Чого варто повчитися у Лукашенка

14 лютого 2020, 15:51

Між союзниками знову пробігла чорна нафта

Учасники Митного союзу і майбутньої Союзної держави — Росія і Білорусь — знову сперечаються про ціну на енергоресурси. На мій погляд, заголовки новин на цю тему не зовсім вірно відображають те, що відбувається. Хоча воно й не дивно: учасники дійства і особливо Олександр Григорович демонструють вищий пілотаж, щоб схилити громадську думку на свій бік.

Відео дня

Отже, що ж відбувається?

Лукашенко обурений тим фактом, що для Білорусі пропонують ціну вище, ніж для європейських НПЗ. «Що ми просимо зараз від росіян (вони там в позу стали і нас на коліна намагаються поставити): якщо ви не можете в Євразійському союзі безмитно нам поставити нафту (податковим маневром замінили, дурників знайшли), продайте нам за світовими цінами», — пояснив він.

У виборі методів впливу Олександр Григорович не соромиться. Ударом нижче пояса Кремлю став приїзд до Мінська держсекретаря США Помпео. Той був щедрий на заяви і пообіцяв білорусам нафту за конкурентними цінами. Всі посміхнулися, а російські ЗМІ викинули вулкани жовчі.

Раніше бацька досить віртуозно пограв на інших тонких струнах московського порядку денного — зібрався купувати нафту через балтійські, і, о жах, через українські порти

Раніше бацька досить віртуозно пограв на інших тонких струнах московського порядку денного — зібрався купувати нафту через балтійські, і, о жах, через українські порти. Чому це делікатна тема? Росіяни планомірно душать «нафтовий» і «газовий» транзит по суміжних територіях і насамперед з особливо непокірних, таких, як прибалти і ми.

Сильно дратує Москву і зростаюння експорту білоруських нафтопродуктів в Україну. Всупереч розхожій думці, Мінськ далеко не ручний в плані побажань Кремля. Тут все дуже прагматично: не хочете, щоб ми постачали в Україну, так а чому ви постачаєте? Компенсуйте тоді нам недозароблений на українських поставках прибуток (Україна дає на $20−30/т більше, ніж, наприклад, поляки). У всякому разі, чутка про такі розмови на підвищених тонах ходила в 2014—2015 роках, коли РФ рубала все на українському напрямку, зокрема закривши поставки авіапалива і дизпалива. Зопалу навіть визнала товаром подвійного призначення скраплений газ, хоча танки та інша військова техніка його не використовує. Білоруси не повелися ні тоді, ні пізніше.

Але сьогоднішні розборки — це в основному про гроші. Як вибудувана система? Росія регулює обсяг прокачування нафти і на 2020 рік запит Мінська задовольнила повністю — 23,5 млн т, це потужність двох білоруських НПЗ. Але договори на поставку нафти укладають не з Кремлем, а з російськими компаніями. Вони хочуть з Білорусі премію $10/т. Ось вона і дратує Лукашенка.

Прояснимо ще один важливий момент. Коли бацька говорить про перевищення цін для Білорусі над європейськими, він має на увазі підвищені заробітки російських експортерів, а не абсолютну ціну. Перебування в митному союзі дає Білорусі нафту за внутрішніми російськими цінами або на $100/т дешевше міжнародних котирувань (Ссьогодні близько $55/барр. або $400/т). З огляду на ці $100/т, а також зростання ефективності переробки на білоруських НПЗ (результат вкладень сотень мільйонів доларів), російські нафтовики пропонують білорусам трохи поділитися своїми успіхами. Логіка приблизно така: нафта у вас все одно буде набагато дешевше європейської, до експортних ринків ви ближче, ефективність НПЗ вище, давайте поділимося. Тим більше вибору у вас особливо немає.

Всі дійсно розуміють, що будь-які альтернативні поставки для Білорусі будуть нерентабельні, дорожче не на 10, а на 100 доларів

Насправді, всі дійсно розуміють, що будь-які альтернативні поставки для Білорусі будуть нерентабельні, дорожче не на 10, а на 100 доларів. Цей очевидний факт недавно був доведений на прикладі першої поставки в Білорусь норвезької нафти через порт Клайпеда, яка була зроблена для демонстрації серйозності намірів Мінська.

Виходить, російська влада ніби як ні до чого, але… Віце-прем'єр Козак 8 лютого заявив, що ціни на нафту — це питання виключно комерційних переговорів з компаніями. Тож ваші, Олександре Григоровичу, претензії до нас не за адресою. Але тут яке діло: як тільки старий друг Лукашенка Михайло Гуцерієв погодився поставляти нафту без націнки, проти його компаній були відкриті кримінальні провадження, в офісах проведені обшуки. Більше охочих не знайшлося. Тож, ховраха, начебто, немає, але він є ©.

Альтернативи російської нафти у Білорусі до 2024 року немає. Взагалі. Зовсім. До цього терміну буде завершено так званий податковий маневр, експортне мито на нафту і нафтопродукти зникне, а з нею і пільга на нафту для Білорусі. Ось тоді поставка через Україну і Балтію стане більш реальною, хоча росіяни все одно дадуть ціну краще, суто через логістику. Постачати з інших напрямків можна, але утримати низькі ціни на внутрішньому ринку і економіку НПЗ білорусам не вдасться.

І тим не менше Лукашенко йде до кінця. Скандалить, завозить норвезьку нафту цей спецефект, між іншим, обійшовся на партії 80 тис. т близько $8 млн), погрожує розвернути нафтопроводи і т. д. Це так тільки здається, що $10/т — дрібниця. А при 24 млн т переробки це $240 млн на рік. Для 10-мільйонної республіки величезні гроші і президент країни за них бореться з переважаючими силами старшого брата. Боєць! Не тільки не здався в тісних обіймах «мишебратьєв», а й періодично влаштовує їм прочуханку.

А як наша влада бореться за народні гроші? Візьмемо той же нафтогазовий комплекс. Розслідування НАБУ встановило, що в 2014—2015 роках менеджмент напівдержавної компанії «Укрнафта» вивів на фірми, підконтрольні групі «Приват» (міноритарного акціонера цієї компанії) близько $1 млрд. «Нафтогаз України», власник контрольного пакету акцій, зробити нічого не може. Ні профільному міністрові, ні прем'єру, ні президенту до цього немає діла. Ні тоді, ні зараз. Нині найбільша нафтовидобувна компанія країни є найбільшим боржником держбюджету. Цікаво, таке чудо ще десь є на нашій планеті?

Нині найбільша нафтовидобувна компанія країни є найбільшим боржником держбюджету. Цікаво, таке чудо ще десь є на нашій планеті?

Або візьмемо «Укртатнафту» — найбільший український НПЗ. Прекрасний завод замість 10 млн т вже не згадую про проектні 18,6 млн т) переробляє 2,5 млн т. А в заводі ж 43% акцій за державою. До слова, приблизно стільки ж у Республіки Білорусь в Мозирському НПЗ, куди вже вкладено під $2 млрд. А контрольний пакет цього підприємства у гігантської «Роснефти», яку, правда, до заводу особливо не підпускають. І не полишає відчуття, що в цьому і є секрет успіху.

Згадаймо, як приватизувавши українські НПЗ, російські компанії просто вичавили їх і кинули (винятком є хіба що «Лукойл»). І якщо білоруси не підпускають до заводу «Роснефть», то у нас на поріг «Укртатнафти» не пускають державний «Нафтогаз України» з його 43% акцій. Але найдивніше, що він не сильно-то туди і рветься. Ви що, там же Коломойський. І в «Укрнафті» теж… У 2007 році «Укртатнафту» захопили Коломойський з Ярославським, прикрившись рішенням якогось районного сумського суду. Переробка впала, відтоді не побудовано жодної нової установки. І зараз завод просить у держави обмежити імпорт нафтопродуктів, щоб ціни виросли і підприємство щось заробило. Фактично, український народ повинен допомогти тим, хто цей народ в особі НАКу навіть не пускає на поріг. Думаю, Олександр Григорович збожеволів би, занурившись у такі розклади.

Нашій владі безумовно є чому повчитися у лідера сусідньої держави, який продовжує боротися за інтереси своєї країни і громадян, борючись буквально за кожен долар.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X