Країні потрібна допомога
В середньому ймовірність вижити при раптовій зупинці серця в США вище, ніж в Україні в 10 разів. Чи можемо ми поліпшити ситуацію?
По дорозі з магазину додому, Іван заліз рукою в пакет з покупками. Не зменшуючи крок, він відірвав окраєць теплого багета. Але виск гальм завадив донести його до рота.
Причини, з яких життя людини обривається ДТП, різні для кожного з 3 тис. українців, які поповнюють сумну статистику щорічно. Як і обставини інших екстрених ситуацій.
Але ось наслідки травми, на жаль, дуже схожі. Потрапила людина в ДТП, відволікаючись на хліб, повідомлення чи перемикання плеєра. Впала з драбини при ремонті будинку чи підсковзнулася на сходах у спортзалі — те, що відбувається від моменту травми до прибуття лікарів, дуже і дуже схоже. Настільки, що продовживши історію про травмованого в ДТП Івана, можна досить точно описати типовий випадок.
Спочатку до жертви ДТП збіжаться перехожі. Потім вийде приголомшений водій. Деякий час піде на метушню, метання і голосіння. Потім, хтось здогадається викликати швидку допомогу або поліцію. Івана зніматимуть на відео, поливатимуть водою, ляскатимуть по щоках, благаючи не непритомніти. Можливо, спробують підняти його і для чогось кудись віднести. Можливо, принесуть стандартну аптечку АМА-1 і будуть знервовано колупатися в пластирі, ваті і зеленці.
Швидка допомога приїде через 10 хвилин, поліція трохи пізніше. До цього моменту під тілом Івана, в районі ноги буде велика калюжа крові, штанина джинсів з синього набуде чорного кольору. Дихальні шляхи Івана будуть заблоковані, а дихання стане складним або неможливим.
Щоб вижити, Івану потрібна була допомога. Не допомога абстрактна, а цілком конкретна: перша допомога, надана очевидцями на місці ДТП відповідно до сучасних стандартів доказової медицини. Огородження місця ДТП, виклик екстрених служб, зупинення крові прямим тиском або джгутом, іммобілізація шиї, відкриття дихальних шляхів — дії, доступні будь-якій людині, здатній самостійно перейти дорогу, не кажучи вже про водіння машини. Дії, які врятували б життя.
І все б нічого, якби допомога потрібна була лише Івану. Але таких як він — тисячі, десятки тисяч. Давайте рахувати разом: приблизно 3 тис. жертв ДТП, 2 500 потонулих, 1 тис. жертв пожеж. Додамо приблизно 50 тис. тих, з ким трапилася раптова зупинка серця. Винесемо за дужки 110 тис. інсультів, де перша допомога рятує і життя і його якість. Вибачте, з такою статистикою, допомога потрібна не Івану — вона потрібна країні.
І ми не перша країна, якій потрібна перша допомога. Досвід США показує, що для порятунку тисяч Іванів держава може зробити три речі:
1. Забезпечити культурні зміни. Комунікувати, що перша допомога — це нормально. Позбавити потенційних рятувальників, очевидців екстрених ситуацій страху юридичних наслідків, прийнявши Закон доброго самаритянина. Норму про звільнення від відповідальності добровільних помічників, які діяли обачно.
2. Організувати навчання людей рятувальним навичкам. Законом передбачено дуже багато людей, зобов’язаних володіти прийомами першої допомоги: це і провідники УЗ і поліцейські і вчителі. Але хіба у відділеннях Привату і Ощаду, на приватних заводах і фабриках менше зупинок серця, ніж у школі? Американці відкрили приватний ринок навчання, інші країни зробили це паралельно з розвитком внутрішніх навчальних інституцій. Ніхто з тих, що досягли успіху, не знехтував навчанням першої допомоги дітей у школах.
3. Забезпечити інфраструктуру. Регуляції в сфері першої допомоги, як ось згадана, що вимагає наявності аптечки АМА-1, розроблялися ще коли ковбаса коштувала два двадцять.
Три дії, три цих кроки, перший з яких був зроблений Вашингтоном у 2000 році, призвели до того, що в середньому ймовірність вижити при раптовій зупинці серця в США вище, ніж в Україні в 10 разів. І не зробивши перший крок зараз, ми будемо втрачати в десять разів більше людей, буквально десятки тисяч життів.
Тому нам потрібна допомога. І терміново.
