Водень як козир України
Минулого століття світ лякався водню як небезпечної зброї. СРСР випробовував водневі бомби, розказуючи про «загниваючий Захід», який доведе світ до апокаліпсису. Сьогодні водень може врятувати планету, а Україну — позбавити економічної залежності.
Відкладати не можна
Нещодавно на кліматичному саміті COP26 у Глазго понад 40 країн світу взяли на себе зобов’язання відмовитися від викопного палива (те, що ми добуваємо з надр). Адже 65% усіх викидів вуглекислого газу в атмосферу спричиняє саме традиційна енергетика та спалювання бензинового та дизельного палива від автомобілів. Саме ці процеси за 150 років значно посилили парниковий ефект і призвели до кліматичної кризи. Якщо коротко — коли температура планети в найближчі 15 років зросте на півтора градуси, Земля перетне «точку неповернення» і подальші зміни клімату стануть незворотними.
До чого тут Україна
Україна є серед держав, які взялися рятувати планету. І це добре. Адже це не тільки допомога людству, а і визнання серед країн-лідерів. Володимир Зеленський підтвердив, що ціль України — скоротити до 2030 року викиди парникових газів на 65%.
Саме «зелену» водневу енергетику, яка генерується завдяки відновлювальним джерелам енергії, визнали найкращим рішенням для рятування планети. Нагадаю, основна перевага водню у тому, що його горіння не утворює вуглекислого газу. Це альтернатива усьому традиційному паливу.
У липні 2020 року Європейський союз прийняв власну «Водневу стратегію». За цією стратегією Україна стає унікальним партнером у виробництві та постачанні водню, зокрема до Німеччини.
Чому не можна втратити можливість
Розвиток «зеленого» водню користується серйозною підтримкою урядів та бізнесу в усьому світі. Тільки ЄС планує виділити на розвиток водневої енергетики до 470 млрд євро в найближчі десятиліття. Це інвестиції, які залучатимуться і в Україну.
Поки ми тільки починаємо готуватись до зеленого партнерства, Європа вже реалізовує сотні успішних проектів з розвитку водневої енергетики, а країни-лідери розпочали змагання за титул «Водневої держави № 1» у майбутньому.
Водневі перегони
Німеччина підійшла до проблеми комплексно і розпочала перехід на водневу енергетику із будівництва найбільшої у світі установки з виробництва водню. Цей проект повинен забезпечити опаленням житлові будинки німців замість газу. Цього року німецький уряд виділив додатково ще 290 мільйонів євро на створення і фінансування спеціальних інноваційно-технологічних центрів (ITZ), які займатимуться розвитком та введенням водневих технологій в усю транспортну сферу Німеччини: від автомобілів до морських суден та авіації.
Також у вигляді експерименту німці першими ініціювали створення «водневого містечка». У маленькому Пфаффенгаузені неподалік від Мюнхена проживає всього 5 тисяч людей. Близько 30-ти автобусів, стільки ж легкових автомобілів, вантажівки та трактори виключно на водневому паливі забезпечують потреби мешканців. Відповіно для цього створюють усю водневу інфраструктуру. Будуються заправки, а сам водень добувають за допомогою енергії сонячних електростанцій. Пфаффенгаузен може стати першим повністю екологічним містом.
Великобританія теж не пасе задніх у водневих трендах. Британські «водневики» розробили стратегію зі створення першого міста з водневим опаленням до 2030 року. Керівник цієї програми в Асоціації енергетичних мереж Великобританії, Кріс Трейн, бачить у водні не тільки безкомпромісну альтернативу природньому газу для опалення будинків, а й шлях до зміцнення енергетичної незалежності Великобританії.
Побореться за водневе лідерство і Японія. В 2017-му там створили Міжнародну раду з водневих технологій, куди увійшли 30 концернів, фірм та компаній виробників авто. До 2050 року японці планують зменшити викиди вуглецю на 6 мільярдів тон. Для цього необхідно перевести на водень 400 мільйонів легкових авто та 40 мільйонів вантажівок та автобусів.
Вже більше 10 країн світу опублікували свої водневі стратегії. Серед них і Франція, Японія, Австралія, Норвегія, Португалія, Іспанія, Чилі та Фінляндія, у грудні 2020 року приєдналася Канада. Країни наввипередки звітують про реалізацію успішних водневих проєктів із опалення будинків чи переходу транспорту на водень.
Я впевнений, що за п’ять років ми побачимо, хто отримає зелений титул «Водневої держави № 1». Адже тільки до 2025 року світовий ринок передбачає вироблення водню на понад 200 мільярдів доларів, коли у 2020-ому році оберти коливались біля 130-ти мільярдів. Неймовірний стрибок всього за 3 роки.
Коли ми зустрічатимемо нове десятиліття — воднева енергетика складатиме вже 25% усієї енергії в світі.
Коли ж Україна займе свою позицію у водневих перегонах?
Що треба зробити
Етап 1. Ініціатива. Ми із командою «Української водневої ради» у березні 2021 разом із Інститутом відновлюваної енергетики НАН України та HydrogenEurope представили проєкт дорожньої карти для виробництва та використання водню в Україні. Наприкінці року ми також презентували проєкт водневої стратегії України, з якою вже можна ознайомитись тут. У ньому прописаний чіткий алгоритм дій, що треба провести, аби до 2050 вже сміливо називатись водневим хабом Європи.
Етап 2. Крок за державою. Верховній Раді потрібно прийняти відповідний Закон для створення централізованого реєстру верифікації. Також потрібно розробити систему контролю незалежних аудиторів (TUV, Veritas etc.), опрацювати документи перевірки самого водню та сертифікатів його походження. Сподіваюсь, бюрократична тяганина не загальмує сертифікацію водню на роки. Наразі будь-яка нормативна база в Україні щодо отримання сертифікатів походження водню, виробництва та транспортування відсутня. Щоб цей ланцюжок запрацював — потрібно затвердити 67 європейських стандартів. Це завдання Уряду. Від себе ми робимо усе можливе.
Етап 3. Логістика. Недарма водневу енергетику називають найекологічнішим видом відновлюваної енергії. Адже вона повністю залежна від природних стихій: води, вітру та сонця. Ось тут нюанс. Ми не можемо будувати водневі заводи, де заманеться. Маємо розробити комплексну стратегію локалізації того чи іншого типу виробництва водню. Для цього потрібно отримати земельні ділянки саме у тих місцях, де вітрові чи сонячні електростанції будуть найбільш ефективними. Зокрема, поблизу селища Довговоля у Рівненській області збудують вітрову електростанцію на 12 вітряків, планова потужність кожного 72МВт. Після цього розпочнеться будівництво заводу, який вироблятиме «зелений» водень завдяки силі вітру.
Аналогічно ми повинні знайти землю та отримати «зелене» світло від держави в отриманні ділянок для видобування водню за допомогою електролізу води. До прикладу, компанія River Wind Ukraine планує на Каховському водосховищі побудувати суперпарк «зеленої енергетики» на 210 квадратних кілометрів. У воді хочуть встановити понад 150 вітряків, а між ними плаватимуть сонячні панелі, які займатимуть 40% загальної площі. Звучить амбітно, але є одне але. Вода належить державі і вже «законтрактована». Ресурси водосховища йдуть на державну програму меліорації та розвитку водного господарства, відповідно приватнику цю воду навряд чи віддадуть.
Тому я закликаю: потрібно розробляти і працювати над справді реальними проєктами. Адже важлива не їхня кількість, а кінцевий результат. Це збудовані водневі заводи та його транспортування до Європи.
Раціонально до водневої стратегії підійшли у Львівській області. Місцева компанія «Еко-оптіма» спільно із австрійською компанією RAG заявили про будівництво заводу із виробництва зеленого водню за 300 млн євро потужністю в 100 МВт. Компанії ведуть перемовини про приватизацію землі в області поблизу видобутку газу, де вже прокладені газопроводи до центральної мережі ГТС (газотранспортної системи), а це ключ до експорту енергії в Німеччину.
Подумали, як транспортувати водень і в Нафтогазі. Спільно із однією іноземною компанією запустять пілотний проєкт з виробництва «зеленого» водню вартістю 500 млн євро. На півдні водень перероблятимуть у «зелений аміак» і в цьому випадку транспортуватимуть до Німеччини кораблями, а не ГТС.
І моря не треба — достатньо річки. У цей час оператор газотранспортної системи України опрацьовує маршрут доставки водню до українського річкового порту Рені (Одеська обл.) та побудови водневої інфраструктури навколо нього. Уявіть, що річкою Дунай можна перевозити водень до п’яти країн Європи.
Як бачите, транспортна інфраструктура України створює сприятливі умови для інвесторів. І хоча й немає дозвільних документів, бізнес-першопрохідці все одно вкладаються в Україну не абстрактно, а в конкретні проєкти. Адже експортувати можна і через ГТС, залізницею, морем чи навіть річкою.
Діємо
Увесь розвинутий світ розпочав енергетичну революцію. Якщо ми вважаємо себе частиною цього світу — майбутнє України за воднем. Потенціал України у видобутку водню, безумовно, мотивує бізнес. Та, на жаль, реалії сьогодення такі: щоб замовити і отримати обладнання для видобутку водню бодай до 2024 року — платити треба зараз. Тому інвесторам важливо вже зрозуміти, де наша держава виділить місце для бізнесу та що йому дасть, а де керуватиме сама.
За цей рік нам вдалося запустити процес «Воднева Україна». Нарешті інвестори побачили нас на мапі водневого світу. І бізнес вже прийшов. Важливо, аби сама бюрократична тяганина із нормативними документами, водневою стратегією та сертифікацією закінчилась найближчим часом. Адже світовий водневий ринок стрімко розвивається. Так, у деяких країн справді високий водневий потенціал і всі карти на руках. Україна не може конкурувати із Чилі чи Австралією у вітровій енергетиці. Але цей вітер віє за океанами. Надто далеко від Європи. І ось тут наш козир. Ми — частина цієї Європи і маємо власну газотранспорту систему для експорту водню. Це найдешевший спосіб, який у пріоритеті в країнах ЄС. Тому ми не маємо прогавити свій шанс.
