Чому нове лого МОН погане і до чого тут вільна освіта
Перед Новим роком Міністерство освіти і науки оновило комунікаційну стратегію, логотип і дизайн сайту. Про смаки не сперечаються, та цього разу мова не про смаки.
Про нову айдентику для Міносвіти 2017 року
5 років тому я мав честь разом з командою кураторів Projector та ГО Change Communications створити попередню візуальну айдентику МОН. Відтоді й досі стиль сприймали як один із найкращих серед українських інституцій — він трохи підняв очікування від державних комунікацій.
Тепер його замінили. На такий, що, на думку дизайн-спільноти, не витримує жодної критики. З найбільш поширених коментарів: застарілість, неприваблива естетика та використання шароварщини. У цій ситуації я бачу три системні запитання, на які поки немає відповідей:
- Навіщо МОН під час війни грає (і програє) у дизайн? Чи нема у відомства наразі більш відповідальних задач?
- Чому процес відбувся непрозоро? Адже ми не знаємо ні про проведення конкурсу, ні про доцільність і задачі, ні про авторів.
- Чи відображає естетика нового лого реальний стан справ в українській освіті та науці? Якщо відповідь «так», то у мене погані новини.
Система освіти перетворилася на колосальну станцію зі спалення часу і ресурсів: студентів, викладачів, держави, роботодавців, що конвертує зусилля на розчарування.
10 січня агентство «Інтерфакс-Україна» поділилося новиною, що Міносвіти відповіло на їхній інформаційний запит щодо ребрендингу (на відміну від решти запитів громадян, які міністерство або проігнорувало, або відповіло шаблоном зі 130-відсотковою канцелярщиною). Міністерство стверджує, що «Витвір образотворчого мистецтва „Комунікативний знак МОН“ було розроблено на замовлення громадської організації „Центр сталого розвитку та регіональних ініціатив“ та передано МОН як подарунок державі з винятковим майновим правом інтелектуальної власності на об'єкт авторського права». Бюджетних коштів на ребрендинг не витрачали.
Того ж дня дизайн-спільнота поділилася ще одним спостереженням. У листопаді МОН видало наказ «Про утворення робочої групи з розроблення єдиних зразків каліграфічного письма букв українського алфавіту, їх з'єднань та цифр».
Каліграфія — сфера, щільно дотична до дизайну. Було б добре переконатись, що справою займаються компетентні та визнані спільнотою люди. Та серед залучених немає таких авторитетних каліграфів, як Віка Лопухіна, Віталіна Лопухіна, Олексій Чекал, Кирило Ткачов, Олександра Корчевська, Віталій Мітченко, Василь Чебаник та інші. Натомість з 19 людей лише 3 мають відношення до дизайну, втім їхній доробок невідомий мені й опитаним мною колегам. Решта — чиновники і методисти.
Головна проблема — застаріла система
Мова не про дизайн, а про якість шансів, які отримують мої та ваші діти.
Ми стоїмо на порозі потужних технологічних змін: великі дані, 5G, адитивний друк, нові матеріали, персоналізована медицина, нейромережі, освоєння космосу, чиста енергетика, робототехніка, автоматизоване виробництво тощо. Це контури нового світу, що з’являється на наших очах.
Та система досі залишається в парадигмі навіть не сьогоднішнього дня, а вчорашнього. Це все ще освіта індустріальної епохи. Вона бачить суспільство, як велику фабрику. Сім'я — комірчина суспільства. Місто — набір функцій для спільного життя. Школа та університет — заводи з виробництва спеціалістів.
У фабричний цех за розкладом подаються заготовки, що завдяки уніфікованій обробці перетворюються на вироби, які відповідають уніфікованим критеріям. У школі ж заготовками є учні, а виробами — випускники; викладачі заміняють станки, лекційні аудиторії — виробничі приміщення. Навчальні плани заміняють креслення, а контроль якості продукції відбувається на екзаменаціях. Попередня епоха в усьому бачила функцію — навіть у людині.
Сьогодні інститут-фабрика переживає кризу. Нова цифрова епоха принесла не тільки соціальні мережі, гаджети та штучний інтелект, а змінила дещо більше. Люди більше не готові бути виробами.
Слова «Забудь те, що вчив в університеті» занадто часто чують випускники, які вклали в навчання 4−6 років життя. Але ринок вже давно не цінує знання, отримані в інститутах — вони надто теоретичні і застарілі. Втрачають цінність і дипломи — реальні навички та портфоліо цінуються значно більше.
Ось статистика: у грудні 2022 року освітній проєкт IT Generation спільно з рекрутинговою платформою BazaIT провели дослідження й виявили, що 86% українських ІТ-компаній готові наймати початківців і світчерів. Тобто тих, хто готовий вчитися з нуля та здобувати нові знання й навички вже у робочому процесі.
Тож нинішня система освіти перетворилася на колосальну станцію зі спалення часу і ресурсів: студентів, викладачів, держави, роботодавців, що конвертує зусилля на розчарування.
Чому настав час для вільної освіти
Подивіться на своїх дітей. Вони більше не хочуть бути частиною конвейєра. Вони хочуть розкривати особистий творчий потенціал. Шукають баланс між роботою і життям. Багато подорожують, орендують, комунікують. Вони творчі та цінують креативність. І вже народжені у цифровому світі. З дитинства мають гаджети та з їхньою допомогою отримують більшість сервісів.
Ми маємо дати нашим дітям освіту, що підготує не до вчорашньої реальності, а до завтрашньої. І новий світ вимагає геть інших підходів до навчання та інновацій. Геть іншої філософії навчання. Геть інших методологій. Геть інших предметів. Геть інших викладачів. Геть іншого підходу до комерціалізації іновацій.
В Україні майже 47% підприємств повністю або майже повністю припинили роботу з 24 лютого, за даними червневого опитування Дія.Бізнес та Advanter Group. Але ми маємо шанс застрибнути в новий світ, а не наздоганяти той, де ми вже безнадійно відстали.
Для цього необхідно будувати вільну освіту, в центрі якої людина, котрій цікаво. А система має замість фіксованих неподільних багаторічних курсів запропонувати персональну траєкторію, що найкраще підходитиме вільній людині. Для цього треба переглянути фундаментальні засади того, як ми готуємо наступні покоління.
Що ж пропонують люди, які відповідають за освіту та інновації? Колоски й естетику українського євроремонта середини 90-х у дусі супутника Січ-2−30, що так і не подав ознак життя, загубившись у космосі.
Це вчорашні ідеї. Вчорашні підходи. І вони вже не працюють.
Висновки
Ми не можемо консервувати систему. Це ігнорування нової реальності, що завжди призводить до катастрофи. І новий стиль Міносвіти насправді не про дизайн, а про ідейний відкат назад замість руху в майбутнє.
Потреба у новій вільній освіті вже назріла, про що свідчить шалене розчарування випускників вишів у їхному освітньому досвіді та подальшій побудові кар'єри.
Нам слід вимагати реальних, а не фейкових реформ в освіті та науці. Настав час змін.
