Чи може ЄС звести залежність від російского газу до нуля та як це вплине на Україну?

11 травня, 12:00

Як ЄС зміцнює безпеку постачання газу і що це означає для нас.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну, безсумнівно, назавжди змінить європейський континент. Війна внесла свої корективи, і на рівні ЄС оголошено плани з повної, хоч і поступової, відмови від російського газу. Крім того, Єврокомісія ініціювала зміни в окремі законодавчі акти, покликані зменшити вплив росії на європейський енергосектор.

Відео дня

Безпека постачання та російський газ до війни

Взаємозалежність росії та ЄС в енергетичній сфері завжди була своєрідною «сірою зоною», в якій комерційні мотиви досить тісно переплітались (а інколи просто підмінялися) з політичними. Так, окремі дії «Газпрому» важко назвати такими, що продиктовані комерційною логікою: йдеться про низькі рівні заповнення власних сховищ у країнах ЄС, скорочення поставок в умовах високого попиту в 2021 році. Проте окремі держави-члени ЄС до останнього відмовлялися помічати цю «підміну» наголошуючи на суто комерційній природі окремих проектів (мова, серед іншого, про сумнозвісні «Турецький потік» і «Північний потік-2»). Таку позицію можна пояснювати по-різному — доступною ціною російського газу з урахуванням політичних «знижок», корупцією серед європейських еліт, економічними інтересами окремих держав (зокрема, Німеччини), які ставилися вище загальноєвропейських, бюрократично-технічною природою ЄС, що ускладнювало політичну оцінку проблеми. Вважаю, що визначення основних причин «політичної сліпоти» у економічних відносинах з росією важливе для того, щоб в подальшому ЄС та його держави-члени не прогавили «поворот у заполітизованість» у взаємодії з іншим авторитарним режимом — Китаєм.

Не дивно, що російська агресія та пов’язана з нею необхідність швидко відмовитись від газу, що живить «воєнну машину» Кремля, застала ЄС зненацька. Визначення безпеки газопостачання дуже тактовно оминало геополітичні ризики (хоч вони побіжно і згадувались у відповідному Регламенті), концентруючись переважно на інфраструктурному аспекті, зокрема на наявності додаткових джерел отримання газу, достатній технічній потужності точок міждержавного з'єднання та на достатній потужності закачування та відбору газу зі сховищ. При моделюванні ризиків безпеці постачання (які лягли в основу обов’язкових preventive action та emergency plans країн-членів ЄС на випадок надзвичайних ситуацій) в усіх сценаріях розглядалось припинення постачання із росії за одним з маршрутів, але не за всіма поставками з країни-агресора. Таке моделювання — намагання врахувати технологічні ризики, коли якась із «труб» недоступна через аварійну ситуацію. Передбачення ж геополітичних ризиків вимагало би від ЄС моделювати сценарій повного припинення поставок і формування альтернатив для його заміщення. Проте такі ризики до уваги не брались (принаймні на рівні ЄС).

Тому, коли відмова від російського газу стала необхідною, Європейський Союз як об'єднання виявився до неї не готовим. Кожна з держав-членів виходила із власного уявлення про безпеку постачання природного газу та місця в ній російських поставок. У цьому сенсі можна вказати на двох центральноєвропейських антиподів — Польщу та Угорщину.

Польща планувала відмовитись від російського газу вже давно, контракт PGNIG із «Газпромом» спливав на початку 2023 року, і продовжувати його планів не було. Для забезпечення достатніх надходжень газу країна попередньо уклала контракти на поставки скрапленого природного газу з американськими компаніями та катарським "Qatargas". Водночас, Польща активно розвиває інфраструктуру для регазифікації, зокрема розширює потужності терміналу в Свіноуйсьце, а також планує отримання додаткових обсягів через планований плавучий термінал у Гданську. Крім того, очікуються поставки природного газу з Норвегії через новий газопровід «Baltic Pipe», що має бути введений в експлуатацію з початку 2023 року.

Угорщина ж навпаки, тільки у вересні 2021 року уклала з «Газпромом» новий довгостроковий контракт на поставки газу. Угода передбачає постачання в обхід української ГТС через «Турецький потік» і з боку Австрії. Тоді як Україна бачила в цьому політичні мотиви, для угорської сторони новий контракт був втіленням комерційного розрахунку, безпеки постачання газу та турботи про власних громадян. Зараз же уряд Угорщини розводить руками, вказуючи на те, що відмовитись від російського газу не може, адже альтернативи йому немає.

Що ЄС планує змінити і як це вплине на український енергетичний сектор

Для України головним висновком з аналізу ENTSOG є великі ризики для імпорту з країн ЄС, необхідного для заповнення сховищ та стабільного проходження опалювального сезону

8 березня Єврокомісія опублікувала комюніке REPowerEU, в якому викладено плани з відмови від російських енергоносіїв до 2030 року. Документ включає низку короткострокових і довгострокових заходів, покликаних звести залежність від російскої нафти та газу до нуля. Серед пропозицій — заміна на скраплений газ із США, Катару, Західної Африки (+50 млрд куб. м імпорту в 2022 році), трубопровідним газом з Азербайджану, Алжиру, Норвегії (+10 млрд куб. м у 2022 році). Ще один шлях — нарощування виробництва відновлюваних видів палива, зокрема біометану (+35 млрд куб. м до 2030 року, +3,5 млрд куб. м в 2022 році) та водню. Також ЄК пропонує активне нарощування потужностей ВДЕ для заміщення потужностей генерації електроенергії на газі через пришвидшення дозвільних процедур (22,5 млрд куб. м в 2022 році, 170 млрд куб. м до 2030 року). Інші заходи — активніше встановлення теплових насосів (1.5 млрд куб. м в 2022-му), зменшення температури опалення в європейських домівках на 1 градус (економія 14 млрд куб. м). Загалом до кінця 2022 року планується замінити 2/3 поставок російського газу.

Такі заходи хоч і стосуються виключно країн-членів ЄС, проте мають наслідки і для України. Головний з них — це радикальне скорочення, якщо не припинення транзиту через нашу ГТС, що значно обмежить можливість для імпорту «блакитного палива» з ЄС. На імпортований газ припадає приблизно третина споживання нашої країни, і якщо дотепер він був переважно російським за походженням, то в нових умовах має надходити лише в режимі фізичного реверсу. Можливості реверсу віртуального (коли Україна відбирала газ із транзитного потоку, а потім здійснювала взаємозалік з європейськими контрагентами) будуть заблоковані або суттєво обмежені. Справжня ж диверсифікація імпорту вимагатиме розвитку газового коридору «Північ-Південь», який би дав можливість вільно постачати СПГ з терміналів та трубопровідний газ неросійського походження по всій Центрально-Східній та Південно-Східній Європі. Україна, навіть втративши транзит, все одно матиме можливість відігравати важливу роль на європейському газовому ринку, головним чином, за рахунок своїх великих сховищ. У питанні відмови від російського газу не слід також ігнорувати опцію виробництва відновлюваних газів, в першу чергу біометану, транспортування якого українською ГТС можливе вже зараз.

Серед інших новел ЄС в сфері безпеки постачання — проект змін до Регламентів 1938/2017 та 715/2009. Головне положення документу — зобов’язання щодо наповнення державами-членами власних сховищ на 80% у 2022 році та на 90% у наступні роки. З цією метою допускаються такі стимули як 100% знижка до тарифу на транспортування газу до точок входу в сховища. Проте, керуючись власними інтересами накопичення запасів на опалювальний сезон, ЄС водночас суттєво підважив стимули для використання сховищ в третіх країнах, головним чином в Україні. Такі зміни йдуть врозріз із намаганнями України активно пропонувати свої сховища потужністю 30 млрд куб. м європейським клієнтам.

Також проект передбачає введення процедури сертифікації операторів газосховищ на предмет відповідності цілям безпеки постачання. Енергетичні регулятори країн-членів мають, серед іншого, визначити, чи не впливає належність оператора до тієї чи іншої компанії на рівень заповнюваності сховищ, якими він управляє. Ініціатива є досить прозорим натяком на «Газпром» та його контроль над 8 сховищами в пяти країнах ЄС, заповненість яких цієї зими була неприродно низькою. Негативний висновок при сертифікації тягнутиме за собою позбавлення оператора прав власності та управління сховищами. Тому «Газпром», у разі ухвалення змін, ймовірно залишиться без своїх європейських активів у сфері зберігання газу. Проте слід розуміти, що сертифікація може бути досить тривалою: до 100 днів на попереднє рішення регулятора, до 50 днів на висновок Єврокомісії, ще 25 днів на прийняття кінцевого рішення.

Серед документів, важливих для розуміння того, як ЄС накопичуватиме ресурс газу на наступний сезон — нещодавно опублікований ENTSOG Summer Supply Outlook на 2022 рік. Публікація розглядає стан речей із заповненістю сховищ та моделює можливі сценарії закачування газу з урахуванням режимів роботи газотранспортних систем, споживання в літній період, внутрішнього видобутку та потреб в експорті газу до України. Вперше за роки публікації моделювання включає повне припинення постачань з росії в сезон закачування. За результатами симуляції, дефіцит газу для власних потреб відчуватимуть країни Балтії та Фінляндія, в той час як рівень заповненості сховищ до початку жовтня становитиме не більше 60% - значно менше, ніж планований ЄС показник у 80%. Також виникатимуть проблеми з розподілом газового ресурсу із Західної Європи далі на схід, що вимагатиме надзвичайних заходів з боку операторів, зокрема розширення потужності міждержавних точок з'єднання.

Для України головним висновком з аналізу ENTSOG є великі ризики для імпорту з країн ЄС, необхідного для заповнення сховищ та стабільного проходження опалювального сезону. Відповідно до моделювання, можливість стабільного імпорту газу в Україну залишається тільки у випадку збереження російських поставок. Тому активне просування газового ембарго проти росії має поєднуватись з чітким розумінням, яким чином Україна має отримати газ для власних потреб.

Дати це розуміння може ще одна новела — спільна загальноєвропейська платформа для закупівлі енергоносіїв. Ініціатива поки не обросла великою кількістю деталей, проте із прес-релізу Єврокомісії випливає, що механізм буде добровільним і передбачатиме об'єднання попиту (demand pooling) зацікавлених держав-членів, об'єднання зусиль для досягнення відповідних комерційних домовленостей з найбільшими постачальниками скрапленого природного газу, координування для найефективнішого використання газової інфраструктури. І хоч станом на зараз ініціатива поширюється тільки на держави-члени ЄС, залучення України до платформи могло б допомогти у виході на нові джерела поставок, адже з початку квітня Україна по суті не здійснювала фізичний імпорт газу. Також, у межах платформи пріоритетним є забезпечення закупівлі газу за адекватними цінами, що особливо важливо для України, враховуючи складність економічної ситуації.

Майбутній сезон закачування та опалювальний сезон обіцяє бути важким як для ЄС, так і для України. Тим більшою має бути солідарність і єдність Євросоюзу та його східних партнерів для підтримання власної енергетичної безпеки. Вимоги оплати газу в рублях, припинення постачання до Польщі та Болгарії — все це є відкриттям росією газового «фронту» війни, намагання застосувати вже звичну тактику «розділяй та володарюй». Що швидше усвідомлення цього прийде до всіх країн-членів ЄС, то більші шанси дати відсіч російському енергетичному агресору.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X