Гендерне питання. Чи легко жінкам відстоювати інтереси в українському суспільстві та бізнесі
Яких зусиль жінці потрібно докласти в Україні, аби з її думкою рахувались та сприймали серйозно
Перед Новим роком відвідала захід організований НВ, темою якого була «Світ у 2020». Кожен зі спікерів висвітлював свої сподівання та тренди в наступному році в залежності від його сфери роботи.
Вільям Тейлор (William B. Taylor, Jr, тимчасовий повірений у справах США в Україні) перш ніж розпочати свою доповідь зауважив, що серед спікерів немає жодної жінки. Головний редактор журналу, Віталій Сич пообіцяв наступного разу виправити ситуацію. Здавалося б пан Тейлор озвучив очевидні речі. Мені було приємно за українських жінок, тому що про нас хтось піклується і звертає увагу на наші права. Я не можу сказати, що українкам конче потрібно відстоювати свої права, адже ми справді вільні у своїх діях, можливостях та напрямках саморозвитку та проявлення себе як особистості у соціумі. Інше питання — яких зусиль жінці потрібно докласти аби з її думкою рахувались та сприймали серйозно.
Після завершення виступів спікерів кожен бажаючий в залі мав можливість задати питання будь-кому з них. У мене було питання, яке я хотіла задати Міністру Кабінету Міністрів, Дмитру Дубілету. Піднявши високо руку (я стояла в останньому ряду, де розміщувалися відеооператори українських каналів) я чекала отримати мікрофон, щоб поставити своє питання. Перша спроба була невдала. Мікрофон передали чоловікові, який сидів у перших рядах. Певно його було краще видно, подумала я. З наступною можливістю отримати мікрофон для озвучення свого запитання я навіть підпригнула і махала рукою. І знову невдача. Мікрофон у руках чоловіка з середини залу. Тоді я вирішую пройти в центральний прохід і сісти ближче поруч з дівчиною, яка передає мікрофон для запитань. В очікуванні можливості задати важливе питання, я встаю посеред проходу і піднімаю руку. Мене помітили і дали можливість задати питання.
І тоді я усвідомила, що ситуація з гендерною рівністю в Україні геть не весела. Я була єдиною жінкою, яка задала питання з залу. Українським жінкам, щоб бути почутими та сприйнятими оточенням — потрібно докласти більше зусиль, ніж просто підняти руку.
Ця ситуація заставила мене замислитись над взаємодією жінки та чоловіка в українському суспільстві та бізнесі. Свідомої, партнерської, здорової взаємодії двох зрілих особистостей. В України лише починається це становлення та розвиток зрілих стосунків. І тут зовсім не йде мова про те, що хтось забере чужу роль.
Я хочу звернути увагу на взаємовигідну співпрацю між чоловіком та жінкою, яка в гармонійній синергії дасть успіх кожному з партнерів та парі в цілому. Чоловік (у більшості випадків, а винятки лише підтверджують правило) — стратег, який бачить ціль. Жінка ж здебільшого менеджер, якому вдається одночасно ефективно управляти декількома процесами. Жінка так само ефективно може управляти процесами в компанії, як вона справляється з домашніми справами. Так само як чоловік забезпечує і розвиває свою сім'ю — так само ефективно він буде вести компанію або свій бізнес до успіху.
Згадую американські фільми 10−20-річної давнини де основним фактором підвищення по кар'єрі було наявність сімейних стосунків у кандидата. На той момент це виглядало якось дивно. Американська примха. Але зараз я розумію важливість вміння особистості будувати глибокі партнерські стосунки з протилежною статтю.
Давайте навчимося вміло «використовувати» сильні сторони одне одного для якісного саморозвитку та збагачення нашої країни.
