Чому письменники бідніші за людей, які працюють в рекламі?
Який етап починається зараз в українській літературі та чи допоможе він позбутися ярлика «голодного письменника».
Рекламісти отримують замовлення від клієнта. Дуже часто ідея досить розмита. Але все одно фінальне слово говорить клієнт. Тому й можливості для творчості вкрай лімітовані. Ти не маєш права зробити щось таке, що не вписується в бачення умовного бренд-менеджера. І саме за це платяться великі гроші.
Письменник, своєю чергою, може робити що завгодно. Він оперує власним баченням світу, власним досвідом, долає власні комплекси. Письменник отримує можливість, без жодного впливу зовні, представити егоїстичний акт творіння. Великими стають ті письменники, бачення світу яких настільки геніальне, що формує світогляд великої кількості людей. І це нічого спільного не має з грошима. Їхня мета — вічність.
А от що робити, якщо письменник не хоче вічності, а хоче бути багатим зараз? Якщо він не хоче отримувати за свої романи сто доларів раз на десять років, а хоче сидіти на власній віллі десь у теплій країні, споглядаючи захід сонця й не думати про такі мізерні речі, як заробляння грошей.
Все дуже просто — йому потрібен замовник. Той, чиї забаганки він буде виконувати, на чию точку зору він буде зважати. Цей замовник — читач. Твори цього письменника мають задовольняти усі емоційні потреби читача.
Це дуже схоже на роботу справжньої рекламної агенції. Перед тим, як видати клієнту чергову ідею, проводиться велика робота. Вивчається сам бренд, який рекламується, його цільова аудиторія, враховується досвід інших товарів з тієї ж категорії. Лише після серйозної підготовки можливе народження тієї ідеї, яка змусить споживача придбати продукт.
Українські автори минулого ніколи не сприймали письменництво, як заробляння грошей. Класична література намагалася дати цьому народу голос. Письменники початку двадцятого століття закладали основи самоусвідомлення українців, як окремої нації.
Приблизно такі ж процеси проходили усі національні літератури. Але в той час, коли вони дійшли до усвідомлення постаті читача, як важливого елемента літературного процесу, і почали задовольняти його потреби, ми отримали 37-й рік. А ті, хто лишилися в живих, стали частиною ідеологічної промивки мізків.
Після отримання незалежності метою українських авторів-постмодерністів стало заперечення радянського періоду і закладання нових основ буття цього народу. Це не були твори для широкого загалу, це були маніфести, на зразок того аркуша, який прибив Мартін Лютер на дверях церкви. Фактично ми повернулися до того, чим займалися автори у 20-х минулого століття. Можна не любити твори авторів, які постали у 90-х, але не можна заперечувати їх важливість для процесу становлення нової української літератури.
Зараз починається новий етап, коли письменники починають помічати читача. Поволі вони дізнаються, що у читача також є своя думка і своє бачення. Людину можна змусити робити багато чого, але її не можна змусити читати те, що вона не хоче, те, що не здається їй цікавим.
Ринок, в тому числі книжковий — це про гроші. Недорозвиненість українського книжкового ринку постала саме через нехтування потребами українського читача і через ізольованість від процесів, які відбувалися у великому літературному світі. І в цьому ніхто не винуватий. Так вже склалося.
Дуже часто чуються зітхання про те, що держава не допомагає українській книзі. А я собі думаю, що у населення у сотні разів більше грошей, ніж у державних структур. Просто потрібно людям дати те, що вони хочуть. І тоді всі сторони цього процесу будуть щасливі.
