Авторські гонорари. Як хитрували відомі письменники, щоб заробити гроші

20 серпня 2019, 18:30
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Талановиті люди — талановиті у всьому. А вміння домовитись про гонорар за свою роботу — це не менш захоплива справа, ніж написання роману

Чи не найчастіше запитання на презентації будь-якого сучасного українського письменника стосується його гонорару. Чи реально заробляти гроші тільки письменництвом? Відповім на це питання словами Телебачення Торонто — «Автори бідкаються, а видавці лише розводять руками».

Відео дня

Запитання складні, а відповіді залежать від багатьох факторів, та в першу чергу — від мети, яку ставить перед собою письменник, і його наполегливості.

Краще розкажу вам про цікаві факти, пов’язані з гонорарами деяких відомих авторів. Адже талановиті люди — талановиті у всьому. А вміння домовитись про гонорар за свою роботу — це не менш захоплива справа, ніж написання роману.

Олександр Дюма публікував свій кращий роман «Три мушкетери» в газеті за системою «далі буде». У контракті з видавцем було обговорено порядкову оплату рукопису. Щоб збільшити гонорар, Дюма, який завжди вирізнявся підприємливістю, придумав мовчазного слугу Атоса на ім'я Грімо, який говорив і відповідав на всі питання малослівно, в більшості випадків «так» або «ні». Продовження книги за назвою «Двадцять років потому» оплачувалося вже послівно, і Грімо довелося трохи розговоритися.

А от слово англійського письменника Редьярда Кіплінга цінувалося буквально на вагу золота: він отримував по шилінгу за кожне слово, що на сьогоднішній день дорівнює одному фунту стерлінгів.

Багато письменників просили за свою працю більш ніж дивні гонорари. Коли одна канадська кінокомпанія запропонувала американцеві Генрі Менкену екранізувати його роман, він погодився. Але не за грошову плату, а за випивку. Кіношники виконали умову, і протягом довгих років, до кінця життя письменника, кожен місяць відправляли йому кілька ящиків елю. Як на мене гонорар так собі, але в кожного свої слабкості.

Ну, а історію про винахідливість короля ужастиків Стівена Кінга чули напевно усі. У 70-х роках у американських видавців існувало негласне правило — в рік випускати не більше однієї книги одного автора. Молодий Стівен Кінг, який писав набагато більше, хотів видаватися без затримок і вигадав собі псевдонім — Річард Бахман. Обман було розкрито, коли один з продавців виявив схожість в стилях письменника Кінга і письменника Бахмана, після чого не забув «настукати» видавцям. Кінгу довелося розкрити карти. Він дав інтерв'ю, в якому повідомив, що Річард Бахман помер від невиліковної хвороби — виразки псевдоніму.

Я маю надію і впевненість, що сучасним українським авторам не прийдеться вдаватись до хитрощів, щоб видаватись частіше. Книговидавнича справа стрімко набирає обертів в Україні, а це означає, що нам лишається тільки сумлінно і плідно працювати, а гонорари будуть точно.

Текст публікується з дозволу автора

Більше поглядів — у розділі Експерти НВ Бізнес

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X