Як Україні повернути та утримати таланти
Ще до війни Україна мала демографічну кризу, помножену на відтік кваліфікованих фахівців за кордон. Через війну ця проблема загострилася. Що допоможе Україні зберегти основний капітал — людей, у довгостроковій перспективі?
В Україні щороку фіксується негативний приріст населення — тобто показники смертності перевищують народжуваність. Простими словами — українців стає менше. У 2021 році, за оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень, кількість трудових мігрантів складала 2,5−3 млн.
За даними ООН станом на 19 липня, з початку повномасштабної війни з України виїхало понад 9,5 млн осіб, 3,7 млн — оформили тимчасовий захист у країнах Європи, повернулися — близько 3,8 млн.
Серед українців, які виїхали за кордон, більшість готова повернутися додому, коли завершаться бойові дії та покращиться безпекова ситуація. Наприклад, за даними Агентства ООН у справах біженців, таких — дві третини (опитування провели серед українців, які нині перебувають у Чехії, Угорщині, Молдові, Польщі, Румунії та Словаччині).
За даними іншого опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення CASE Україна, — українці вважають безпечним сценарій, за яким не просто завершаться бойові дії. 84−85% респондентів відзначили, що готові планувати майбутнє дітей в Україні в разі капітуляції та роззброєння росії, вступу України до НАТО чи отримання гарантій безпеки від інших держав.
Проте, оскільки сценарії та тривалість розвитку війни в Україні неможливо передбачити, висока ймовірність, що багато людей до того часу інтегруються в нові суспільства й будуватимуть подальше життя там.
Кваліфіковані фахівці знайдуть роботу за кордоном
Багато європейських країн створили умови для спрощеного найму українців, що виїхали через війну. Водночас, наприклад, за даними опитування work.ua, знайшли роботу лише 39% тих, хто її шукав. Так, українці при працевлаштуванні стикаються з низкою перепон — хтось вимушений погоджуватися на дауншифтинг, хтось не може претендувати на роботу за фахом через мовний бар'єр, конкуренція за робочі місця в країнах Європи загалом висока. Але це питання часу: люди з проактивною позицією за потреби знайдуть можливість реалізуватися, навіть якщо доведеться опанувати нову професію чи запустити власний бізнес.
Роботу знайдуть як висококваліфіковані фахівці та менеджери, так і робітники — наприклад, на виробництві, в аграрній галузі, сфері сервісу, гостинності та громадського харчування. Отже, чим довше триває війна — тим вірогідніше, що всі галузі української економіки втрачатимуть «мізки» та «руки».
Крім тривалості війни та безпеки, люди зважатимуть, чи є вдома принаймні базові умови для життя: робота, житло, заклади освіти для дітей. Зважаючи на те, як багато підприємств, будинків, шкіл та інших об'єктів інфраструктури фізично зруйновано внаслідок російської агресії, — відбудова буде окремим викликом.
До повномасштабної війни міграція в Україні була поширеним явищем, проте її характер був геть іншим — маятниковим та сезонним, тобто частіше люди їхали за кордон працювати, поверталися додому і привозили велику частку заробленого з собою. Наразі ж ті, хто виїхав за кордон, здебільшого не можуть назвати точних строків і планів щодо повернення.
Додамо той факт, що українці, які виїхали за кордон, у багатьох країнах Європи через півроку перебування опиняються перед ризиком подвійного оподаткування — і невідомо, яка частка з них обере стати податковим резидентом нової держави.
Наразі в Україні законодавчо обмежений виїзд за кордон чоловіків призовного віку. Саме тому переїхали насамперед жінки — одні або з дітьми. Але що відбудеться, коли кордони відкриються? Частина жінок та дітей повернеться до своїх чоловіків і батьків в Україну. А частина чоловіків, навпаки, поїдуть у нові країни до жінок та дітей, які встигнуть облаштуватися там. Зокрема, релокується багато IT-фахівців — але не тільки. Якою буде ця «пропорція» — спрогнозувати неможливо.
Кількість молоді зменшиться
До війни серед IT-рекрутерів був жарт, що джунів скоро «вербуватимуть» із пологових будинків. Всі галузі української економіки потребували молодих фахівців, а в IT попит випереджав пропозицію в рази. Бізнеси співпрацювали з ВНЗ і навіть школами, щоб наймати вмотивованих новачків, і готові були інвестували кошти в їхній розвиток.
Зараз через війну в Україні ситуація інакша: вакансій стало менше, насамперед джуніор-позицій. Проте так буде не завжди. Кому ж ми пропонуватимемо джоб-офери?
За оцінками UNICEF, до 50% усіх людей, що виїхали з України під час повномасштабної війни, — це діти. І їхні батьки зараз дбають не тільки про власний добробут. Діти уже пішли в школи в країнах перебування, і багатьом до вподоби тамтешні системи освіти — попри стрес, маленькі українці адаптуються в нових колективах та вчать мову. Незважаючи на війну, вступна кампанія до українських вишів цього року не скасовується, її планується провести за спрощеною процедурою. Проте багато учнів старших класів уже обирають собі навчальні заклади за кордоном.
У цьому можна вбачати можливість і потенціал — якщо молоді й талановиті повернуться додому, акумулювавши знання з закладів по всьому світу, щоб приносити користь Батьківщині. Наприклад, такою була одна зі складових сінгапурського «економічного дива», про яку його «співавтор», перший прем'єр-міністр Лі Куан Ю писав у своїй книзі «Із третього світу в перший». Найталановитіші випускники шкіл отримували гранти та стипендії від держави на навчання в найкращих університетах Великобританії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Німеччини, Франції, Італії, Японії та США. А потім поверталися будувати свою економіку з цим безцінним бекграундом. Проте тут важливі два фактори: держава підтримувала свою талановиту молодь, і поки вони навчалися — створювала умови для розвитку підприємництва.
Якщо молоді українці не відчуватимуть підтримки та не побачать для себе цікаві можливості в Україні — за кілька років навчання вони інтегруються в нові спільноти за кордоном та знайдуть роботу там, і наша економіка втратить їх надовго, а то й назавжди.
Талантам потрібні робочі місця, а їх бракує
