Час називати речі своїми іменами, або Неконтрольовані аукціони проти контрольованих
Наприкінці 2022 року у парламенті було зареєстровано законопроєкт 8311, мета якого — підвищити ефективність управління арештованим та підсанкційним майном. В разі прийняття, такі активи будуть працювати на підтримку армії та повоєнне відновлення.
Законопроєктом 8311 пропонується запровадити новий вид санкцій — примусову реалізацію, завдяки якій держава зможе одразу продавати арештоване та підсанкційне майно у прозорий та відкритий спосіб на електронних аукціонах.
Нещодавно свої пропозиції до ініціативи надав один зі стейкхолдерів. Він запропонував виключити із проєкту закону норму, що онлайн-аукціони з продажу такого майна, обовʼязково мають відбуватися саме у дворівневій електронній торговій системі. Мовляв, технології не стоять на місці, стрімко розвиваються, і у будь-який момент може зʼявитися щось прогресивніше.
Йдемо в законопроєкт, щоб подивитися, що ж саме хоче змінити стейкхолдер. Якщо із документа прибрати дворівневість електронної торгової системи (тобто розділення ролей організатора торгів, майданчика та адміністратора системи), вийде, що арештовані й підсанкційні активи можуть реалізовуватись на електронних торгах, де не буде прозорості, відкритості та конкурентності (так, як це відбувається зараз із арештованим майном). Називаймо речі своїми іменами — фактично йдеться про те, щоб продавати майно на контрольованих торгах.
Контрольоване банкрутство у минулому
З першого дня проєкту Прозорро.Продажі, який почався в далекому 2016-му році, я спостерігаю невдалі спроби протистояння контрольованих аукціонів проти неконтрольованих. З цього ж першого дня нас плутають із Закупівлями, які називають Прозорро, хоча вони економлять для держави, а ми — для неї заробляємо. Отже, мій особистий досвід найяскравіших прикладів таких невдалих спроб.
2018-й рік. Маючи за плечима практичний досвід побудови прозорої електронної торгової системи з інтегрованим цифровим органом оскарження для продажу надскладних активів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (переважно, дефолтні права вимоги за кредитними договорами), у нас зʼявилася ідея масштабувати систему (або, як ми зараз говоримо, відкрити ринок), поширивши її на реалізацію майна у справах про банкрутство.
Як це відбувалося раніше? Аукціон був справою контролю комітету кредиторів. Тобто той, хто мав вплив, той і контролював аукціон, отримував активи за тими цінами, які сам собі встановлював — подекуди й за 1 гривню. Відтак банки отримували за продані активи копійки.
Щоб зробити цей ринок прозорим і відкритим знадобився рік. Головним завданням була послідовна і невпинна адвокація принципів, за якими мають відбуватися онлайн-аукціони і управлятися усе публічне майно.
Логіка була проста: якщо розділення функцій організатора торгів, адміністратора системи й майданчика-брокера з клієнтською підтримкою ефективно працює у малій приватизації, то чому воно не може працювати для іншого типу активів? У відповідь ми чули, що з активами у справах про банкрутство все працює зовсім інакше. Ніхто ніколи не говорив вголос про корупцію, але залишалися ті, кому торги за зачиненими дверима були вигідними. І справи Національного антикорбюро (НАБУ — Ред.) це підтверджують.
Усе змінив новий Кодекс процедур банкрутства — і з 2019 року продаж майна у справах про банкрутство фізичних чи юридичних осіб відбувається лише через електронні аукціони Прозорро.Продажі. За перші десять місяців організатори продали активів на 116 мільйонів гривень, за наступні десять — на понад 2 мільярди гривень. На цьому ж ринку через онлайн-аукціон була закрита найбільша в історії проєкту угода на 9,2 мільярда гривень.
Ціна питання
2019-й рік. Ще один приклад — запровадження прозорого ринку землі. Наприкінці 2018-го — на початку 2019-го в Прозорро.Продажі проходив пілотний проект з оренди державних сільгоспземель. На той час в системі оголосили 10 аукціонів, з яких успішними були 8. А загальна стартова сума зросла у 3.2 рази — з 332 тисячі гривень до понад 1 мільйона гривень.
Втім, чомусь політичної волі продовжувати цей пілот на той час не було. А серед ключових зауважень до системи називалися розкриття даних учасників та переможця після аукціону. Тобто принципи, за якими будується довіра до системи, та які покликані забезпечити дійсно відкриті та прозорі торги, громадський контроль та унеможливити зловживання із визначенням переможця, могли завадити тим, хто був зацікавлений у контрольованих земельних торгах.
У 2018−2019 роках пілотні земельні торги передали на СЕТАМ. Земля повернулася на Прозорро.Продажі лише у жовтні 2021 року, після набрання чинності Земельним кодексом. І ринок відреагував швидко. Громади фактично одразу почали оголошувати перші аукціони з оренди сільгоспземлі (продаж таких ділянок заборонений законодавчо — Ред.). Попри війну і призупинення аукціонів, яке діяло від березня до 19 листопада 2022 року, земельні аукціони залишаються одними з найконкурентніших в системі. Ціна зростає в середньому у два рази, а на торги приходять понад три учасники.
Це підтверджує і Світовий банк, який минулого року опублікував дослідження з детальним аналізом ефективності земельних торгів за різні роки. Автори звіту проаналізували земельні офлайн-аукціони, проведені з 2015 року, онлайн-аукціони в рамках «пілоту» на СЕТАМ (2018−2019 рр), а також онлайн-аукціони в системі Прозорро.Продажі (з листопада 2021 по березень 2022).
Експерти Світового банку визнали, що архітектура системи електронних аукціонів має критично важливе значення. Аналізуючи пілот на СЕТАМ, вони дійшли висновку, що замість підвищення ціни аукціони на СЕТАМ показали ціни на 20% нижчі за офлайн-аукціони. А чотирирічне зволікання із реформою та запуском земельних е-аукціонів на Прозорро.Продажі щорічно позбавляло місцеві громади додаткового річного доходу у розмірі пів мільярда доларів.
Як бачимо — зволікання із запровадженням позитивних змін коштує дуже дорого. Тож, коли сьогодні я читаю про «технологічний прогрес», то прекрасно розумію, що за цим стоїть. Не займаймось самообманом: ціна питання зрозуміла і порахована. Прозора адвокація змін і ефективних інструментів, яким довіряють, дозволяє державі значно швидше ухвалювати рішення, заробляти гроші і вигравати час, якого в умовах війни критично обмаль.
