Якими мають бути податки майбутнього?

22 січня, 13:30

Серія нарисів про те, як зароджувалися і формувалися податкові системи, та про їхній вплив на людство.

У попередніх десяти випусках ми з вами вивчали еволюцію податків та зміни в ставленні людства до них. Найзначніші з цих змін відбулися зовсім нещодавно — у XX та на початку XXI століть:

Відео дня

  • Поява «великих урядів». У більшості країн відбулася «централізація» оподаткування: все більше податків збираються саме урядами і все менше — місцевими (муніципальними) органами влади.
  • Остаточне формування «соціал-бюрократії» — окремого міжнародного та наднаціонального класу чиновників, який заробляє на оподаткуванні та паразитує на державних бюджетах різних країн. Ця верства населення зацікавлена в тому, щоб зникла «податкова конкуренція», вони прагнуть, щоб податки були однаковими в усьому світі, тож у платників не буде можливості «покарати» свою країну за несправедливу фіскальну політику, почавши платити податки іншій державі.
  • Постійне ускладнення податкових правил. Щороку законодавство та практика щодо справляння податків стають все складнішими, що вимагає від платників податків неадекватно значних витрат часу на податкову звітність.
  • Нові способи боротьби проти податків. На зміну революціям і стратам королів і їхніх фіскалів прийшли криптоактивізм, гіг-контракти та цифрові кочівники.

На мою думку, основна проблема сучасних податкових систем полягає в тому, що вони виникли на підставі економічних реалій XX століття. Податок на додану вартість, оподаткування доходів і прибутків, правила трансфертного ціноутворення та правила КІК — всі вони були розроблені для того, щоб збирати гроші з індустріального, але ніяк не цифрового суспільства. І тепер багато в чому виглядають анахронізмами.

Децентралізовані бізнеси, дані у «хмарі», радикальні зміни в моделях працевлаштування, мобільність населення — все це спонукає до відмови людства від старих податкових моделей та впровадження нових — які могли б і надалі фінансувати критично важливі функції держави, але дозволяли б сплачувати податки швидко, безболісно та непомітно для людей.

Людству потрібні податки без податкових інспекторів, перевірок і декларацій; податки, на сплату яких не довелося б витрачати багато годин власного безцінного часу, які не годували б «великі уряди», а залишалися б переважно на місцях, під контролем місцевих громад, з метою запобігання корупції. Йому потрібні податки, які не «розчинялися» б у великому казані держбюджету, тож кожен платник мав би право контролювати використання своїх грошей.

Людство має знищити як клас «навколоподаткових паразитів» та відправити їх на біржу праці.

Але як це зробити? Ось декілька ідей.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

«Податок на споживання» або «податок з продажу» замість ПДВ

Станом на сьогодні, завдячуючи креативності французьких фіскалів середини минулого століття, в більшості країн світу сплачується ПДВ — досить складний непрямий податок. Поява та розповсюдження ПДВ повністю відповідає загальносвітовій тенденції «централізації», адже це податок, який сплачується саме центральному урядові, а не місцевим органам влади.

Якщо порівнювати цей податок зі звичайним sales tax (податком «з продажу» чи «на споживання»), то єдиною його перевагою є те, що відсутній ризик сплати «податку з податку» — оподатковується лише додана вартість, яка виникає на кожному окремому етапі виробництва чи розповсюдження товару або послуги.

Але чи не сплачує людство надмірну ціну за цю відносно химерну перевагу?

Якщо податок з продажу справляється лише один раз, у фінальній точці продажу, ПДВ-зобов'язання щодо однієї одиниці товару можуть виникнути в десятків осіб. Це нікому не потрібна втрата часу та людських ресурсів.

Складна система обліку та звітності стимулює до ПДВ-злочинів. Це очевидно на прикладі України, яка страждає одночасно від двох епідемій — «податкових скруток» з боку платників та блокування ПДВ-накладних владою.

Тож постає цілком логічне запитання — що вигідніше: наводити лад у хаосі, який спричиняє власне природа податку на додану вартість, чи відмовитися від цього податку на користь надзвичайно простого, легкого в адмініструванні та всім зрозумілого податку на споживання чи з продажу?

Виглядає так, що єдиним аргументом на користь збереження ПДВ Україною є застосування цього податку в країнах ЄС та взятий Україною обов’язок синхронізувати своє законодавство з цією спільнотою. І цілком можливо, що доведеться обирати між цим обов’язком та інтересами держави.

«Податок на файне місцезнаходження» замість податку на землю та декількох інших податків

У своїй книзі «Daylight Robbery» Домінік Фрізбі реанімував ідею податку, який було вигадано ще у XVII столітті і який він запропонував назвати LUT — Location Usage Tax або «податок на використання місцезнаходження».

Про що йдеться?

Багато в чому сучасна економіка працює в інтересах рантьє, а не виробника. Власник «вигідної» земельної ділянки може отримувати вигоди від зростання вартості свого майна, не вклавши в його розвиток ані копійки — лише через те, що десь поруч збудували дорогу, аеропорт або офісний центр. Але чи справедливо це? І чи не може суспільство отримати свою частку в таких доходах?

Може, завдяки використанню LUT. Фактично йдеться про заміну земельного податку податком на цінність розташування земельної ділянки.

Уявімо собі, що в Україні врешті-решт впорядковано земельний кадастр і кожна ділянка землі облікована та занесена до реєстру (власне, ця задача має бути виконана і без прив’язки до податків). Кожна ділянка має бути облікована як державна або приватна.

Якщо земля перебуває у власності держави, за право користуватися нею держава стягуватиме орендну плату. Приватний власник буде або самостійно користуватися ділянкою, відповідно до її цільового призначення, або також здаватиме в оренду.

Всі орендні договори мають обліковуватися і тоді щороку можна буде оцінювати середньозважений розмір орендної плати для кожного регіону та для кожного типу земельної ділянки (лише вартість самої землі, без урахування забудов та покращень). І податок справлятиметься як певний відсоток від такої «середньої» орендної плати (а не «нормативної оцінки землі»). Таким чином, щороку оподатковуватиметься зростання вартості землі в кожному конкретному регіоні та, відповідно, податок стане меншим, якщо земля «впаде в ціні» протягом відповідного року.

Цей податок здатен буде принести достатні кошти для того, щоб держава відмовилася від багатьох інших податків та зборів. Серед його переваг можна зазначити такі:

  • простота справляння («автоматичне»);
  • неможливість уникнення податку та стабільність податкової бази (земля завжди залишиться на місці, її неможливо перенести до офшору чи «хмари»);
  • справедливість (власник великої ділянки чи ділянки в «дорогому» районі заплатить більше, ніж особа, яка має клаптик землі в бідному депресивному регіоні).

Поява такого податку має покласти кінець улюбленій практиці багатьох українців, які купують землю разом із нерухомістю та не використовують її або ж починають будівництво та кидають його в незавершеному стані, залишаючи на десятиліття огидні скелети недобудов у сподіванні вигідно перепродати землю іншому забудовникові. Якщо така ділянка знаходиться в «дорогому» районі, щорічна сплата податку за болісною ставкою має змусити любителів land banking або почати використовувати землю за призначенням, працюючи на ній, та заробляти прибутки, або ж відмовитися від ідеї спекулятивного заробітку та негайно продати ділянку дешевше, ніж планувалося. Будь-який із цих варіантів сприятиме пожвавленню економіки та стимулюватиме тих, хто «працює та інвестує», а не лише заробляє на зростанні вартості свого майна.

І найголовніше — я розглядаю цей податок як місцевий, а не загальнодержавний. Саме міста чи громади будуть здатні створити здорову внутрішньодержавну конкуренцію, коли вирішуватимуть, яку саме ставку «податку на файне місцезнаходження» впровадити для того, щоб заохочувати громадян до купівлі землі «саме в нас, а не в сусіда».

«Підписка на державні послуги» та «відмова від підписки»

Одна з найбільших проблем «великих урядів» — практична неможливість контролю платника податків за використанням його грошей. Людина не має можливості «відчути», як саме витрачається її внесок до спільної скарбниці народу. Але сучасні технології можуть прийти на допомогу і в цьому питанні.

Уявімо, що держава — це лише бізнес, який надає послуги громадянинові - платнику податків. Тоді сплата певного мінімального податку забезпечує підписку на «мінімальний пакет державних послуг». Такі податки мають майже цілком та повністю скеровуватись на оборону країни. Але платник податків може добровільно обрати «преміальний пакет», сплативши ПДФО за більшою ставкою. В такому разі він «підписується» на більший перелік послуг (наприклад, можливість бути прийнятим без черги в державних установах та державних клініках, першочерговий запис дітей до школи чи дитсадка, та ін.).

Можливі найрізноманітніші варіанти «підписки», зокрема й на місцевому рівні.

Також має сенс впровадити режим контролю платника податків за використанням його коштів. Адже станом на сьогодні всі наші податки потрапляють на певні державні рахунки… і більше ми їх не бачимо. Але можливо змінити функціонал кабінету платника податків, щоб будь-яка особа в будь-який момент могла бачити не лише суму своїх податків, сплачених протягом поточного року, але й їхнє очікуване функціональне призначення — «на ЗСУ», «на поліцію», «на освіту», «на охорону здоров’я» та ін. І за бажанням платник податку матиме право тимчасово заблокувати використання певних коштів (хіба що за винятком виділених на оборону), «проголосувавши» таким чином проти державної політики в певній сфері. Наприклад, якщо свідомі громадяни повністю позбавлять фінансування суди, це може спонукати владу більш активно просувати саме судову реформу, і не дивуватися тому, що народ не хоче годувати суддів, які мають родинні зв’язки у РФ, корумпованих покровителів, або брудні шлейфи незаконних рішень.

Подібний механізм може ефективно працювати і на місцевому рівні, фактично перетворивши сплачені громадянином податки на його голос «за» чи «проти» тих чи інших витрат локальної влади. Так контроль над податками створить ще один механізм прямої демократії та допоможе зробити реальністю давнє гасло, під яким люди багато разів підіймали повстання проти податків:

No taxation without representation!, що можна перекласти як «не платитиму податків без залучення до їх використання!».

Показати ще новини
Радіо NV
X