Коли ти керуєш чужими активами — це подвійний ризик і висока відповідальність — Айварас Абромавичус

10 серпня 2020, 13:12
Спецпроект
Айварас Абромавичус, голова правління UCGA, гендиректор держкорпорації Укроборонпром (Фото:Наталія Кравчук)

Айварас Абромавичус, голова правління UCGA, гендиректор держкорпорації Укроборонпром (Фото:Наталія Кравчук)

Великий бізнес одинаків йде в минуле. На його місце приходить колективний управлінський розум і тотальний контроль. В межах спецпроєкту «Капітани змін» НВ представляє серію інтерв'ю з топ-менеджерами — членами Ukrainian Corporate Governance Academy, які прийняли зміни раніше за інших.

Айварас Абромавичус, голова правління UCGA, гендиректор держкорпорації Укроборонпром, 44 роки.

— Перед вами чиновник зі стажем роботи на держслужбі 20 років. Як ви йому поясните, у чому суть і необхідність корпоративного управління взагалі і в Україні зокрема?

Відео дня

 — Вважається, що вперше натяк на необхідність корпоративного управління зустрічається в п'єсі Шекспіра Венеціанський купець. Вона написана десь в 1596 році. Купець Антоніо відправляє на найнятих ним кораблях різні товари. Його друг Салеріо каже йому: «Якби і я ризикував так само, як ви, то навздогін моїм надіям, мабуть, летіли б і мої чуття!».

Так і є: коли ти керуєш чужими активами — це подвійний ризик і висока відповідальність. Корпоративне управління — серйозна тема. Але в цілому це досить нове явище, воно твердо сформувалося в кінці 1980-х. Після багатьох корпоративних скандалів у США і Європі, і тим більше на ринках, що розвиваються, виник попит на нові стандарти управління.

Якщо в XX столітті весь упор робився на менеджмент, то вже в XXI столітті ставка більше на контроль, підзвітність, аудит, на стратегію. Тут ключова роль відводиться раді директорів. Вона контролює менеджмент, тому що менеджмент управляє чужими грошима — грошима акціонерів, платників податків, приватних інвесторів.

Коли ти керуєш чужими активами — це подвійний ризик і висока відповідальність. Корпоративне управління — серйозна тема.

У корпоративному світі були найбільші особистості, які своїм виглядом, своїм его затьмарювали всіх інших. Але компанія — це не одна людина. В американській системі часто голова ради директорів був ще й гендиректором, який практично сам і призначав інших членів ради директорів, платив їм гроші. І ті, звичайно, в основному на зустрічах кивали головою. Таке корпоративне управління втрачає сенс. Що і було причиною кризи 2008 року, коли непідконтрольні фінансові інститути брали на себе ризики, що зашкалювали.

— Хто з ваших колег, однокашників по Академії корпоративного управління найбільше вас здивував, спонукав думати в новому напрямі?

 — Для мене такою цікавою новинкою став Владислав Бурда. Це власник ряду великих бізнесів, зокрема мережі магазинів Антошка, товарів для дітей. У нього в сімейної компанії працює наглядова рада. Вони управляють чужими грошима. Ці незалежні директори проводять абсолютно всі ключові кадрові рішення. І там незалежність настільки висока, що преференцій не мають навіть діти Бурди. Вони повинні боротися за отримання якихось посад у компанії. Всі ці директори — іноземці.

Це приклад корпоративного управління, з яким я мало де в житті стикався.

— Ви говорили, що стара українська бюрократія ділиться на два типи чиновників: перші зазвичай реагують на будь-яке новаторство фразою «Це неможливо», другі — «Я все знаю». Обидві крайності впливають на розвиток країни. Це явище потрібно просто перечекати чи його можливо позбутися?

 — Ці дві крайності найчастіше пов’язані і виходять від одних і тих же людей. Вони дуже негативно впливають на розвиток країни. Щоб побороти подібне, потрібно розбавляти систему людьми іншого мислення. Єдине хороше, що можна сказати ось про цих товаришів — вони слухняні, вони люди інструкцій. Потрібно міняти правила в країні, вестернізувати їх, і тоді вони теж будуть дотримуватися західних стандартів, які їм покладуть на стіл. Поки ж ці люди слідують якийсь радянській методичці.

Але це не тільки історія України. Ось зараз пройшли вибори президента Польщі. Дві третини молоді до 30 років голосували за того кандидата, що програв. Те ж саме було у Великій Британії. За Брекзіт голосували люди більш старшого покоління. Ті процеси, які пропонуються в Україні, — корпоративне управління, прогресивні підходи до держзакупівель і так далі — це ж пропонують люди в основному сучасні, молоді: плюс-мінус до 45 років. Рідко буває, коли така ініціатива йде від людей старше 60−65 років. Але ми ж створюємо світ для наших дітей. Тому більше треба питати у них, в якому світі вони хочуть жити. Зокрема в цьому полягає різноманітність наглядової ради. Зараз крім національної, секторальної різноманітності передбачається додавати і вікову різноманітність. Нехай будуть досвідчені дядечки з сивим волоссям, але нехай будуть і молоді люди, які розуміються на e-commerce, алгоритмах intelligence і так далі.

— Поставте самому собі запитання, на яке ви відповісте в 2030 році.

 — Ми всі вважаємо, що в житті найголовніше — стати максимально щасливим. Звичайно ж, не за рахунок щастя інших людей. Тому я запитаю себе: чи щасливий ти і на що в тебе не вистачило часу?

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X