Банк йде на дно: як це зрозуміти заздалегідь?

19 жовтня 2020, 09:00

Тривожні ознаки наближення краху можна помітити задовго до затримок з виплатами за депозитами і тим більше повідомлення НБУ про ліквідацію. Що ж має насторожити вкладника?

У всьому світі банки можуть зазнати краху — чого варте банкрутство в 2008 році американського і провідного світового інвестиційного банку Lehman Brothers, який проіснував 158 років. Тільки в деяких країнах банки падають частіше, ніж в інших, і Україна — одна з них. Нацбанк ліквідує банк Аркада. І це, за прогнозами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), займе три роки. Це сумний, але логічний фінал історії, яка тривала не один місяць.

Відео дня

Причина загибелі Аркади особлива: вона пов’язана з тим, що банк був створений виключно під однойменну будівельну компанію. І коли в останньої почалися проблеми із землею на лівому березі Києва, де вони планували побудувати три житлові комплекси, почалися проблеми і в банку.

Зазвичай українські банки йдуть на дно через видачу великих незабезпечених кредитів, які їм не вдається повернути. І/або тому, що купують ледь живі банки з величезними боргами — але виявляються нездатними їх «переварити».

Для переважної більшості клієнтів проблеми їхнього банку стають несподіванкою. Але насправді майбутнє банкрутство, як пожежа: навіть якщо вона ще далеко, гаром починає тягнути за багато кілометрів. Тривожні ознаки наближення краху можна помітити за багато місяців до затримок з виплатами за депозитами і тим більше повідомлення НБУ про ліквідацію.

Завжди або майже завжди є п’ять послідовних етапів. Кожен з яких може і повинен навести клієнтів банку на роздуми про те, що у нього не все гаразд.

Перший етап: покупка іншого банку на межі ліквідації. Уявімо банк N. Формально у нього все добре, в новинах не світиться. До того моменту, поки він не купує банк, який ще не де-юре, але вже де-факто банкрут. Тобто це така собі мильна бульбашка, тільки з боргами всередині, іноді на кілька мільярдів гривень. Купує, як правило, за копійки. Буквально. Наприклад, так у 2012 році Дельта Банк, ліквідацію якого мають завершити якраз цього жовтня, за $1 купив Кредитпромбанк.

Кажуть, найчастіше така угода — предмет неформальних домовленостей банку з НБУ або Фондом гарантування вкладів. Скажімо, банку потрібно отримати якийсь дозвіл, наприклад, на видачу позичальникові великого кредиту. І він його отримує — в обмін на таку «послугу», щоб черговий банк не пішов у ліквідацію. Тому що кожна ліквідація для Нацбанку і ФГВФО — великий головний біль і витрати.

Інформація про покупку банком іншого банку завжди є в пресі і на сайті НБУ. І можна не сумніватися, що йдеться саме про подібну операцію. В Україні в принципі відсутній «ринок банків». Якщо банк стабільний і прибутковий, його не продають. Якщо у когось є гроші на таке придбання, він віддасть перевагу відкрити банк з нуля і побудувати там все по-своєму. «Вторинний ринок» може бути тільки в тому випадку, якщо банк ось-ось збанкрутує. Не від хорошого життя продають банки і міжнародним групам — просто у тих є кошти на покупки і найчастіше немає бажання розбиратися з нашими законами. В такому випадку це стає найпростішим шляхом «завести» представництво свого банку в Україні.

Другий етап: банк починає скуповувати кредитні портфелі в інших банків діючих або в стадії ліквідації. Це може бути тисяча, дві, три, десять тисяч кредитів і готівки, і під заставу чогось, і іпотечних, і карткових. Крім того, що це кредити, у них є ще одна спільна риса — вони безповоротні. Безповоротними вони можуть бути з тисячі причин: позичальник виграв суд і може не віддавати борг, за ним йдуть суди без особливих перспектив для банку, позичальник визнав себе банкрутом, пропав або навіть помер.

Сам собою рефінанс — цілком нормальна практика. Насторожити повинна велика сума запитаної позики: не $1−2 млн, а $80−100 млн

Головне тут те, що кредитні портфелі купують тільки для збільшення, а точніше, роздуття балансу. Наприклад, банк за $1 млн купує портфель кредитів на $5 млн. У такому випадку, за внутрішньою статистикою банків, з цих 5 млн реально повернути максимум $100 тис. Але банк всі ці 5 млн записує собі на баланс.

Разом з документами у нього баланс збільшується на $5 млн, що дозволяє йому видавати більше кредитів, теж неповоротних. Як показує практика, зазвичай у такий спосіб власники намагаються вивести побільше грошей з банку до ліквідації.

Відстежувати угоди з купівлі-продажу кредитних портфелів можна на Prozorro. Продажі, вся інформація про торги у відкритому доступі. Там буде і продавець, і покупець, і договір купівлі-продажу як підтвердження того, що угода відбулася. Робити це не дуже зручно, оскільки пошук працює тільки за продавцем. Але якщо поставити собі за мету — цілком можливо. Знають про такі операції також інвестиційні брокери, фінансові консультанти та інші фахівці у сфері інвестиційного та банківського консалтингу.

Третій етап: розмивання акцій. Цей етап опціональний. Він буває, якщо власники банку не хочуть плямувати свою репутацію. Уявімо банк, у підпорядкуванні якого є два партнери-кити. У них, скажімо, по 45% акцій, і є ще дві-три людини, у яких сумарно 10% акцій. Далі є два варіанти. Перший: партнери добирають в акціонери ще якихось людей. Другий: свої відсотки акцій переводять на тих, у кого було 10%. Мета тут — щоб за підсумком у «китів» разом було менше ніж 51% акцій і формально вони не могли приймати рішення без інших акціонерів.

Роблять це шляхом додаткового випуску акцій. Наприклад, раніше еквівалентом частки в 1% був один 1 млн акцій, а коли додрукували ще 10 млн паперів, таким еквівалентом стають вже 2 млн акцій. «Кити» в такому разі не докуповують акції, а їх процентна частка зменшується. Акції можуть перейти цим партнерам з 10% або зовсім новому, якого введуть спеціально під цю історію. Вони, до речі, можуть і не знати, що відбувається — тут вже залежить від «китів». Ще цей спосіб використовують, щоб віджати бізнес, але тут не той випадок. Така інформація рідко потрапляє в пресу, тож розповісти про ці події можуть тільки ті самі брокери й фінансові консультанти.

Четвертий етап: рефінансування. У 90% випадків рефінансування запитують у НБУ, в решті 10% — у держбанків. По суті, рефінансування — це коли сам банк бере кредит. Тільки йдеться про суми більші, а відсотки, навпаки, менші.

Наприклад, в банк прийшов власник великої агрокомпанії і каже: хочу експортувати за кордон соняшникову олію, мені потрібен завод, склади тощо. І на все це йому потрібно $10 млн. Банк вважає, що позичальник надійний, можна видати — але на рахунку є тільки $1 млн. Тоді керівництво звертається в НБУ і запитує рефінансу в $10 млн.

Потім, як і позичальник, банк спочатку віддає ці 10 мільйонів боргу НБУ, тобто «тіло» кредиту, а потім ще відсоток — зазвичай це 3% річних. Тим часом позичальник віддає ті ж $10 млн, тільки річна процентна ставка у нього 10−11%. Ось цю різницю між процентними ставками банк і забирає собі. Так він і кредит зміг видати, і віддати борг НБУ, і заробити.

Сам по собі рефінанс — цілком нормальна практика. Насторожити повинна велика сума запитаної позики: не $1−2 млн, а $80−100 млн. Саме в другому випадку його найчастіше і не повертають. Ніби як — нам кредит позичальник не повернув, ось і ми не можемо.

Керівництво може це робити з розрахунком на те, що вони зможуть повернути позику. Але може і відразу з прицілом на те, щоб якомога більше вивести грошей до банкрутства — якщо у банку почалися серйозні проблеми і хочуть вийти з бізнесу з мінімальними втратами.

П’ятий етап: реструктуризація рефінансу. Банк може впасти ще на етапі неповернення рефінансу. Але може і запросити реструктуризацію на якийсь термін і знову-таки не виконати її і тоді вже оголосити себе банкрутом. Реструктуризацію просять приблизно в 30% випадків.

Паралельно, починаючи з другого етапу, банк може почати розпродавати активи — землю, нерухомість, цінні папери. Якщо ви про таке дізнаєтеся, це повинно стати додатковим тривожним дзвіночком. Щоправда, дізнатися це буде ще складніше, ніж у випадку з купівлею-продажем кредитних портфелів, оскільки діючі банки не зобов’язані продавати свої активи на аукціонах. Але, знову-таки, фахівці, які займаються консалтингом у цій сфері, завжди знають про подібні угоди.

Банківська система — кровоносна система будь-якої економіки. У нашої економіки, як і у банківської системи, великі проблеми зі здоров’ям. Але все ж збирати на затишну квартиру, будиночок за містом або на пенсію під матрацом — набагато більш ризиковий варіант, ніж на банківському рахунку. Тому користуватися банками слід за принципом «довіряй, але перевіряй». І краще регулярно.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X