Чого українці соромляться більше, ніж розмов про секс? Розмов про звільнення
У соцмережах не заведено писати «мене звільнили». А даремно.
Стрічка новин Фейсбуку принесла чергову новину з життя мого знайомого. «Я йду з компанії, час рухатися далі, відкритий до пропозицій», — йшлося у новині. Насправді точно знаю, що знайомий цей зовсім не пішов з компанії, а його «пішли».
Хоча подібної статистики я не бачив, але, за моїми спостереженнями, саме з ініціативи роботодавця відбувається значна (якщо не переважна) кількість розставань людини з роботою.
Також спостерігаю, як останніми роками наше суспільство стає все більш розкутим до розмов про секс. Люди діляться приватним у соціальних мережах, і без жодного сорому. Про це постійно пишуть популярні Інтернет-ресурси та виходять радіопрограми. Але «камінг-аутів», що стосується звільнень людей з роботи за ініціативою роботодавця, я майже не бачив. Фрази «я не отримую оргазм» або «оргазм не такий, як треба» є в корпоративній культурі соціальних мереж просунутої частини українського суспільства цілком припустимими, а фраза «мене звільнили з роботи» — ще ні.
Я прискіпливо слідкую за постами друзів і колег на тему зміни роботи вже декілька років. За цей час я бачив чесний пост про звільнення за ініціативою керівництва лише одного разу. Людина написала «мене звільнили» і відверто розповіла про те, що сталося. Решта у подібній ситуації цнотливо мовчать про причину зміни роботи. А дарма. Адже відвертість щодо цієї делікатної теми може позбавити багатьох інших людей бажання найматися «не до того» роботодавця.
Прощальний момент у стосунках із роботою є дуже важливим. Він багато говорить про порядність компанії, а також про її цінності. Він дає відповідь на запитання — наскільки дружньою до персоналу (навіть до такого, який незабаром стане «колишнім») є корпоративна культура організації? Чи зроблені всі необхідні виплати, чи дотримано всіх норм кодексу праці, врешті-решт — чи спромоглася людина, яка оголосила вам про звільнення, надати розумне пояснення, чому щодо вас було ухвалене таке рішення? Написав слово «колишні» і подумав про те, що у приватних романтичних стосунках момент розставання також є дуже симптоматичним — чи не так?
Те, що людина відчуває дискомфорт у момент, коли з нею розривають трудові відносини, має психологічне підґрунтя. Це щось подібне до тієї ситуації, коли вас кидає дружина або викрадають ваше авто. Осад лишається навіть тоді, коли роботодавець розщедрився вам на «золотий парашут» і протягом тривалого часу вам не треба буде думати про шматок хліба. Навіть у такому випадку дехто відчуває себе поганенько. Чи дуже кепсько. І тоді трапляються історії, які час від часу виникають у міжнародному інформаційному просторі — коли звільнений вирішує йти з життя, перед тим розстрілюючи колишніх колег. Жах. Хоча, на мою думку, будь-яка наймана праця є насамперед рольовою грою — офісним покером. І заграватися так, щоб завдавати шкоди собі та своєму оточенню — абсолютно безглуздо.
Ще один фактор, який впливає на небажання українців ділитися інформацією про своє звільнення, — це презумпція винуватості звільненого у громадській свідомості. Організація тебе позбавляється, і це означає, що ти — поганий працівник. І в жодному разі не те, що з компанією щось не так. Хоча і таких випадків повно. Скажімо, є компанії, які фактично націлені на розкрадання коштів та майна свого власника. З такої роботи звільняють не тому, що ви погано працюєте, а тому, що ви не хочете брати участь у експропріації цінностей, які вам довіряють.
Але за будь-яких обставин звільнення — це негатив для вашої репутації, а не для репутації компанії. Хоча, на мою думку, якщо не йдеться про програми масової оптимізації персоналу, то найбільш поширена причина розставання компанії зі співробітником — це не провина співробітника. І навіть не провина роботодавця. Просто працівникові не підійшла корпоративна культура організації, чи співробітник не вписався у цю культуру. Ось і все.
Одного разу подібна ситуація — звільнення за ініціативою роботодавця — була і зі мною. Я не писав з цього приводу постів у Фейсбуці, а включив згадку про це у свою книгу «Самовчитель гри в офісний покер», намагаючись підбадьорити «друзів по нещастю» в такий спосіб: «Щодо звільнень — це буває з кожним. Було й зі мною, і нічого — вижив. Повірте, у світі бувають набагато гірші потрясіння, ніж звільнення з роботи. Звільнення — як і все інше, що відбувається з вами у грі під назвою «робота», — це лише подія в матриці, яка мало перетинається з вашим справжнім існуванням. Не втомлююся це повторювати.
Мене звільнювали одного разу (також колись давно не продовжили зі мною контракт — але я це звільненням не вважаю). Станом на сьогодні. Гріх жалітися — розмір виплат, який я отримав при розставанні з компанією, був таким, на який я навіть не очікував. Начальник, який повідомив мені про звільнення, розповів, що така халепа траплялася з ним двічі. Я сказав, що це зі мною вперше, з чим він мене і привітав. Що поробиш, як смерть — це частина життя, так і звільнення — це частина гри під назвою «робота».
Підсумовуючи: я сподіваюся, з часом ми усвідомимо, що звільнення з роботи за ініціативою компанії — це нормально, і перестанемо соромитися того, що це з нами час від часу стається. І тоді тема звільнень перестане буде табуйованою, і ми почнемо про неї говорити відверто. Так само, як і про оргазм.
