Чим ризикують іноземні інвестори, вкладаючи гроші у виробництво

6 березня 2019, 14:19
Позиція
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
АрселорМіттал Кривий Ріг

АрселорМіттал Кривий Ріг

Про те, що заважає створенню сприятливого інвестиційного клімату в країні, розповів в інтерв'ю Юрій Мартинюк, директор зі співробітництва з органами влади «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Юрій Мартинюк

Директор зі співробітництва з органами влади

- Україна вступила в передвиборчий цикл. Які ризики бачить для себе бізнес?

- Найголовніше – не допустити дестабілізації обстановки. Наприклад, через порушення на виборах, які можуть спотворити їх результати – таке ми вже проходили у своїй історії, у 2004 році. Бізнес також побоюється зриву або перенесення виборів, різкої зміни курсу – важливо зберегти його спадкоємність, інакше це може викликати протестні настрої і розкол у країні. Хто б не переміг на виборах, не можна розгойдувати човен, втягувати країну в хаос – це негативно позначиться на доходах населення і рівні життя, який і так залишає бажати кращого. Для бізнесу важливо, щоб не стався глибокий конфлікт усередині самої політичної еліти. Всім партіям потрібно навчитися гідно програвати, мати політичну відповідальність за свої рішення. Якщо вони носять деструктивний характер і на догоду результату все приноситься в жертву, то нічого хорошого в країні не буде – про це всі прекрасно знають з досвіду попередніх років.

І, нарешті, не варто забувати про фактор зовнішнього втручання. Не хотілося б повернення до подій 2014 року і ескалації конфлікту. Іноді краще зберегти завойовані позиції, ніж піддавати себе величезному ризику. Здоровий прагматизм корисніший від поспішних рішень, час все одно грає на нас.

- Ви сказали про спадкоємність курсу. Хіба вас влаштовує, що відбувається в країні?

- Я говорив про життєстійкість нашої держави, це не означає, що можна погоджуватися з позамежним рівнем корупції і низькими темпами реформ. Швидкість змін, на наш погляд, явно недостатня. Те, що можна зробити за рік-два, у нас розтягується на довгий період. Такими черепашачими кроками ми ще довго будемо змінювати країну на краще – років двадцять, як мінімум. У людей немає в запасі другого життя, їм хочеться жити тут і зараз, тому їх невдоволення і претензії до влади обґрунтовані.

До переходу на нову посаду я працював головним юрисконсультом в «АрселорМіттал Кривий Ріг» і на власні очі спостерігав за тим, що відбувається. Не буду говорити про конкретні органи влади, скажу лише, що у нас є структури, які необхідно повністю реформувати, змінювати законодавство, прописувати процедури. Це пов'язано не тільки з поборами, але і внутрішніми конфліктами, розбалансованістю, саботажем, коли не виконуються навіть рішення керівництва. Внутрішні конфлікти доходять до того, що один департамент не розмовляє з іншим. Вони навіть документи один одному не передають – така у них «робоча атмосфера». Звісно, це негативно впливає на швидкість ухвалення рішень – вони розтягуються на довгі місяці в році. Аж до того, що бізнесу особисто доводиться займатися рухом документів. Тому необхідні рішучіші реформи як системи держуправління загалом, так і її окремих структур.

З багатьох актуальних тем немає консенсусу всередині самої влади, тому і немає послідовних кроків щодо реформ. Занадто багато різних інтересів, та й керівна коаліція у нас  досить умовне поняття
 

І, звісно, корупція і хабарі залишаються однією з найгостріших проблем у країні. Якось до інспекції державного архітектурного контролю (ДАБК) приїжджав генпрокурор Юрій Луценко, і підприємці з різних регіонів, чому я був свідком, розповідали, де і які досі є побори. У найдрыбныших деталях. Тому для влади така інформація не є одкровенням, потрібна лише політична воля. Багато держструктур критично важливі для підприємців. Для нас, наприклад, той же ДАБК. Саме вона видає дозволи на будівництво і оформляє введення в експлуатацію. Адже у нас значні обсяги капітального будівництва.

- Чи є надія на ухвалення цього року цілої низки важливих законопроектів для бізнесу?

- Навряд чи це станеться в передвиборчий період, треба бути реалістами. Припустимо, новий КЗпП точно не ухвалять, жодна політична сила не візьме на себе таких ризиків. І взагалі ця тема настільки політизована, що навіть новий законопроект кардинально не змінює ситуацію для роботодавців, які хотіли б перейти до ринкової моделі відносин із працівниками. Але побажання, які свого часу ми озвучували через Європейську бізнес-асоціацію, не були підтримані депутатами. А в епоху загального популізму розраховувати на ухвалення певних рішень не доводиться – таких сміливців в українській політиці немає.

Можливо, після президентських і парламентських виборів з'являться шанси на ухвалення законопроекту «Про залізничний транспорт», який може відкрити залізницю приватному капіталу – я маю на увазі можливість використання своїх локомотивів на зовнішній мережі.

Навряд чи з'явиться і податок на виведений капітал (ПВК) замість податку на прибуток. За минулий рік до зведеного бюджету України юридичні особи заплатили за податком на прибуток приблизно 106 млрд грн – це 9% його дохідної частини. Для порівняння: з податку на доходи фізичних осіб надійшло вдвічі з гаком більше – 230 млрд грн (майже 19% у структурі доходів). Для бюджету України значення податку на прибуток поступово падає – воно не таке, як раніше.

Проте влада не хоче втрачати гроші у разі введення прогресивного податку на виведений капітал і тим більше чекати ефекту від нього в майбутньому, шукають шляхи компенсації. Наприклад, ввести ПВК, але залишити для великої промисловості податок на прибуток. Або підвищити ПДВ. Можна ще збільшити ставки для фізосіб, але це найбільш малоймовірний варіант у рік виборів. У будь-якому разі пропоновані рішення далекі від початкових  не дають того ефекту, на який спочатку розраховував бізнес. Взагалі з багатьох актуальних тем немає консенсусу всередині самої влади, тому немає і послідовних кроків щодо реформ. Занадто багато різних інтересів, та й керівна коаліція у нас  досить умовне поняття.

- Чому бізнес вперто наполягає на введенні приватної тяги?

- Для великої промисловості, агросектору та інших галузей це непрофільний бізнес. Ніхто з нас не намагається на цьому заробити, ми ж не транспортно-логістичні компанії. Основна мета – забезпечити своєчасне постачання сировини і вивезення готової продукції. Тому не від хорошого життя підприємства купують вагони і хочуть свої локомотиви. До того ж це чималі витрати, хотілося б окупити ці вкладення. Інша річ, що для введення приватної тяги потрібно вирішити низку принципових речей на рівні держави.

Наприклад, розділити функції регулятора і оператора з надання послуг з метою уникнення конфлікту інтересів, визначити джерела фінансування в інфраструктурі і локомотивному парку, вирішити нарешті питання перехресного субсидування пасажирських перевезень тощо. Не будемо забувати, що залізнична галузь протягом багатьох років відчувала велике недофінансування, що і стало результатом нинішнього стану справ. Тому нам абсолютно очевидні і зрозумілі ті питання, які ставить керівництво «Укрзалізниці». Без їх вирішення складно вводити ринкову модель відносин за прикладом європейських країн. Хоча ми пропонували почати з пілотних проектів, щоб на практиці зрозуміти всі проблеми, які можуть виникнути у разі введення приватної тяги, але цієї ідеї в уряді не підтримали.

- На ваш погляд, у чому основні причини виникнення складнощів з логістикою?

- Їх багато, я б не став зараз у них заглиблюватися, а нагадав би про один важливий момент – повністю змінилися транспортні потоки. До 2017 року вся українська металургія отримувала антрацит з окупованої частини Донбасу, зараз доводиться везти звідусіль. Морем технічно складно – наші порти не готові до обслуговування великих обсягів. Вапняк, який теж потрібен у великуій кількості, раніше отримували з Криму і Донбасу.

Грошей на наш розвиток корпорація точно не шкодує. Однак підтримувати такі темпи інвестицій дуже непросто  паралельно доводиться вести одразу кілька великих проектів

Так, тривають постачання з підконтрольного Україні Новотроїцька, але цього недостатньо, по-перше. А по-друге, обмежена пропускна здатність обхідної гілки Комиш-Зоря – Волноваха. Тому нам доводиться завозити вапняк з ОАЕ, Румунії, Словаччини, Польщі, Молдови. Почали розвивати його видобуток у західній частині України, але там не розвинена залізнична інфраструктура (зокрема, не електрифіковані ділянки), тому що раніше вона не була розрахована на великі обсяги перевезень. Винні залізничники в тому, що транспортні потоки відразу розвернулися на 180 градусів? Я думаю, ні. Дуже складно миттєво збільшити пропускну здатність на проблемних ділянках. Але прагнути, звісно, до цього необхідно.

- Чи буде компанія і далі інвестувати в купівлю вагонів?

- Такі плани ми розглядаємо, але це залежить від багатьох факторів – від можливостей використання власних або позикових коштів, умов кредитування. Наприклад, у 2018 році ми отримали 500 вагонів, з них 450 за схемою фінансового лізингу. Нарешті, це залежить від доцільності нарощування власного парку вагонів, ефективного руху залізницею. Без цього вагони перетворюються у склади на колесах. Саме тому багато компаній переглядають свої плани і в низці випадків відмовляються від подальшого збільшення власного рухомого складу.

- У найближчі кілька років ви не плануєте переглядати ваші інвестиційні плани? Чи буде компанія «АрселорМіттал» і далі підтримувати високі темпи інвестицій в Україні?

- Ми щороку затверджуємо бюджет у корпорації, як і всі інвестпроекти, тому говорити наперед про якісь гарантії не можемо. За практикою ж попередніх років можу сказати, що головна компанія підтримує наші інвестиційні плани і прагнення провести повномасштабну модернізацію комбінату. Тільки минулого року нам затвердили 20 проектів. І за обсягом інвестицій поки йдемо по висхідній. Якщо в 2016 році наші капітальні та операційні витрати становили 237,6 млн, то в 2017-му – вже 336,9. А торік вони зросли ще на третину – до 443,4. На цей рік у наших планах освоїти 457,1 млн доларів.

Жодне підприємство компанії «АрселорМіттал» не отримує щорічно такого обсягу інвестицій. У всякому разі, в останні кілька років. Грошей на наш розвиток корпорація точно не шкодує. На 2018-2022 рр. загальний обсяг капітальних інвестицій збільшено з 1,3 до 1,8 млрд доларів, для цього компанія виділила нам додаткове фінансування.

Однак підтримувати такі темпи інвестицій дуже непросто – паралельно доводиться вести одразу кілька великих проектів. Наприклад, завершувати будівництво комплексу двох нових коксових батарей і починати проект щодо двох нових машин безперервного розливання заготовок (МБЛЗ). Або як цьогоріч: добудовувати МБЛЗ і одночасно вести реконструкцію дрібносортного стану-250-4. Але ж крім металургійного і коксохімічного виробництва у нас ще є свій ГЗК, який теж потребує оновлення. Тому ведемо реконструкцію дробильних і збагачувальних фабрик, закупівлю гірської техніки, реконструкцію різних мереж та інфраструктури.

Всі ці проекти потребують великих фінансових ресурсів, концентрації і зусиль чималої кількості фахівців – і своїх, і залучених. Кожен проект – це десятки і сотні найменувань різного устаткування і матеріалів, це безліч постачальників і підрядників, це величезні обсяги будівельних і монтажних робіт, моніторинг яких необхідно вести щодня. Кожен великий проект – це цілий відрізок у житті тих людей, які займаються його реалізацією. І все це в умовах діючого виробництва, що створює низку додаткових труднощів, – це ж не будівництво нового заводу в чистому полі. Тому далеко не всі компанії ризикують вести відразу кілька масштабних проектів.

- В які терміни можна повністю модернізувати комбінат, перевести на нові технології?

- Боюся, на це запитання вам не дадуть відповіді навіть фахівці. Скажу парадоксальну річ: навіть такі темпи інвестицій не дозволяють провести модернізацію в короткі терміни. Дивіться, у нас цього року буде вже три нових МБЛЗ, раніше не було жодної. Їхня проектна потужність становитиме приблизно 4 млн тонн твердої сталі на рік. Водночас максимальна потужність конвертерного цеху – 6,6 млн тонн. Залишається приблизно 2,6 млн тонн сталі. Зрозуміло, що фактичне виробництво буде трохи менше з урахуванням ремонтів, але все одно майже третину з твердої сталі доведеться перекривати за рахунок колишньої технології в цеху блюмінг.

АрселорМіттал
Фото: АрселорМіттал

Інший приклад. На підприємстві шість коксових батарей, ми повністю перебудували чотири. Рештою теж колись доведеться займатися. Або візьмемо ті ж прокатні стани – їх сім, майже всі треба оновлювати. Востаннє глобальну реконструкцію проводили 20 років тому лише одного з них – дротяного. Ми почали зі стану МС-250-4, тож попереду ще багато роботи.

На кожному переділі багато агрегатів. І крім основних цехів є ще маса допоміжних, але теж дуже важливих. Плюс по агрегатах є певні міжремонтні періоди. Скажімо, в 2021 році ми будемо проводити комплексну модернізацію доменної печі № 9 - найбільшої на комбінаті, що дасть можливість їй вийти на певні параметри і відпрацювати наступні 20 років.

- Свого часу компанія «АрселорМіттал» домовилася з ЄБРР про кредитну лінію на 350 млн євро для проектів на своєму українському підприємстві. Чи не могли б ви розповісти про використання цих коштів, які інвестпроекти буде реалізовано в межах цього кредиту?

- Умови кредитування в ЄБРР дуже вигідні, таких процентних ставок в Україні немає. Однак будь-який кредит не видається безкоштовно, він коштує певних грошей. Підприємство в інтересах своєї компанії намагається мінімізувати витрати і за можливості спиратися на власні ресурси, зокрема під час реалізації великих проектів.

Ми можемо використовувати кошти ЄБРР під час реалізації таких проектів: будівництво двох МБЛЗ і електроповітродувки, реконструкція найбільшою нашої домни (ДП-9) і будівництво нової аглофабрики – один з найвитратніших проектів вартістю 250 млн доларів. Пізніше наші фахівці скорегували стратегію і прийняли рішення замість нової аглофабрики будувати фабрику огрудкування з випуску 5 млн тонн окатишів на рік. Цей проект дорожчий – понад 300 млн доларів, але він має низку переваг. Використання окатишів як сировини для доменних печей дасть можливість збільшити їх продуктивність, більше випускати чавуну. При цьому можна знизити витрату коксу в домнах і підвищити рівень використання пиловугільного палива на ДП-9, що також вигідно з економічного погляду. І найголовніше – у фабрики огрудкування буде значно менше викидів СО2 у порівнянні з новою аглофабрикою. Знизяться викиди і СО, SOx, NOx та пилу. Навесні інвесткомітет «АрселорМіттал» планує затвердити остаточні параметри проекту, після чого ми зможемо розпочати вибір постачальника основного обладнання, укладення основних договорів тощо.

Водночас ми продовжимо реконструкцію агломераційної фабрики № 2. Дві агломашини вже реконструйовані, на черзі – ще три, що також приведе до зниження викидів. Зменшиться навантаження на навколишнє середовище і внаслідок модернізації газоочисних установок конвертерів. Цей проект також буде реалізований за рахунок власних коштів.

- Щодо екології до вас багато претензій, як і до інших підприємств ГМК...

- Це одна з найсерйозніших проблем для промислових міст України – не тільки для Кривого Рогу, але й Маріуполя, Дніпра, Запоріжжя та інших. Її неможливо вирішити одними гаслами, тільки постійні великі вкладення можуть докорінно змінити ситуацію. У нас є інвестиції, інші підприємства теж поетапно вирішують ці питання, справа в термінах. Люди не хочуть чекати, тому часто в хід ідуть емоції, які вміло підігрівають політичні сили і деякі громадські екологічні організації, які стоять за ними. Особливо ми це відчуваємо в передвиборчий період. Виборця вже не проймеш застарілими лікарнями і школами, набагато ефективнішими є піар-акції з протигазами й інші театралізовані вистави. На жаль, на тему екології дуже багато спекуляцій і дуже мало інформації про той екологічний ефект, який підприємства отримують внаслідок реалізації того чи іншого проекту. У цьому є і наша провина, нам потрібно більше про це розповідати, більше давати про це інформації.

- Ще одна актуальна тема  зарплата. Чи планує компанія її і далі підвищувати?

- Звісно. Я б сказав, це неминуче. Зараз багато промислових підприємств збільшують зарплату, тому що місцевий ринок праці стає залежний від глобального, у нашому випадку – європейського. Польща та інші країни Східної Європи активно запрошують українців заробити, навіть Німеччина вводить істотні послаблення. Природно, це позначається на українському ринку праці, роботодавцям доводиться зважати на це і постійно підвищувати зарплати, зокрема нам, і це зростання значно випереджає інфляцію. Протягом минулого року ми переглядали зарплату кілька разів як у межах зміни системи оплати праці, так і під час її планового підвищення в травні і жовтні. Упродовж року вона зросла від 25% до 40% у багатьох професіях. У деяких зростання ще більше. За окремими основними професіями в шахті і на металургійному виробництві (з урахуванням важчих умов праці) нарахована зарплата наблизилася до тисячі євро. І ми не плануємо на цьому зупинятися. Головне, щоб зусилля компаній не перекреслили черговою девальвацією через політичні ризики.

З одного боку, Україна наполегливо запрошує іноземних інвесторів, з іншого  у нас постійно зростають ставки рентних платежів, екологічного податку, оренди на землю тощо.

Водночас потрібно розуміти, що у кожної країни є певний рівень життя і розвитку економіки. У нас хочуть європейських зарплат, а витрат – українських. Не тільки зарплати, але і витрати не можна порівняти – скажімо, на проживання, лікування, харчування тощо. Тут теж багато політичних спекуляцій, перш за все – з боку партій лівого спрямування, які всіляко намагаються потрапити на великі промислові підприємства для завоювання електорату і обіцяють людям все, що вони хочуть почути. До речі, ми ніякі партії не пускаємо на підприємство, тільки в межах екскурсій. Проммайданчик – не місце для агітації, це наша принципова позиція.

- У зв'язку з масовою трудовою міграцією з України чи плануєте ви залучати робочу силу з країн-реципієнтів  Бангладеш, Індії та інших? Деякі економісти висловлюють такі пропозиції...

- Відтік робочої сили, звісно, впливає на промисловість України, але не до такої міри, щоб залучати її, наприклад, з Південно-Східної Азії. Можливо, інші галузі цим займаються, але у нас такої потреби немає. Ми – частина міжнародної компанії, у нас працюють кваліфіковані фахівці з різних країн. Однак це точкові потреби, і вони не носять масового характеру.

- Як один з найбільших іноземних інвесторів у країні оцінює інвестиційний клімат в країні?

- Статистика показує, що прямі іноземні інвестиції в Україну перебувають на вкрай низькому рівні і щороку падають. У 2018 році вони склали 1,5 млрд доларів, у 2017-му – 2,2 млрд дол., у 2016-му - 3,2 млрд дол. Мало того, що цифри мінімальні для такої країни, як Україна, так ще й спостерігається регрес. Об'єктивно: наша країна – не найпривабливіший ринок в Європі за обсягами і платоспроможністю населення, у нас повільно відновлюється економіка після 2013 року. Її темпи зростання мають бути набагато вищими, щоб у іноземних компаній з'явилася зацікавленість у нашому ринку збуту. Правда, є позитивні приклади появи нових виробництв, які вбудовуються в закордонні технологічні ланцюжки, але їх поки небагато. І, нарешті, ми самі нерідко псуємо свій імідж в очах інвесторів. Будемо говорити чесно: тільки за останній час держава «накопичила» чимало негативних кейсів

- Що ви маєте на увазі?

- Візьмемо хоча б податкову політику. З одного боку, Україна наполегливо запрошує іноземних інвесторів, з іншого – у нас постійно зростають ставки рентних платежів, екологічного податку, оренди на землю тощо. До того ж дивує не стільки сам факт підвищення – можна сперечатися про розміри, а те, як ухвалюють ці рішення. Наприклад, наприкінці минулого року з'ясувалося, що уряд вніс до парламенту законопроект, який передбачає збільшення ставки екологічного податку в 24 рази (!) - з 0,41 до 10 грн за тонну двоокису вуглецю. Якщо торік наше підприємство заплатило екологічного податку за викиди СО2 близько 4,9 млн грн, то цьогоріч, за розрахунками наших екологів, ця сума становитиме 140 млн грн.

Інвестори  не найдурніші люди на світі. Вони бачать, що Україна їх закликає вкладати гроші в країну і її економіку, але водночас постійно змінює правила гри

Немає сенсу що-небудь коментувати стосовно зростання платежів у 28 з гаком разів. Скажу лише, що підприємство виявилося не готове до такого повороту подій, оскільки вже був затверджений бізнес-план на наступний рік і настільки значні додаткові витрати не були передбачені. Тому в кінці року практично в авральному порядку довелося перекроювати всі статті планових витрат, щоб знайти кошти на сплату додаткової вагомої суми. Їх вдалося знайти тільки за рахунок скорочення дуже важливих для нас інших статей витрат, зокрема пов'язаних з підвищенням ефективності виробництва і природоохоронних заходів.

Парадокс ще й у тому, що вся сума сплаченого податку надійде до держбюджету України, місцевому у Кривому Розі не перепаде нічого. Якщо раніше ці кошти перерозподілялися, то тепер вся сума зараховується до держбюджету.

- Скільки загалом підприємство платить у бюджет?

- У 2018 року ми заплатили загалом 8,8 млрд грн. З них 4,1 млрд грн припадає на частку ПДВ, сплаченого на митниці (надходить до держбюджету), на єдиний соціальний внесок – 749 млн грн. Плюс до зведеного бюджету України надійшло 3,9 млрд грн. З цієї суми майже 2,9 млрд грн підприємство сплатило до держбюджету – це на 900 млн грн більше в порівнянні з 2017 роком. До місцевого ж бюджету перераховано понад 1 млрд грн., але в порівнянні з попереднім роком наші платежі зросли лише на 165 млн грн.

- Чи правильно я вас розумію, що це результат сформованої системи міжбюджетних відносин у країні?

- Абсолютно правильно. Знову ж звернімося до даних держказначейства України, подивімося на доходи зведеного бюджету, який включає і державний бюджет, і місцеві. Що ми бачимо? Вся дохідна частина за минулий рік склала 1,184 трильйона гривень. Цілий трильйон з гаком! А на місцеві податки і збори припадає лише 61 млрд грн – це близько 5%. Чому так відбувається? Тому що платежі за основними податками – ПДВ (його частка в доходах майже 32%), акцизи (11%), податок на прибуток юридичних осіб (9%), податок з доходів фізосіб (19,4%), рента та ін. – надходять до держбюджету. Так, деяка частина податку на доходи фізосіб зараховується до місцевого бюджету, плюс йому перепадають трансфери. Але принципово це ситуацію не змінює. У країні дуже багато говорять про децентралізацію, але реальних дій насправді мало.

І це ми зараз розглядаємо окремі приклади з податкової політики, а є ще й інші проблеми, але це тема окремої розмови. Тому, перш ніж говорити про інвестиційний клімат і залучення іноземних компаній, потрібно виключити подібні історії, які слідують одна за одною. Інвестори – не найдурніші люди на світі. Вони бачать, що Україна їх закликає вкладати гроші в країну і її економіку, але водночас постійно змінює правила гри. Чудес не буває: іноземці завжди дивляться на можливості і порівнюють їх з ризиками.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X