Можливості для України. Як енергетичні акумулятори спровокували геополітичну напругу
Очікування зростання ринку energy storage відкриває можливості для третіх країн скористатися моментом для вигідного становища на ринку.
Глобальний тренд зменшення викидів парникових газів та перехід на генерацію з відновлюваних джерел енергії створює нову конфігурацію сил в енергетичній геополітиці. Крім конкуренції держав за залучення інвестицій в «зелені» проекти, зараз в галузі спостерігається особлива увага до досліджень та використання електричних акумуляторів.
Щоб енергосистеми змогли стати кліматично нейтральними, держави повинні прийняти нові технології, необхідні для балансування ринків електроенергії. Історично вугільний сектор поряд з гідроакумулюючими електростанціями відповідали за «балансування електроенергії». Дані джерела генерації відіграють важливу роль у стабілізації попиту та пропозиції на ринку та задоволення потреб у енергії в пікові години для споживачів. Оскільки світова спільнота планує поступово відмовитися від вугілля, яке є найбільш енергоємним викопним паливом, і не всі держави мають потенціал у сфері гідроенергетики, енергетична галузь потребує нових рішень для збалансування енергетичної системи.
Оператори системи не можуть повністю контролювати виробництво електроенергії сонця та вітру, оскільки неможливо точно передбачити та спланувати загальну кількість виробленої генерації. Неконтрольований потік енергії сонця та вітру вже завдавав шкоди німецькій енергосистемі, знизивши на певний час ціни на електроенергію на німецькому ринку до від'ємних показників.
Енергетичні акумулятори, здатні зберігати електроенергію, вважаються одним із найбільш перспективних способів балансування енергосистеми. Сучасні технології акумуляторів залишаються недостатньо розвиненими, і лише 3,1 ГВт щорічно енергії накопичується у всьому світі. Крім того, хоча погодинне та щоденне зберігання енергії стає більш доступним, перспективи сезонного зберігання залишаються слабкими.
Тим не менш, попри відсутність широкого використання акумуляторів, їх ринок вже став точкою геополітичної напруги. Протягом останніх кількох років торгівля електричними акумуляторами стала черговим каменем спотикання у відносинах між Пекіном, Сеулом і Токіо, а також між Китаєм, США та ЄС.
Китай є світовим лідером з експорту рідкоземельних елементів (РЗЕ), мінералів, які широко використовуються в різних електронних пристроях, і навіть у військовій промисловості (наприклад, для виробництва реактивних двигунів чи систем протиракетної оборони). За оцінками Європейської Комісії, на Китай припадає 98% постачання РЗЕ в ЄС.
Панівне становище Китаю у секторі РЗЕ спонукало західні столиці інтенсифікувати диверсифікацію імпорту та розвиток власного виробництва. У 2020 році президент Трамп, звинувачуючи Пекін в агресивній економічній політиці в секторі РЗЕ, видав указ про «національну надзвичайну ситуацію» для подолання американської залежності від китайських РЗЕ.
Крім нових ініціатив, таких як спеціальний діалог між США, Японією та Європейським Союзом, Брюссель вів юридичну боротьбу з обмеженнями експорту рідкоземельних елементів. ЄС переміг Китай у СОТ у справі щодо РЗЕ у 2014 році, змусивши Пекін скасувати обмеження на експорт.
У той час як світова боротьба з РЗЕ охоплює різні галузі промисловості, напруженість між Китаєм, Японією та Південною Кореєю пов’язана безпосередньо з електричними акумуляторами. Сеул і Токіо є провідними світовими виробниками електричних акумуляторів. Протягом останніх двох десятиліть 9 з 10 компаній, на які зареєстровані більшість патентів на технології акумуляторів, були японського та корейського походження, включаючи визнаних у світі гігантів, таких як LG, Toyota та Samsung.
Оскільки пост-ковідна ревіталізація світової економіки також передбачає збільшення попиту на електричні акумулятори, Японія та, більшою мірою, Південна Корея, на яку припадає 60% світового виробництва, сильно стурбовані залежністю від Китаю.
Очікування зростання ринку акумуляторів відкривають можливості для третіх країн скористатися моментом для зайняття власного положення на ринку. Вважається, що й сам Пекін знизить свій рівень видобутку РЗЕ в майбутньому через негативні екологічні наслідки видобутку корисних копалин.
Ключовим стає питання, які країни можуть конкурувати з КНР у секторі РЗЕ. Україна має всі шанси стати європейським лідером у галузі рідкоземельних елементів.
Україна, маючи лише 1 МВт потужності накопичування енергії й навіть не законодавчо регулюючи зберігання енергії, не може конкурувати з такими гігантами, як Японія та Південна Корея. Однак натомість Києву слід співпрацювати з Сеулом та Токіо та реалізувати нещодавно підписаний Меморандум про взаєморозуміння з ЄС щодо РЗЕ як історію успіху.
Державна служба геології та надр вже підготувала інвестиційний огляд для українського сектору РЗЕ. На території України знаходяться родовища 21 із 30 рідкоземельних елементів, які Європейський Союз визначає як ключові. Також Україна є багатою на запаси літію, мінералу, який широко використовується для літій-іонних акумуляторів та електромобілів.
Міністерству енергетики України слід розглянути питання про призначення спеціального представника з питань РЗЕ, який би відповідав за створення регуляторної бази для зберігання енергії та комунікацію з європейськими та азійськими компаніями щодо інвестицій у розвідку та видобуток РЗЕ в Україні. Якщо Україні вдасться створити таку «історію успіху» у сфері зберігання енергії, Києву буде легше заохотити компанії з інших галузей економіки вийти на український ринок РЗЕ.
Крім того, Київ має заохочувати співпрацю у сфері зберігання енергії в рамках українсько-німецьких відносин. Енергетична співпраця між Києвом та Берліном наразі зосереджена на пошуку альтернативного порядку денного, здатного компенсувати Україні втрати від «Північного потоку-2». Cпівробітництво з питань зберігання енергії має cприйматися профільними міністерствами як один із пріоритетів розвитку українсько-німецьких відносин, враховуючи, що Берлін особливо активний у цій сфері.
