Як фінансуються війни та чому важливо вчити історію

13 листопада 2022, 17:44

Серія нарисів про те, як зароджувалися і формувалися податкові системи, та про їхній вплив на людство.

Сьогодні слово «війна» боляче резонує в серцях всіх українців. Наша країна чинить відчайдушний опір російській агресії, і всі ми віримо в перемогу над уособленням зла — путінською росією.

Відео дня

Цю перемогу для нашого народу здатні здобути наші Збройні сили, але не менш важливим є фінансовий аспект війни. Звідки ворог бере на неї кошти і як знекровити його фінансову систему? Щоб отримати відповідь на це запитання, нам треба знову повернутися до історії.

«Податки є крадіжкою. Війни є масовим вбивством, яке фінансується за рахунок крадіжки». Цей епатажний вислів належить підприємцю Роджеру Веру, одному з перших інвесторів у біткоїн-стартапи та відомому анархо-лібертаріанцю.

Попри всю неоднозначність згаданої цитати вона містить досить правдиву оцінку наслідків тої трансформації, якої зазнав світ за останню понад сотню років.

У попередніх статтях ми згадували, що починаючи з давніх-давен монархи та уряди, яким не вистачало коштів на мілітарні забавки, або вичавлювали свої народи податками до останньої краплини, або відчайдушно стрибали в боргову яму. І все це робилося з розрахунку на перемогу, після якої всі видатки планувалося покрити коштом переможеного. Поразок не планував ніхто.

Тож майже ніколи держави не розпочинали конфлікти, маючи достатні фінансові ресурси. Податки збиралися безпосередньо перед початком війни, а активізація фіскалів була своєрідним маркером агресивних намірів того чи іншого короля. «Готуємось воювати!», — ніби казали вони.

На світанку ХХ століття цей підхід зазнав якісних змін. Готуючись до Першої світової війни, а також вже після її початку, уряди почали щороку збирати все більше й більше — переважно завдяки постійному зростанню податку на прибуток або дохід.

У Британії сукупні податкові збори зросли в 17 разів у період з 1905 до 1919 року. І це без урахування боргів уряду (зросли вдесятеро протягом війни) та прихованого податку у вигляді інфляції.

Америка, яка раніше пишалася відсутністю податку на прибуток, змушена була запровадити його саме перед війною, у 1913 році. До цього декілька спроб оподатковувати прибуток американців були визнані неконституційними Верховним судом США, але врешті-решт капітулював і він.

І лише Німеччина, яка готувалася до війни довго і накопичила значні резерви в золоті, не підвищувала податків, адже влада не бажала провокувати невдоволення «простих громадян». Натомість уряд позичав, позичав та знову позичав. Наслідки цього виявились неприємними насамперед для простих німців. Адже війну країна програла, і за Версальським мирним договором відповідно до давнього принципу «переможеного грабують», Німеччина мала сплатити країнам Антанти репарацій на астрономічну суму в 132 мільярди марок. Навіть тоді очікувалося, що цей борг буде в найкращому випадку погашено до 1988 року, а де-факто його було сплачено у 2010-му.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Друга світова війна перетворилася на ідейне продовження Першої, якщо оцінювати її крізь призму витрат урядів та джерел фінансування цих витрат. Сполучені Штати витратили на цю війну неймовірну суму — 321 мільярд доларів, як на власну армію, так і на союзників, включно з програмою ленд-лізу для СРСР та Британії - і майже 50% від загальної суми витрат склали податки. Під час війни кількість американців, які сплачували податок на доходи, зросла до 75%, і переважна більшість громадян вважала, що їхні виплати на користь держави є адекватними. «Все для перемоги!».

Ситуація в Німеччині була діаметрально протилежною. Нацисти прийшли до влади після Великої депресії, спричиненої, зокрема, і наслідками Першої світової. Післявоєнні демократичні уряди країни, засвоївши попередні уроки, досить мало позичали, натомість намагались наповнювати скарбницю держави податками. Це не подобалося німцям, які вимагали альтернативи.

Гітлерівці, як і належить популістам, обіцяли перед виборами зменшити податки, але, прийшовши до влади, успішно забули про цю обіцянку. Протягом передвоєнних років вони масово витрачали кошти на своє «велике будівництво» — дороги, школи, стадіони та заводи. Таким чином, скоротили рівень безробіття в країні та «купили» собі прихильність німецького середнього класу й робітників. Але відмовлятись від популізму було важко і тому потім, уже в найскладніші роки війни, Гітлер не наважився збільшити податки (за це країни антигітлерівської коаліції мали б йому щиро подякувати). В 1945 році податкові надходження становили лише 16% від усіх витрат уряду Німеччини. Це було непропорційно мало, як порівняти з найбільшими країнами-опонентами.

Авжеж, скорочення податків завжди вимагає «компенсаторів». Нацисти знайшли їх у вигляді безоплатної рабської праці ув’язнених та полонених, а також конфіскації статків євреїв, яким не пощастило мешкати в Німеччині.

До системного грабунку єврейської громади німці підготувалися ретельно. Ще в 1934 році вони почали ухвалювати закони, які вимагали від євреїв реєструвати всі свої активи, як німецькі, так і закордонні (за відмову декларувати у людини конфісковували все майно). Щойно всі декларації були подані, Герман Герінг як президент Рейхстагу запровадив 20%-ий податок на всі виявлені активи. Платити довелося всім — навіть тим, хто виїхав з країни. Паралельно з цим цілий штат чиновників грабував будинки євреїв, які емігрували чи потрапили до концтаборів, а конфісковане майно продавали з аукціонів. Уже в 1938 році було проголошено про конфіскацію всього майна, яке ще залишалося у власності євреїв.

Лише дві цифри для роздумів: за оцінкою деяких істориків, награбовані таким чином статки склали приблизно третину від загальних витрат Німеччини на війну, а рабська робоча сила в концтаборах дорівнювала чверті робочої сили всього Третього Рейху. Це й був основний нацистський «компенсатор» для відносно м’яких податків воєнного часу.

Авжеж, ми не можемо забути й про британців, які сильно постраждали під час війни, тож мусили шукати кошти як для оборони країни, так і для її післявоєнної відбудови. Податки зросли втричі за період з 1941 до 1947 року. Зменшувати їх країна не могла — чого тільки коштувало відновлення зруйнованих та пошкоджених німецькими бомбами будинків (до 2 мільйонів, з яких 60% - в Лондоні).

Саме закінчення Другої світової війни явило світові новий парадокс: якщо за всі попередні війни платив переможений, то ця війна мала зворотні наслідки. Борги Німеччини було списано у 1953 році, в той час як Велика Британія сплатила останню заборгованість США та Канаді у 2006 році. Коментарі зайві.

Фактично дві світові війни запровадили нову модель роботи «великих урядів». Вони отримали можливість майже без контролю та заперечень оперувати як прямими податками (податки на доходи), так і непрямими (державний борг та інфляція), мотивуючи це воєнними та післявоєнними потребами країн. І дуже важливим за таких обставин був суспільний договір, за яким американці та британці погоджувалися на обтяжливе оподаткування, мріючи про перемогу та відновлення. І навпаки — двічі переможена в цих війнах Німеччина обидва рази обирала популізм та не підвищувала податки, хоча мала можливість це зробити. «Компенсатори» в першому випадку виявилися невдалими (боргова яма), а в другому — відверто злочинними.

Мораль цієї байки така: кількість джерел фінансування війни завжди є обмеженою. Уряд здатен забезпечувати свою мілітарну потугу податками, друкуванням грошей, або запозиченнями. І станом на сьогодні цивілізований світ майже перекрив для російського агресора можливість брати гроші в борг, а також завдав низки санкційних ударів по економіці агресора — тож через певний час він має відчути й наслідки скорочення податкових надходжень.

Водночас Україна отримує досить значні суми безповоротної допомоги, а також позики. Наша проблема полягає в тому, що будь-яке збільшення податків (принаймні податку на прибуток) у сучасних українських реаліях уже нездатне призвести до фактичного збільшення доходів бюджету. Тож нашим урядовцям треба поміркувати над альтернативними джерелами фінансування оборони та відновлення країни. І, можливо, доведеться вигадати такі методи, яких історія людства ще не знала.

Показати ще новини
Радіо NV
X