П’ятнадцятирічний капітал. Прозора приватизація Криворіжсталі — як це було

11 січня 2021, 16:45
Спецпроект
Робота біля машини безперервного лиття заготовок кипить як у прямому, так і в переносному сенсі (Фото:НВ)

Робота біля машини безперервного лиття заготовок кипить як у прямому, так і в переносному сенсі (Фото:НВ)

Приватизація Криворіжсталі — чи не єдина велика світла пляма в історії українського капіталізму. У жовтні 2020 року компанія АрселорМіттал відзначила 15 років роботи в Україні.

Розпечені кільця дроту вилітають з пащі печі. Вальцювальник довгим крюком задає кільцям потрібний напрямок. Потім, щоб промочити горло, прикладається до пляшки води й одразу повертається до жаркого стану, де температура сягає 1,5 тис. градусів за Цельсієм. Прохолоджуватися в прямому і переносному сенсі часу немає. Робота кипить. І ця фраза тут теж сприймається у двох своїх значеннях.

Відео дня

«Дуже багато споживачів на міжнародних ринках з’явилося. Ось зараз катаємо на Гватемалу, — каже Олександр Загорулько, старший майстер основної виробничої дільниці дротового стану 151 АрселорМіттал Кривий Ріг (АМКР). — Раніше в основному на Україну виробляли. А ось коли почали катати на закордонні ринки, вимоги підвищилися».

Під словом «раніше» Загорулько має на увазі роки до приватизації Криворіжсталі — найгучнішої, найскандальнішої, найрекорднішої і, очевидно, найуспішнішої в історії України. Вона відбулася в жовтні 2005 року. Рівно 15 років тому.

«Тоді почалася трансформаційна програма переходу від радянської моделі до побудови компанії, яка працює відповідно до найкращих міжнародних стандартів», — долучається гендиректор АМКР Мауро Лонгобардо.

Приватизація Криворіжсталі — перший млинець так званої Помаранчевої революції. І він всупереч традиції не виявився глевким. Третій президент України Віктор Ющенко і призначена ним прем'єр-міністр Юлія Тимошенко відібрали Криворіжсталь у колишніх власників — донецького мільярдера Ріната Ахметова і дніпровського мільярдера Віктора Пінчука. Потім повторно виставили комбінат на відкритий конкурс. Аукціон завершився з розгромним рахунком.

Британський бізнесмен індійського походження Лакшмі Міттал на чужому полі переграв всю українську олігархію. Його перемога обійшлася йому в 24,2 млрд грн, або $4,85 млрд за валютним курсом того часу. Але найважливіше в долі підприємства сталося потім — у наступні 15 років суворого режиму.

Нелагідний травень

Доменна піч № 9. Найбільша піч Європи. Гордість АМКР. Біля ніг сталевара розтікається розпечений чавун. Вогняна річка повільно рухається до так званих чавуновозів, щоб потім перетворитися на сталь.

— А ось крім того, що це найбільша доменна піч в Європі, що ще в ній унікального? — перекрикує журналіст НВ гуркіт печі, крана, машин.

— Так вона ж найкрасивіша, — захоплено вигукує Сергій Мязін, начальник доменного цеху № 2.

Доменна піч № 9. Найбільша піч Європи. Гордість АМКР, — Сергій Мязін (Фото: НВ)
Доменна піч № 9. Найбільша піч Європи. Гордість АМКР, — Сергій Мязін / Фото: НВ

Все ясно. Це любов. І є за що. Доменна піч № 9 — діамант у короні Криворіжсталі. Вона виробляє 8,5 тис. тонн чавуну на добу, а проєктна потужність і зовсім понад 11 тис. тонн на добу.

Мязін працює в цьому надпродуктивному краю біля найкрасивішої печі ось уже 15 років. Тобто рівно стільки, скільки Криворіжсталь перебуває у власності світового гіганта ArcelorMittal. Ще п’ять років до цього він працював в іншому цеху Криворіжсталі, коли комбінат балансував між двох вогнів, перебуваючи ще в держвласності. Українська олігархія давно поклала на нього око. З іншого боку, підприємством дуже цікавилися російські олігархи. Як показала подальша історія України, обидва варіанти не без вад.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Зовсім не продавати Криворіжсталь означало її напевну смерть від власного маразму. Інвестувати в модернізацію підприємства мільярди доларів бідна держава не могла, не вміла, та й не збиралася. А між тим Криворіжсталь — це скринька «три в одному»: своя сировина, паливо, меткомбінат. Рідкісне поєднання.

Те, що металургам необхідно мати під рукою свої власні руду і кокс, було очевидно як для українських, так і для іноземних металургійних бізнесменів. І ті й інші в 1990-х активно брали участь у приватизації держактивів постсоціалістичних країн Східної Європи та Азії.

І ось у травні 2004-го, за пів року до найскандальніших президентських виборів в історії України, перед очевидним виходом на пенсію президент Леонід Кучма в пожежному порядку оголошує конкурс із приватизації Криворіжсталі. Нічого особистого. Тільки бізнес. Точніше — навпаки, що проглядається в складі учасників, а ще точніше — у переможці аукціону на двох. Спочатку заявки подали шість претендентів, включно з дочірньою компанією LNM Holding індійсько-британського бізнесмена Лакшмі Міттала. Однак до фіналу він і ще три учасники (зокрема російські Сєвєрсталь і Євраз Холдинг) не дійшли. Їх виключила конкурсна комісія.

Відповідно до заявлених українським урядом нових умов, потенційний покупець Криворіжсталі повинен був пропрацювати на українському ринку не менше трьох років і виробляти не менше 1 млн тонн українського коксу на рік. Ця умова фактично виключила з тендеру всіх неукраїнських претендентів і відповідала вимогам вузького сегмента вітчизняної олігархії.

За право здобути контроль над найбільшим підприємством галузі в стилі нанайських хлопчиків билися дві українські компанії. Перша — Інвестиційно-металургійний союз (ІМС), де 56,25% було під контролем компанії System Capital Management, 43,75% — корпорації Інтерпайп. Простіше кажучи, союз Ріната Ахметова і зятя Кучми Віктора Пінчука. Друга — консорціум Індустріальна група, створений для управління активами корпорації ІСД Віталія Гайдука, Олега Мкртчана і Сергія Тарути.

Легку і швидку перемогу здобув ІМС, запропонувавши за 93% активу нечувані за мірками української приватизації 4,26 млрд грн (приблизно $800 млн). Одразу ж після конкурсу Михайло Чечетов, який тоді очолював Фонд держмайна України, раптово заявив: всі документи підписано, гроші перераховано — «продано». Але через пів року в нечесну економіку втрутилася така ж нестерильна українська політика.

Помаранчева резолюція

У листопаді 2004-го в Україні проходять найскандальніші президентські вибори, внаслідок яких за допомогою підкупу виборців і масштабних фальсифікацій результатів виборів перемагає чинний тоді прем'єр-міністр України Віктор Янукович.

Сторона, що програла, відчула себе обдуреною. І тоді сотні тисяч прихильників переможеного Віктора Ющенка вийшли на вулиці Києва з вимогою провести повторне голосування. Почалася Помаранчева революція.

Вона швидко домоглася свого. На повторних виборах у грудні переможцем, а отже, і третім президентом України стає Ющенко.

Крісло прем'єр-міністра отримує Юлія Тимошенко. Вона ж за підтримки голови держави вимагає переглянути підсумки приватизації Криворіжсталі. Вже 17 лютого 2005 року Печерський суд скасовує своє ж рішення від 25 серпня 2004 року про законність продажу 93,02% Криворіжсталі, придбаної ІМС.

Третій президент України Віктор Ющенко і поруч з ним український прем'єр-міністр Юрій Єхануров стежать за приватизацією Криворіжсталі, яка транслюється в прямому ефірі (Фото: АрселорМіттал Кривий Ріг)
Третій президент України Віктор Ющенко і поруч з ним український прем'єр-міністр Юрій Єхануров стежать за приватизацією Криворіжсталі, яка транслюється в прямому ефірі / Фото: АрселорМіттал Кривий Ріг

Скасування Печерським судом свого ж рішення — це український perpetuum mobile, вічний двигун вітчизняного судочинства, найважливішого флюгера влади. Зміна настрою в Печерському суді призвела до автоматичного скасування ухвал Апеляційного суду Києва і Верховного суду України, які ще недавно підтверджували законність приватизації Криворіжсталі. Картковий будиночок, побудований на прощання другим президентом України Леонідом Кучмою, склався в один день.

Увага на екран

Ранок 24 жовтня 2005 року розпочався з організованого мітингу людей у червоних накидках. Під стіни Фонду держмайна прийшли люди з минулого — комуністи. Вони тримали плакати: Дерибан закінчено, Україна — не товар, Заводи — робітникам! До цього голосу забутих предків приєдналися і люди з об'єднання Молодь — надiя нації. Однак неясність завдань і відсутність мети робили їх участь нудною. Спостерігати за перебігом аукціону з'їхалася більш як сотня журналістів. Але і медіа не пробилися далі довколишнього кафе і там на двох плазмових панелях стежили за сутичкою мільярдерів.

Стартова ціна заводу в $2 млрд — нечувані суми для української економіки 2005 року. Майже 3% від ВВП однією платіжкою. Тоді ж ще ніхто не знав, що і ця сума під час торгів зросте більше ніж удвічі, тобто до 6% від ВВП. Все одно що сьогодні провести приватизацію одного підприємства за $10 млрд. Простіше кажучи, це неможливий сценарій.

У той ранок ненудного понеділка Сергій Фурса, тоді 23-річний аналітик Укрсиббанку, разом з колегами, та й всією країною прикипів до екрана телевізора.

«Увага всієї фінансової спільноти, звісно ж, була прикута до того продажу, — згадує Фурса, тепер фахівець відділу продажів боргових цінних паперів інвестиційної компанії Dragon Capital. — Це було демонстрацією того, що Україна чекає інвесторів. Україна вперше потрапила в топ бізнес-новин з хорошого боку».

Коли на екрані змішалися цифри, люди, бренди, в бій вступили мільярдери особливо великого калібру: 1. Mittal Steel Лакшмі Міттала, 2. Індустріальна група (корпорація ІСД і компанія Arcelor) і 3. Смарт-груп тоді ще російського бізнесмена, а нині українського нардепа від партії ОПЗЖ Вадима Новинського.

Компанії Ріната Ахметова і Віктора Пінчука відмовилися брати участь у повторній приватизації. Під час аукціону ставки рвалися вгору щохвилини. Вадим Новинський вийшов з торгів, коли сума перевищила 17,7 млрд грн (за курсом НБУ — трохи більше ніж $3 млрд).

Двоє учасників, що залишилися, — Mittal Steel і Arcelor — на той момент були не просто суперниками на торгах, а головними конкурентами на світовому металургійному ринку. Перемогла Mittal Steel Лакшмі Міттала, яка запропонувала 24,2 млрд грн за 93% акцій Криворіжсталі. На той момент це дорівнювало $4,85 млрд. З цієї суми $800 млн були повернуті компанії ІМС.

Через рік після приватизаційного конкурсу в Україні корпорація Mittal Steel оголосила про поглинання свого головного конкурента — європейської групи Arcelor. Об'єднана компанія стала найбільшим світовим виробником сталі й отримала назву ArcelorMittal.

АМКР став діамантом у короні Міттала. Це єдине підприємство, на якому все своє і все під рукою, — від руди і коксу до готового прокату. Це дуже ефективне виробництво, навіть незважаючи на необхідність інвестицій у модернізацію.

У 2007 році за таким же принципом було перейменовано і українське підприємство. Тепер це АрселорМіттал Кривий Ріг — єдиний актив гірничо-металургійного комплексу України, що належить іноземному інвестору.

Але АМКР все-таки став діамантом у короні Міттала. Це єдине підприємство, на якому все своє і все під рукою — від руди і коксу до готового прокату. Це дуже ефективне виробництво, навіть незважаючи на необхідність інвестицій у модернізацію.

Суворі будні

Разом з гірничо-металургійним комбінатом в Україні Лакшмі Міттал отримав величезну кількість проблем різного калібру. «Багато чув, що тиск, погрози, підпали машин керівників — це була реальна ситуація в минулому, в момент приходу іноземного власника на підприємство», — каже Лонгобардо.

І це далеко не все з пережитого підприємством. Хронічне невідшкодування ПДВ на десятки мільярдів гривень, спори з ФДМУ, а також з колишніми власниками, неприємні візити співробітників СБУ, іншими словами — весь набір пригод для інвестора в Україні.

Те, що Криворіжсталь — це не зефір у шоколаді, стало ясно також і під час уважного розгляду комбінату. Завод уже багато років не знав слова «модернізація». Крім того, в зобов’язаннях нового інвестора була заборона на скорочення персоналу. Компанії британського сталевого магната довелося проявити східну кмітливість, щоб оптимізувати економіку колишньої Криворіжсталі.

Одне з найбільш несподіваних рішень стосувалося кадрового питання. У 2007 році тут оголосили Програму добровільного звільнення персоналу, остання хвиля якої пройшла в 2015 році. Якщо на момент приватизації на комбінаті працювало майже 58 тис. осіб, то зараз — близько 29 тис. осіб. Рівно вполовину менше. Перші 10 тис. осіб побажали залишити меткомбінат навесні 2007 року, відразу ж після оголошення програми. Що їх мотивувало? Роботодавець одноразово виплачував на руки до 35 місячних окладів. Цього було достатньо, щоб ветеранам комбінату вийти на свободу з чистою совістю.

Але й це ще не кінець поневірянь. Від початку за угодою сторін планувалося, що виплавка сталі в Кривому Розі перевищить 10 млн тонн на рік. Але в 2008 і 2009 роках в Україну нагрянула світова криза. І тоді умови приватизації насилу, але все-таки було переглянуто в бік скорочення. Нині переважно через світову кризу це 5,3 млн тонн сталі, стільки ж чавуну.

Проте після надзвичайно довгої серії економічних, політичних і навіть геополітичних колапсів, що вилилися у війну на півдні і сході України, АМКР працює над ефективністю і відкриває нові світи.

Продукція криворіжців продається в 65 країнах світу. «Дуже багато споживачів з’явилося, — каже Загорулько. — Ну вони й вимагають багато чого. Ось на турецький ринок — строго 0,4 овальності, ні більше ні менше».

Олександр Загорулько пам'ятає, як все починалося в 2005-му, і зауважує, як далеко АМКР просунувся (Фото: НВ)
Олександр Загорулько пам'ятає, як все починалося в 2005-му, і зауважує, як далеко АМКР просунувся / Фото: НВ

Частка експорту в доходах компанії, а вони в минулому році трохи перевищили 62 млрд грн, близько 85%. Це далеко не найвищий показник у галузі, і вже тим паче не найпоказовіший в історії АМКР. Настали важкі часи. Світова економіка тепер уже під безпрецедентним тиском COVID-19 стискається, як шагренева шкіра. Ніхто в світі не міг передбачити такого повороту.

«Ще на початку року очікувалося, що економічний спад відбудеться в 10 країнах, — каже Олена Кошарна, CEO інвестиційної компанії Horizon Capital. — Але тепер ясно, що спад буде в 170 країнах». Тобто практично скрізь. І навіть у такий час український металургійний гігант продовжує активно переозброюватися, перевзуватися і перебудовуватися.

Навесні 2020 року АМКР виконав свою обіцянку і зупинив роботу мартенівського цеху. Підприємство планує вкласти $ 1,6 млрд інвестицій в 2020—2023 рр., з них $ 700 млн будуть спрямовані на екологічні проекти.

«Я прийшов сюди, щоб завершити на підприємстві розпочате раніше, — робить висновок Лонгобардо. — Зроблено вже багато, але попереду ключові проекти, які дозволять повністю перетворити АМКР».

Показати ще новини
Радіо НВ
X