Інвесторам тут не місце? Як Україна втрачає інвестиційний рай
Два роки тому до влади в Україні прийшов президент, який пообіцяв стати «вироком» попередній корумпованій та олігархічній системі. Та сьогодні олігархи все так же визначають життя країни, руйнуючи її перспективи та репутацію Володимира Зеленського.
Матеріал підготовлений у співавторстві з Романом Ващуком, екс-послом Канади в Україні.
«Україна повинна стати інвестиційною Меккою Східної та Центральної Європи… Для нас це питання власного, я навіть можу сказати, виживання», — проголосив Президент України Володимир Зеленський на Всесвітньому економічному форумі в Давосі у січні 2020 року.
Всього лише півроку тому він блискавично виграв вибори. Наймолодший президент в історії України, простий хлопець з шоу-бізнесу — Зеленський, здається, уособив прагнення українців до справжніх змін.
Відтак і його заклик в Давосі став наче підтвердженням тієї нової політики відкритих дверей щодо іноземних інвесторів, яку він анонсував невдовзі після свого обрання на Маріупольському інвестиційному форумі. Туди, восени 2019 року, Володимир Зеленський запросив представників міжнародного бізнесу, переконуючи їх повірити в нього й Україну, печально відому завдяки олігархам та корупції на найвищому рівні.
Більше не буде корупції, не буде «договорняків», — переконував новий президент. Лише верховенство права, чесна гра і податкові пільги для прямих іноземних інвестицій. І навіть спеціальні «інвестиційні няні» від уряду, для вирішення проблем, з якими можуть зіткнутися інвестори.
Однак доволі мало з цих обіцянок втілилися в життя. Більше того, згідно з дослідженням Американської торговельної палати, проведеним у березні 2021 року, проблеми з верховенством права, корупція та відсутність фундаментальних реформ були названі підприємцями серед трьох найбільших перешкод для ведення бізнесу в Україні (66%, 54% і 45% відповідно).
Здається, це вже стало своєрідною традицією в Україні - перекладати всі проблеми на попередників та складнощі нескінченного перехідного періоду. Однак інвестори, які повірили особисто Зеленському та інвестували свої гроші в Україну, здається встигли пожалкувати про своє рішення.
Найостанніший кейс — справа TIU, канадської компанії, яка працює у сфері відновлювальної енергетики. Вона інвестувала в Україну понад 65 млн доларів та побудувала 4 сонячні станції. І стала жертвою рейдерської атаки на свої активи. Гірка іронія в тому, що саме TIU Canada була серед основних спонсорів як Українського дому в Давосі, так і Маріупольського форуму, де Володимир Зеленський проголосив нову еру в українській політиці. Більше того, на конференції в Торонто в липні 2019, що була присвячена реформам в Україні, президент запевнив TIU у підтримці їхніх проєктів зеленої енергетики.
Не переходьте дорогу Коломойському
В грудні 2019 року TIU Canada отримала лист від Нікопольського заводу феросплавів, що незабаром Нікопольська сонячна станція, яка належить канадцям, буде від'єднана від підстанції, розташованої на території заводу через проведення ремонтних робіт. Однак на зустрічі з керівництвом заводу з’ясувалося, що ремонт — всього лише привід і підключати станцію назад вони не збираються. Всі подальші розмови феросплавники запропонували вести напряму зі своїми акіцонерами. У березні 2020 року доступ до мережі був закритий, попри те, що українське законодавство забороняє робити це без обопільної згоди сторін.
Десь в Канаді, США чи Євросоюзі це була би рядова справа у господарському суді з приводу порушеної угоди і закону. Але не в Україні.
На біду канадців, головним акціонером Нікопольського заводу феросплавів є сам Ігор Коломойський — який, поговорюють, активно підтримував Володимира Зеленського під час виборчої кампанії. Слава цього олігарха давно вийшла за межі України. Так, він є фігурантом розслідування ФБР, а 5 березня 2021 року Державний департамент США запровадив санкції проти нього та членів його родини, які забороняють в'їзд до Сполучених штатів. Причина санкцій — «значна корупція» з боку Коломойського, коли той очолював Дніпропетровську ОДА у 2014−2015 роках.
Відсутність доступу до мережі для сонячної станції означає одне — вимушену зупинку своєї генерації потужністю у 10.5 МВт. Ігор Коломойський вже встиг зустрітися з головою TIU Canada і запропонував останньому викупити в нього станцію за «чесною ціною».
Не треба бути великим аналітиком, щоб впізнати тут типову рейдерську «двоходовку», коли технічні обмеження використовуються для зменшення ціни активу і пресингу на власників, змушуючи їх до продажу підприємства нижче ринкової ціни.
Хоча Володимир Зеленський обіцяє викорінювати корупцію і намагається в публічній площині дистанціюватися від Коломойського, той, здається, зберігає чималий вплив на органи влади. І попри заявлені реформи у сфері правосуддя, українські судді досі схильні захищати інтереси «своїх» олігархів більше, ніж закон і справедливість.
26 січня 2021 року Київський господарський суд відмовив у задоволенні позову TIU Canada до Нікопольського феросплавного заводу щодо відновлення доступу до електричної мережі. Було подано апеляцію. Ситуація поки зависла в повітрі.
Ця історія не унікальна, але, мабуть, найбільш показова. Великий іноземний інвестор почувається невпевненим у тому, що йому вдасться захистити свої активи. Десятки мільйонів доларів вкладень, благі наміри президента і навіть його слово важать дуже мало, коли іноземний бізнес перетинається з інтересами українських олігархів, які продовжують визначати політику країни.
Здається щось знову пішло не так
Кожний новообраний український президент приходить з обіцянками побороти корупцію, зменшити вплив олігархів та реформувати правоохоронну систему, яка є основою будь-яких якісних трансформацій. Володимир Зеленський не був виключенням. Сьогодні, через два роки після перемоги на виборах, він має окремі секторальні досягнення (на кшталт діджиталізації та розмороженої земельної реформи), але не просунувся у боротьбі з трьома головними бідами України: корупцією, беззаконням та браком фундаментальних реформ. 75% українців не довіряють судам, а невеликий пул олігархів досі тримає державу в кулаці.
Українські невдачі виглядають ще більш гнітюче на тлі інших країн Центрально-Східної Європи, які досягли помітних успіхів після розпаду «Східного блоку».
Можливо, причина в тому, що українські президенти прагнуть реалізувати ключові реформи, але обмежуються напівмірами. По-справжньому незалежна судова система означатиме неможливість впливу на неї - навіть з боку голови держави. В країні, де ледь не кожна наступна влада тяжіє до переслідування попередньої, кишенькові суди розглядаються як інструмент для набору політичних переваг та зміцнення власних повноважень.
Однак головним вихлопом такого підходу є постійне натрапляння на ті самі граблі. Політичні пертурбації не зникають, натомість система залишається недореформованою, а Україна продовжує свою економічну та соціальну стагнацію.
Останні дані говорять за себе. Приток іноземних інвестицій в українську економіку впав більше ніж вдесятеро, з $4.5 млрд в 2019 до лише $400 млн у 2020. Можна звинувачувати пандемію COVID-19 або глобальну турбулентність, але справжня причина відкату очевидна. Це повернення топ-корупції після нетривалих спроб Зеленського перезавантажити систему, зроблених восени 2019 — взимку 2020 років.
Нова інвестиційна Мекка Центрально-Східної Європи не відкрилася, попри пишну риторику молодого українського президента. Міжнародний бізнес ніби клуб, де особистий досвід колег по цеху важить більше, ніж промови можновладців. Підприємці знають, що найкращий спосіб залучити нові інвестиції - це захищати вже наявні. Спеціальні преференції чи «інвестняні» можуть бути непоганою фішкою, але верховенство права є ключовим.
Щоб відновити свій імідж реформатора Володимиру Зеленському потрібні реальні історії успіху. В тому числі, успіху іноземців, які виявилися достатньо сміливими, щоб інвестувати в Україну. Апеляційне судове слухання за позовом TIU Canada призначене на цей тиждень і для президента було би надзвичайно корисно бути в курсі подібних справ. Щоб розуміти реальну ситуацію з захистом інвестицій і тим, як впроваджуються його обіцянки. Немає сумнівів, що судове рішення, позитивне чи негативне, стане чітким сигналом і для інших представників міжнародного бізнесу.
Навіть в цей період «реформаторського відкату», контакти з Західними партнерами показують, що вони хочуть вірити в стійкість та успіх України. Вікно можливостей для Зеленського та його «політики відкритих дверей» поки залишається відкритими. Але можливості зменшуються щодня, з кожною поступкою олігархам, і кожним розчарованим інвестором, який втратив свої активи.
Стаття вперше була опублікована у журналі The National Interest.
