змогу не зупинитися.

— Бюджет міста досі якимось чином наповнюється?

— Військові ж працюють? Наш Азов, наші прикордонники, наша ТрО. Вони все ще [зареєстровані] в Маріуполі. Ми дуже прозоро витрачаємо бюджетні кошти. Перше — це допомога людям. Якщо буде допомога від донорів — матимемо економію. Друге — допомога Збройним силам України. Третя складова — готуємося повертатися в Маріуполь. Допомога буде і там, і тут залишиться.

Але з’явиться друга складова повернення — відродження комунальних підприємств. І до цього треба готуватися. І після інтерв'ю за цим столом ми будемо це обговорювати [з колегами по міськвиконкому].

— Чи потрібно створювати подібні центри не лише для маріупольців, а для всіх ВПО?

— Інші міста зверталися по наш досвід. Деякі з них навіть хотіли долучитися до наших центрів. Але зрозуміли, що тут інша філософія.

— Яка?

— Тут маріупольці працюють заради маріупольців. Ті люди, які важко виходили з Маріуполя по «зелених коридорах», що були створені після 13 березня, працюють тут, працюють з іншими людьми, які виїжджали з Маріуполя. Тут відбувається перша адаптація і соціалізація. З’являється відчуття «я потрапив додому». Це такий дім Маріуполя в Києві, Дніпрі, Івано-Франківську та інших містах. Як є дім України у Варшаві. Якщо ти відчуваєш, що і для кого ти робиш, тоді воно працює. Інакше — ні.

— А на рівні Офісу президента або Кабміну до вас звертаються по досвід, щоб зробити умовно ЦНАП для ВПО?

— Цей досвід унікальний. Я вважаю, що це можна брати та поширювати для підтримки жителів інших міст. Але хтось має за це взятися. Я отримав доручення від голови Донецької ОВА — зробив. Буде доручення поширювати — ми готові.

— Скільки людей на обліку в ЯМаріуполі і яку кількість допомоги вони отримали?

— Щодня ми видаємо гуманітарної допомоги 11 тонн. За минулий рік відвідало наші центри 265 тисяч людей. Зареєстровано постійно 65 тисяч, хоча виїхало 200 тисяч. Але не всі отримують допомогу.

— Який взагалі розподіл маріупольців?

— Приблизно 120 тис. людей перебуває безпосередньо в Маріуполі. Близько 150 тис. в Україні. Десь 150 тисяч перебуває за кордоном, зокрема десь у рашці. Можливо, там тисяч 30. А дельта, яку ми не дораховуємо — треба визначати, де всі ці люди…

— Гендиректор Метінвесту Юрій Риженков у серпні казав, що на зв’язок не вийшли 50% робітників маріупольських підприємств. Це дуже велика частка…

— Про це важко казати, але настане час, коли доведеться. Ми всі дуже були налякані ситуацією в Дніпрі. 48 людей загинуло — це один під'їзд. У Маріуполі було зруйновано за найменшими оцінками 1000 багатоповерхових будівель. У середньому це 2−2,5 під'їзди. Якщо взяти хоча б кількість, яка була в Дніпрі, то цифра лякає.

Команда Вадима Бойченка вже думає про майбутнє. Точніше про відновлення Маріуполя після деокупації. Невтішна статистика демонструє, що частина українців не може знайти себе за межами рідного міста, села або селища. Тому, ймовірно, після повернення Маріуполя під контроль українського уряду, десятки тисяч людей у дуже короткий термін повернуться туди.

Але що там робити?

Метінвест публічно заявляє про готовність відновлювати металургійне виробництво, як мінімум, на ММК ім.Ілліча. Цей факт може стати локомотивом післявоєнного відновлення Маріуполя. Проте підприємство без міста не може існувати. Тому мешканці мають, як мінімум, отримувати якісні побутові та комунальні послуги. І всі разом створювати нове місто. Що в ньому буде крім пам’яті про все, що втрачено? Відповідь на це питання мер разом зі своїми заступниками шукав зокрема одразу по закінченню цього інтерв'ю.

Інтерв'ю Вадима Бойченка, міського голови Маріуполя (Фото: NV)
Інтерв'ю Вадима Бойченка, міського голови Маріуполя / Фото: NV

З думками про майбутнє

— Ми розуміємо, що у майбутньому після деокупації місто буде інше — просто фізично меншим. Як ви це враховуєте в своїх планах?

— Ми це розуміємо. Ми розклали на дві складові нашу роботу з відродження міста. Перша, яку ми робимо разом з нашими партнерами з USAID, пошук відповіді на головне питання: чому ми маємо повертатися? Що буде штовхати нас вперед їхати туди? Є два підходи. Перший — відбудуємо місто, яке було. Другий — будуємо нове місто. Коли ми будуємо нове сучасне європейське місто, воно саме й формуватиме причину того, чому люди почнуть повертатися зі Львова, Дніпра, Києва, Івано-Франківська та інших міст.

Друга складова — це швидкість повернення. Ми маємо розуміти, що саме робимо кожні три місяці після повернення. На план швидких дій ми відводимо для себе 18 місяців. За цей період муніципалітет і комунальні служби мають працювати як злагоджений механізм, на автоматі: інфраструктура, світлофори, автобуси, школи тощо.

— Що має стати основою нової економіки міста?

— Перша складова — це великий бізнес, промисловість з новими підходами до виробництва чавуну і сталі. Чиста металургія, збудована з нуля.

— Але навіщо її будувати саме в Маріуполі?

— Насамперед тому, що тут є порт. І це логістично зручно. Чому не на повну потужність працюють Каметсталь, Запоріжсталь? Тому що немає логістики.

— Якщо бути відвертим до кінця, то коли логістика з’явиться в Маріуполі, то вона з’явиться і в інших містах…

— З урахуванням того, що ми звільнимо Крим, приберемо цей міст, маріупольський порт зможе обробляти до 21 млн тонн вантажів на рік. Море — це можливість і для бізнесу, і для туризму. Саме море — друга складова, яку ми маємо підкреслювати, створити можливості для відпочинку і навчання. Третя складова — будівельна галузь. Місто буде будуватися — будинки, заводи, школи, заклади спорту, лікарні, завод з очищення води.

— Аграрний сектор?

— Так, це четвертий напрям, який до війни почав дуже потужно розвиватися. Під Маріуполем навіть виростили мигдаль, відкрили виноробню.

— Маріуполь називають містом, яке досягло найбільшого прогресу в програмі «Міста доброчесності». Чи готові ви ділитися своїм досвідом з іншими?

— Такий приклад вже є. Ми сьогодні допомагаємо місту Львів. Пан Садовий визнав наші досягнення й особисто звернувся до мене по допомогу. Наші фахівці вже стали радниками, які допомагають проводити зміни в таких напрямах, як-от теплозабезпечення, водозабезпечення, громадський транспорт і паркобудування. Вони мають колосальний ресурс, який можна витрачати не на підтримку цих підприємств, а на розвиток міста Львів.

Descriptor
Фото: Descriptor

Проєкт створено за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EUACI).

Показати ще новини
Радіо NV
X