Найпопулярніші міфи про приватизацію
Міфи приватизації (Фото:Фонд держмайна)
Цього року вперше з часів продажу «Криворіжсталі» у 2005 році в Україні може стартувати велика приватизація. За прозорими правилами, на відкритих онлайн-аукціонах та за принципом «всі знають все», коли потенційні учасники мають повну інформацію про об'єкт.
Фонд держмайна налагодив максимально ефективний механізм під час малої приватизації, яка минулого року принесла в бюджет близько 3 млрд грн замість очікуваних 400 млн. У 2021 році з урахуванням розблокування Верховною Радою великої приватизації очікується збільшити надходження від приватизації до 12 млрд грн.
Попри це, процес приватизації супроводжується опором тих, хто звик збагачуватись на неефективному управлінні державними активами. В результаті народжуються десятки міфів, якими маніпулюють в тому числі і на найвищих щаблях влади, щоб зберегти статус-кво. Розвінчуємо найпопулярніші з них.
Міф 1: Держпідприємства продають за безцінь
Стартова ціна об'єктів встановлюється на рівні балансової вартості. Однак в процесі аукціону вона може зростати до тієї суми, яку реально готовий заплатити ринок. Оскільки аукціон відбувається онлайн, а умови і правила є прозорими, продати актив на невигідних для держави умовах неможливо.
Повне розкриття інформації про об'єкти та умови аукціонів і прозорі умови участі в них сприяють залученню максимальної кількості учасників, що посилює конкуренцію та зростання ціни.
Яскравим прикладом є готель «Дніпро», який приватизували в середині липня минулого року за понад 1,1 млрд грн.
Балансова вартість активу була 80,9 млн грн. В процесі торгів, на яких змагались 29 учасників, ціна зросла у понад 13 разів.
Зважаючи на те, що чотиризірковий готель «Дніпро» у центрі Києва приносив близько 100 тис. грн прибутку на рік (близько 8,3 тис. грн на місяць) він мав би працювати 3968 років, щоб заробити таку суму.
Звичайно, не всі активи є настільки привабливими для інвесторів, але у будь-якому випадку ціна їх продажу не може бути нижчою від ринкової.
Міф 2: У власності держави підприємства принесуть більше грошей в бюджет
Зараз у власності держави — близько 3600 об'єктів. З цього переліку вже більше тисячі можна лише ліквідувати, адже їхня вартість є меншою за борги та інші зобов’язання. І кількість таких об'єктів з часом лише зростає.
Сукупна балансова вартість активів державних підприємств становить 760 млрд грн. За рік ці активи принесли державі лише 1 млрд чистого прибутку.
Нормальна цільова рентабельність активу в комерційному секторі — 10%. Отже, ціна неефективного державного управління — 75 млрд грн на рік.
Середнє зростання вартості активів під час аукціонів понад 60%. В окремих випадках вартість активу може зрости у понад 10 разів. За таких умов, тільки на етапі продажу держава могла б отримати колосальну суму в бюджет.
Після приватизації новий власник додатково інвестує 4−6 грн в модернізацію на кожну гривню, від суми продажу об'єкту, створення нових робочих місць та платить податки. У зв’язку зі зростанням обсягів виробництва лише сума податків може бути вищою від прибутку при неефективному державному управлінні.
Міф 3: Нові власники будуть звільняти працівників
Постприватизаційні умови містять норми захисту прав робітників. Закон про приватизацію прямо забороняє скорочення персоналу впродовж шести місяців після переходу компанії до нового власника.
Крім того, у пост-приватизаційних умовах прописано, що після приватизації важливих для інфраструктури та населення об'єктів нові власники не можуть змінювати профіль підприємства.
Відповідно, інвестору знадобляться кадри такого ж профілю. Жоден приватний власник не буде зацікавлений у зменшенні обсягів виробництва, а відтак вкладатиме кошти в модернізацію і створення нових робочих місць.
Ще одним бонусом для працівників держпідприємств є те, що закон зобов’язує прописувати в договорах купівлі-продажу питання погашення боргів із зарплати та забезпечення соцгарантій.
До того ж зарплати у приватному секторі зазвичай приблизно на 30% вищі, ніж на держпідприємствах.
Міф 4: Аукціон організують під конкретних покупців, актив придбають олігархи
Приватизація проводиться через прозорий і відкритий аукціон, де єдиним критерієм перемоги є найвища ціна за об'єкт.
Для того, щоб участь в аукціоні не брали лише «свої», на сайті ФДМУ є перелік та карта об'єктів під приватизацію, характеристика кожного з них, дата аукціону та стартова ціна. Усе майно так само просто відсортувати за категоріями як в інтернет-магазині.
У віртуальних кімнатах даних після реєстрації можна отримати доступ до максимально широкого переліку документів по підприємствах, виставлених на продаж. Зазвичай там публікуються установчі, дозвільні, організаційні, операційні, кадрові, претензійно-позовні і правовстановлюючі документи, фінансова звітність та укладені договори.
Раніше інформація про аукціони та об'єкти приватизації у вигляді оголошень публікувалася у газеті «Відомості приватизації» тиражем у кількасот примірників. Потенційним учасникам було складно отримати інформацію не лише про дату торгів, а й про сам об'єкт, що значно звужувало конкуренцію. До того ж аукціон відбувався непублічно, а походження коштів переможця ніхто не перевіряв.
Зараз переможцеві аукціону можуть відмовити на етапі перевірки, наприклад, якщо він приховує свої доходи в офшорних зонах. Крім того, перевіряються можливі зв’язки переможця з державою-агресором — Російською Федерацією.
Законність походження коштів контролює міжнародна організація FATF. Усім, хто зареєстрований у юрисдикціях, що не співпрацюють з FATF, заборонено брати участь в аукціонах. Крім того, до цього переліку входять ті, хто включений до санкційних списків, та пов’язані з ними особи.
Всі аукціони відбуваються онлайн за прозорими правилами. До початку аукціону ніхто не знає ні про кількість зареєстрованих учасників, ні про початкові цінові пропозиції, які вони роблять. А інформація щодо осіб учасників розкривається лише після завершення онлайн-аукціонів.
Міф 5: Іноземці придбають держпідприємства і закриють їх
На сьогодні понад 90% переможців приватизаційних аукціонів — українці. У ринкових умовах для держави має бути важлива не країна походження власника, а економічна активність підприємства і сплачені податки.
Жоден інвестор, який сплатив реальну ціну за актив, не зацікавлений в їхньому закритті чи неефективній роботі. Покупець зацікавлений повернути інвестиції та отримувати прибуток в довгостроковій перспективі. Відповідно, інвестор буде вкладати в модернізацію обладнання, нарощування обсягів виробництва або створення нових напрямків, а не закривати виробництво.
За кордоном поширені випадки, коли великі компанії поглинають менших конкурентів. Після цього бренд поглинутої компанії часто зникає з публічного простору. Наприклад, Apple за всю історію викупила і поглинула понад 40 інших компаній.
Українським державним компаніям таке прикре самогубство не загрожує. Вони не можуть конкурувати із розвиненими іноземними компаніями. Навпаки, придбання українських активів іноземцями могло б бути поштовхом для розвитку, адже йдеться не лише про фінансові інвестиції, а й технології.
Подальша модернізація підприємства, закупівля нового обладнання, нарощування обсягів виробництва, створення нових напрямків виробництва — це все прямі іноземні інвестиції. За підрахунками експертів, кожен ₴1 млрд інвестицій через три роки сумарно приносить ₴3,7 млрд ВВП.
Міф 6: Держава розпродує стратегічні підприємства
Приватизація стратегічних підприємств заборонена законом. Під приватизацію підпадають виключно непрофільні активи, які не потрібні державі для виконання оборонної чи соціальної функції.
До прикладу, чимало маніпуляцій з приводу того, що держава нібито розпродує стратегічне, були пов’язані з підготовкою до приватизації ОГХК, яка займається видобутком титанових руд.
У світі більшість компаній, що займаються видобутком титанових руд, знаходяться у приватній власності, за винятком ОГХК та деяких компаній з Китаю. Дефіциту цієї сировини немає ні в Україні, ні у світі, а для внутрішнього ринку потрібно значно менше титанових руд, ніж видобуває ОГХК.
У той же час через неефективне управління та корупцію держава щороку недоотримувала сотні мільйонів гривень. Наприклад, минулого року після переходу в управління Фонду держмайна компанія отримала 600 млн грн прибутку. Попередні два роки вона отримувала близько 100 млн грн.
Міф 7: Приватизація не на часі
Кожен день роботи держпідприємств під неефективним управлінням призводить до втрат з держбюджету. Якщо послуговуватися ринковими розрахунками, наведеними вище, за таких умов держава щодня втрачає понад 200 млн грн.
Приватизація — один із ефективних механізмів подолання корупції. В одному зі звітів Національного антикорупційного бюро України йдеться, що масштаб схем, пов’язаних з розкраданням майна та коштів на держпідприємствах тільки у 2019 році складає 18 млрд грн.
Міф про те, що приватизація не на часі, активно використовують зацікавлені у подальшому руйнуванні активів та отриманні незаконної вигоди за рахунок держави та платників податків.
Таким шляхом ідуть більшість розвинених країн. Наприклад, у Польщі станом на 1990 рік було близько 8,5 тисяч державних підприємств, сьогодні їх близько 40.
Замість висновку
Зважаючи на те, що сотні об'єктів не лише не приносять державі прибутку, а й витягують гроші на утримання, найкращий варіант — продати тим, хто зможе зробити ефективний бізнес.
Виставлені на продаж підприємства щороку приносять державі близько 1 мільярда гривень прибутку. У разі приватизації, навіть за умови продажу за балансовою вартістю, вони могли б принести одноразово мінімум 760 млрд грн. Зважаючи на те, що вартість активу, в середньому зростає на 60%, ця сума може збільшитися до 1,2 трлн грн (43 млрд дол.) Приватизація могла б принести державі значно більше коштів, ніж будь-які позики МВФ.
Кумулятивний ефект від цього буде значно більший, адже, за статистикою, на кожну гривню вартості майна нові власники вкладають до 6 грн у модернізацію, створюючи робочі місця, сплачуючи податки та генеруючи більше доданої вартості.
