Чи навчить Газпром Україну енергоефективності?
Як підвищення ціни на газ нагадало Україні про незроблене «домашнє завдання» з термомодернізації житла.
Вартість енергоресурсів — газу та вугілля — знову змусили говорити про термомодернізацію житла. Справжня енергетична незалежність починається з конкретного будинку, де проведено увесь комплекс робіт з утеплення.
40% глобальної енергії — саме стільки споживає сьогодні світовий житловий фонд. Аби знизити навантаження, уряди розвинених країн тримають курс на кращу енергоефективність будівель. Наприклад, Євросоюз прагне вже до 2050 року довести споруди до нульового стандарту споживання енергії — Zero Energy Building. Це означає, що кількість спожитої будинком енергії буде дорівнювати кількості створюваної.
В Україні ситуація набагато складніша, ніж в країнах ЄС. 70% громадян живе в будинках, які зводили у 60−80-ті роки ХХ століття, а 19% — взагалі в спорудах 50-х років та старше. Їх будували за відмінними від сучасних технологіями, в епоху іншої економічної та кліматичної реальності. Але сталося так, що ці будинки слугують нам і досі й, очевидно, слугуватимуть ще деякий час. І тому для них модернізація — це не лише питання ефективного використання енергії, але і якості життя мешканців.
Найперший засіб для заощадження енергії — це комплексне утеплення стін будівлі. Воно здатне зменшити тепловтрати до 40%. Але навіть в столиці з цим великі проблеми. За даними компанії ЛУН, 72% житлового фонду міста не утеплено. Загалом із понад 250 тис. багатоквартирних будинків по всій Україні 80% потребують термомодернізації. Переважно це радянське житло — від «сталінок» до «хрущовок» та серійних панельок. В таких багатоповерхівках 20−30% тепла втрачається через стіни, 20−25% — через вікна, 10−25% через дах, 3−6% — через підвали.
Приголомшливий факт — 45% українських домогосподарств ніколи не знали капітального ремонту. Причина — брак коштів у співвласників житла, відсторонення держави від вирішення цих проблем, поглиблення кризи через зростання комунальних тарифів, кошти від яких не спрямовуються на модернізацію. В результаті в багатьох містах домінує так зване хаотичне або «клаптикове» утеплення. Власник якоїсь із квартир замовляє роботи з облицювання фасаду пінополістирольними плитами чи мінеральною ватою.
З середини ХХ століття в Німеччині почали застосовувати як теплоізоляційний матеріал пінополістирол, і наразі він є одним з найбільш поширених в Європі. Його перевага — відмінні теплоізоляційні показники, а головний недолік — горючість. Тому під час якісної термомодернізації застосовують пінопласт груп низької та помірної горючості з високою щільністю.
Інший популярний матеріал — мінераловатні плити — мають стійкість до високих температур, добру паропроникність та звукоізоляцію. Але цей утеплювач важкий, з часом може набрати вологу і складніший для монтажу, що автоматично збільшує вартість робіт.
Але «клаптикове» утеплення часто відбувається з порушенням технологій, без створення протипожежних «поясів» або з використанням неякісних матеріалів. До того ж воно не знижує втрати тепла для будинку в цілому. Адже тепло й далі втрачається через сусідні неутеплені квартири та місця загального користування. Я вже не кажу про естетичний бік справи, коли фасад будівлі «грає» барвами кольорів, і це не додає йому краси. Лише при щільному закритті усіх поверхонь утеплення буде по-справжньому ефективним, не буде ризику розповзання плісняви чи грибку або утворення мікротріщин в плитах чи у швах.
Не треба забувати, що термомодернізація будинку — це не лише утеплення фасаду, а цілий спектр заходів. Зокрема, встановлення індивідуального теплового пункту, терморегуляторів на опалювальні прилади, заміна вікон тощо.
В Україні проблема масового утеплення старого житла — це ніби естафетна паличка, яку передають одне одному різні політики та управлінці. Але справа з місця майже не зрушила. Чинні державні програми, на зразок програми Енергодім, не покривають колосальних потреб в термомодернізації житлового фонду. До того ж громіздка процедура отримання коштів стримує процес. Так, у вересні 2019 — січні 2021 року з 356 ОСББ, що подали заявки в рамках Енергодому, кошти виділили лише чотирьом.
Досвід Німеччини свідчить, що без активної участі держави співвласники житла просто не зможуть його оновити та утеплити. Коли ФРН довелося впорядковувати житловий сектор Східної Німеччини, Державний банк розвитку інвестував 68 млрд євро в модернізацію житла цього регіону. В Східному Берліні діяла система «85 на 15», коли більшу частину видатків брала на себе держава. В результаті власники відремонтували 65% споруд, більшість із яких — це панельки. Середній розмір інвестиції на одну квартиру становив 20 тис. євро. Причому працювали не точково, а поквартально, що давало можливість планувати видатки наперед і правильно їх розподіляти.
В Україні проблема масового утеплення старого житла — це ніби естафетна паличка, яку передають одне одному різні політики та управлінці.
В Польщі з 1999 року діє Фонд термомодернізації та реконструкції, щорічний бюджет якого становить близько 49 млн євро. Ним керує спеціальний підрозділ центрального банку держави. На модернізацію старих будівель віком від 20-ти років Фонд надає бонус в розмірі до 15% вартості проєкту, а для будинків комунальної власності — 50% за умови використання банківського кредиту. Учаснику програми комерційний банк надає кредит, який покриває до 80% витрат, а після енергомодернізації Фонд надає бонус безпосередньо банку, що видав кредит. За 22 роки таким шляхом в Польщі реалізували понад 43 тис. проєктів енергомодернізації на суму 600 млн євро.
Сьогодні в Європі одним із механізмів оновлення споруд є так звані контракти на енергоефективність (ЕСКО). Енергосервісна компанія реалізує енергоефективні проєкти за власні кошти, а потім повертає їх з отриманої економії витрат на оплату комунальних послуг. Тобто заощадження на комуналці мешканці відчують вже після завершення строку дії енергосервісного договору.
Хоча в Україні створена законодавча база для функціонування енергосервісу, але ЕСКО фактично не поширився на житловий сектор. Станом на кінець 2020 року укладено лише шість енергосервісних договорів у багатоповерхівках (у Києві та Херсоні). Причини: брак прийнятних інвестиційних ресурсів, складність процедури збору 75% голосів співвласників, менша окупність ЕСКО-інвестицій у порівнянні з бюджетною сферою тощо.
Отже, з огляду на європейський досвід, в нас немає іншого виходу, ніж робити програми державної підтримки термомодернізації більш доступними для співвласників будинків й цікавішими для бізнесу. Україна не може собі дозволити енергетично неефективне житло, адже це шлях до зникнення цілих міст, стагнації регіонів, перетворення кварталів у міські нетрі, люмпенізації населення. Тому державі, місцевій владі, підприємцям, співвласникам житла треба знаходити спільну мову та прийнятні механізми оновлення житлового фонду.
