Ринок газу: реформа від реформи різниться

5 коментувати
З 1 лютого відпускні ціни на газ для «комерційних» покупців (тобто не для потреб населення та бюджетних організацій) зросли на 21%-22%

В Європі температура повітря була нижче очікуваної і спостерігалося зростання цін на альтернативні енергоносії – у результаті, ринкові ціни на газ в Європі піднялися на 18[1], а ціна імпортованого з Європи[2] газу для України відповідно зросла. Підвищився і курс долара/євро на 3% з одночасною девальвацією гривні до долара на 4%. Абсолютно логічно в таких умовах ціна на українському ринку газу зросла, чи не так?

На жаль, багато хто так не вважають. Нафтогаз накрила чергова хвиля критики. «Це було б смішно, якби не було так сумно» - адже крім очевидної економічної обґрунтованості цього рішення треба ще враховувати той факт, що частка Нафтогазу на ринку газу для «комерційних» покупців коливається останнім часом від 13% до 34%. Тобто не подобається Нафтогаз, купуй у інших, дефіциту газу немає (ми про це подбали). Ніякий тут Нафтогаз навіть близько не монополіст, всупереч поширеному переконанню, і свої умови він нікому диктувати не може.

Коли ми на це все дивимося, то ми розуміємо, щоб нам не бути крайніми, треба вже зараз починати публічну і чесну дискусію про те, чого очікувати з 1 квітня - дати обіцяної МВФ лібералізації ціноутворення на газ для потреб населення.

Ціна на газ для населення

Якщо не буде продовжено державне регулювання цін для потреб населення, так звані спеціальні обов'язки, то виходячи з поточних цін на газ на європейських ринках, курсу гривні та інших факторів, можна очікувати, що ціни на газ для потреб населення зростуть на 40%.

До цього часу облгази і тепловики повинні будуть погасити прострочену заборгованість у сумі 58 млрд грн. і перейти в режим передоплати. Ми розуміємо, що це може стати проблемою, м'яко кажучи.

Але ми також розуміємо, що Нафтогаз не може продавати газ компаніям, які не розраховуються за газ, у яких активів «два столи і старий комп'ютер». Для співробітників Нафтогазу, які підпишуть такий договір - прямий шлях до прокуратури. Особливо враховуючи високий ризик «схем» на рівні цих компаній.

Якщо держрегулювання продовжать, з чим ще повинен погодитися МВФ, оскільки в меморандумі уряд обіцяв МВФ, що спеціальні обов'язки вводилися тільки до 1 квітня, то тоді підвищення цін можливо вдасться відкласти до жовтня.

До цього часу, як ми розраховуємо, Стокгольмський арбітраж задовольнить наші позовні вимоги до Газпрому, і ми буде імпортувати газ за ціною «хаб мінус». Тоді можна очікувати, що оптова ціна для потреб населення знизиться вдвічі порівняно з поточною ціною, а не підвищиться.

Якщо до 1 жовтня не буде позитивного рішення в арбітражі, і якщо використовувати поточні форвардні ціни на газ з постачанням взимку 16/17 року, а інші параметри залишити незмінними, то можна очікувати, що підвищення оптових цін на газ для потреб населення становитиме як мінімум 47%.

Тому дуже важливо отримати позитивне рішення Стокгольмського арбітражу, щоб уникнути необхідності знову підвищувати ціни.

Правда, треба враховувати можливу зміну структури кінцевої ціни на газ для населення. Зараз у цю ціну входять і тарифи на транспортування газу.

Облгази хочуть поміняти тариф на розподіл газу. Замість того, щоб плата за транспортування газу магістральними і розподільними мережами включалася в ціну газу, яку сплачує населення, вони хочуть, щоб їм платили окремо так звану абонплату, тобто плату за те, що споживач підключений до газопостачання, незалежно від того, скільки газу він споживає.

Прагнення облгазів очевидне – стабільно отримувати більше доходів. Тому можна очікувати, що населення загалом буде платити більше облгазам при переході на новий тариф.

Залежатиме це від рішення Регулятора – він визначатиме новий тариф, а шлях до цього відкриє скасування постанови Кабміну про спеціальні обов'язки або зміна Кабміном структури кінцевої ціни на газ для населення при продовженні спеціальних обов'язків.

Субсидії

Зміна цін на газ для населення нерозривно пов'язана з питанням субсидій.

На обсяг необхідних субсидій також прямо впливає і обсяг споживання газу населенням.

Починаючи з 2014 року і до другої половини 2016 року, ми спостерігали тенденцію до суттєвого зниження обсягів споживання газу населенням.

І якщо в опалювальний сезон 2014/15 це зниження частково можна було віднести на такі фактори, як втрата територій та тепліша зима, то в сезоні 2015/16 року зниження споживання було викликане переважно саме поведінковими чинниками - підвищення цін змушувало людей більш ефективно використовувати газ або переходити на альтернативні енергоносії.

На жаль, зараз ми бачимо зміну тенденції. Ми не можемо пояснити збільшення обсягів споживання тільки погодними факторами у другій половині 2016 року. Якщо аналізувати детальніше, то ми бачимо, що непропорційно більше стали споживати якраз ті, хто отримують субсидію.

Виникає логічне питання: може на них приписуються обсяги, які насправді спожили промислові споживачі?

Про існування подібних схем говорять багато. Нещодавно Прем'єр-міністр говорив, що підняття цін перекрило ці схеми. Навіть Бойко, коли він ще був міністром, і до того, як Фірташ скупив майже всі облгази, говорив про цих схемах.

Характерно, що ці схеми мають економічний сенс, коли є різниця в ціні газу або якщо можна приписати цей обсяг на споживача, за якого платить держбюджет через субсидію.

Але я зараз не про ефективність системи субсидій або ризики корупційних схем.

Адекватність закладеної в держбюджеті суми субсидій залежить від ціни на газ і обсягів споживання населенням. Ціна може підвищитися. Обсяги споживання зростають всупереч очікуванням. Це означає, що суми субсидій, закладеної в держбюджеті, може не вистачити.

За інформацією ЗМІ, міжнародні фінансові організації кажуть, що не вистачає практично третини необхідної суми, і це в умовах вже анонсованого посилення нормативів споживання.

При цьому було б передчасно робити висновок, що третині людей може не вистачити субсидій. По-перше, держбюджет можна змінити і збільшити витрати на субсидії. По-друге, можна збільшити ефективність системи субсидій і зробити інші дії, які приведуть до зниження споживання, не кажучи вже про те, що не повинно бути приписок. По-третє, найголовніше, це те, що ми очікуємо рішення Стокгольмського арбітражу.

Неправильна реформа?

Для наших опонентів всі ці проблеми як бальзам на душу. Вже чути чергову хвилю критики: люди знову повинні чекати чергового підвищення цін на газ; конкуренції, вільного ціноутворення в постачаннях газу населенню не буде, а значить, і ніякого ринку не буде; навіть величезної суми субсидій, закладеної в держбюджеті не вистачає; тенденція до підвищення енергоефективності та ліквідації схем проіснувала недовго; Закон про ринок газу обіцяної «деолігархізації» Фірташа не приніс. Очевидно, що наші опоненти будуть робити висновок, що реформа неправильна.

Чи відчуваю я свою особисту відповідальність за проблеми із здійсненням реформи ринку газу?

Так, я усвідомлюю свою особисту відповідальність. Я розумію, що багатьом зараз дуже важко. Люди озлоблені, і вони бояться чергового підвищення цін і тарифів. Але давайте по черзі.

По-перше, опоненти будуть говорити, що реформа погана, якщо через цю реформу вони втрачають мільярди корупційних доходів, якщо вони хочуть прийти до влади за будь-яку ціну. Нелогічно очікувати, що вони будуть хвалити Нафтогаз після того як ми, наприклад, зруйнували схеми з купівлею газу у Газпрому.

По-друге, без цієї реформи зараз би було не краще, а набагато гірше. Наша нової команди Нафтогазу, проблема в тому, що ми наповнюємо держбюджет, але більшість українців не вважає, що держбюджет - це їхні гроші, що ми заробляємо для людей.

От є затертий аргумент, що надра належать народу. Неправильне, принаймні з економічної точки зору, трактування відповідної статті Конституції полягає в тому, що газ повинен продаватися за собівартістю або взагалі задарма поставлятися. Правильне ж трактування полягає в тому, що доходи від продажу ліцензій на видобуток газу, рента (додатковий податок), прибуток держкомпаній від видобутку газу, всі ці гроші повинні йти всім українцям, тобто до держбюджету.

Але от якщо українці не ставлять знак рівності між "гроші йдуть до держбюджету" та "гроші йдуть всім українцям", то це проблема виконання суспільного договору і довіри до влади, а не тільки Нафтогазу.

З держбюджету, до речі, виплачуються субсидії тим, кому складно платити повну ціну за газ. Ці субсидії були і до нашої реформи, але вони були переважно прихованими (тобто через занижену ціну), і від цього несправедливими і неефективними. В ідеалі, фундаментальні і масштабні реформи призвели б до такого підвищення зарплат і пенсій, що субсидії були б потрібні дуже незначній частині споживачів. Не буду зараз про це. Згадаю лише, що, пропонуючи перейти від прихованих субсидій до адресних, команда Нафтогазу реально допомогла зробити так, щоб адресних субсидій вистачило всім, хто за ними звертався.

Я досить докладно і з цифрами описав позитивні результати нашої реформи в одній з моїх минулих публікацій і зараз не хотів би повторюватися.

Можу лише додати нещодавній яскравий приклад позитивного ефекту від наших реформ. Наші опоненти часто люблять маніпулювати фактами, розповідаючи, що ми купуємо той же російський газ, але через посередників і дорожче, ніж пропонує Газпром.

Так от, є незаперечний факт, що Газпром надіслав нам рахунок за газ в 2-4 кварталі 2016 року на суму 5,3 млрд. дол. США. Якби у нас не було можливості покрити всі наші потреби в імпорті за рахунок купівлі газу з Європи, то ми були б змушені заплатити Газпрому ці гроші (якщо, звісно, не розглядати варіанти заморозити половину країни або здати національні інтереси).

Але оскільки був побудований новий газопровід; ми стали працювати з найбільшими європейськими компаніями на стандартних для європейського ринку, але революційних для української держкомпанії, умовах; підвищення цін і принаймні часткова ліквідація «схем» призвели до зниження споживання газу, - це все дозволило нам обійтися без закупівлі газу в Газпрому. За весь імпортний газ з Європи Нафтогаз[3] заплатив 1,6 млрд дол.

Тобто газ від європейських компаній у 2016 році коштував Нафтогазу більш ніж в 4,5 раза дешевше, ніж коштував би газпромівський газ, якби ми просто купували його за поточним контрактом.

Що це означає для економіки України? Ефект від лише одного наведеного вище прикладу – близько 4,1% ВВП. Тобто у 2016 році замість 1,1% зростання ВВП, було б 3% падіння. Не була би профінансована армія, або не були б виплачені в повній мірі зарплати і пенсії. Чи це було б закрито надрукованими грошима, що призвело б до гіперінфляції та значної девальвації гривні.

Я особисто не знаю іншої такої реформи в Україні з подібним за масштабом позитивним економічним ефектом.

На Заході нашу газову реформу хвалять. Її часто використовують як приклад навіть самі західні лідери, щоб показати, що вони не даремно допомагають Україні. Ну ось згорнемо ми зараз цю реформу, і що скажемо, наприклад, нашим міжнародним партнерам?

По-третє, якщо говорити про наш вплив на ідеологію реформ, то озираючись назад, я можу сказати,що нам дійсно вдалося задати вектор реформи ринку газу, але для цього у нас було «вікно можливостей» тільки в 2014 році.

Потім просуватися вперед в рамках заданого нами вектора ми могли тільки за рахунок опосередкованого впливу на процес, тобто всупереч, а не завдяки.

Тому заради об'єктивності відповідати ми готові тільки за наші пропозиції і за наші дії. При цьому має сенс проаналізувати і ті наші пропозиції, які не були прийняті. Ми завжди можемо пояснити свою логіку дій. І так, ми завжди готові до чесної командної роботі.

«Не займайтеся політикою»

Нам кажуть не займатися політикою. З одного боку, ми не політики і не збираємося ними бути. Ми не частина уряду, ми розуміємо, що у них своя політична відповідальність.

З іншого боку, ми - «мотор» реформи ринку газу. І це абсолютно нормальна європейська практика - у багатьох європейських країнах саме активна участь національної нафтогазової компанії була одним з ключових факторів успіху. Це, правда, розуміють і ті, хто не хоче нічого міняти. Тому вони борються проти того, щоб Нафтогаз активно брав участь у реформі.

Там, де ми не можемо приймати рішення і діяти самостійно, просто «взяти і зробити», наша робота – запропонувати, обґрунтувати, переконати якомога більше людей, які впливають на прийняття рішення. Ми не приймаємо рішення на державному рівні. І впливати на ці рішення ми можемо тільки опосередковано, якщо взагалі можемо.

Я вже навів посилання на аналіз позитивних результатів від запропонованих реформ. Нам можуть заперечити, що позитив був досягнутий тому, що далеко не всі наші пропозиції були прийняті.

Давайте згодом подивимося на деякі наші пропозиції, які не були прийняті. Адже корисно аналізувати, наскільки чиїсь пропозиції були розумними. Для нас це буде можливістю показати, що ми відкриті для суспільства, що ми нічого поганого не пропонували і не пропонуємо. Що ми, наприклад, прекрасно розуміємо, що цінність нашої компанії визначається нашою цінністю для споживача.

«Хаб мінус, але не відразу»

Розкажу про один факт, досить маловідомий, але який значною мірою безпосередньо стосується більшості споживачів. При цьому сподіваюся, що це буде зрозумілим і цікавим для всіх прикладом наслідків неприйняття наших пропозицій.

Ось графік, який показує, які були б ціни, якби тоді прислухалися до нашої пропозиції, і що сталося. Для тих, кому ліньки розбиратися з графіком, скажу, що зараз ціна на газ була б на 40% відсотків нижчою.

Свого часу ми дійсно запропонували відразу підвищити вартість газу для потреб населення до вартості імпортного газу. Важлива деталь – тоді ми запропонували підняти ціни не до вартості імпортного газу з Європи (так званий «хаб плюс»), а до так званого «хаб мінус» - це якщо до європейської ціни не додавати вартість транспортування з Німеччини в Україну, а навпаки віднімати вартість транспортування від кордону з Росією до Німеччини.

Ми вважали і продовжуємо вважати, що доти, доки Україна імпортуватиме хоча б куб газу, економічно обґрунтована ціна на газ, видобутий в Україні буде дорівнювати імпортному паритету, тобто ціні імпортного газу. У цьому наша позиція збігається з позицією МВФ і взагалі сучасних (тобто не представників радянської школи) економістів. І в цьому вона розходиться з позицією Тимошенко, наприклад, яка вважає, що газ повинен продаватися за середньозваженою собівартістю видобутого в Україні та імпортованого газу.

Тільки ми вважали і вважаємо, і доводимо це в Стокгольмському арбітражі, що імпортний газ, який ми підкуповуємо у Газпрому, повинен коштувати на рівні «хаб мінус».

Оскільки ми так вважаємо, то в 2015 році, приблизно в той же час, коли ми подавали позов до арбітражу і обґрунтовували «хаб мінус», ми пропонували це і уряду.

На жаль, нам тоді не вдалося переконати політиків, що марно було сподіватися на можливість домовитися з МВФ про набагато менше підвищення цін до «економічно обґрунтованого рівня". Ми говорили, що «економічно обґрунтований рівень» для МВФ - це «імпортний паритет», а не собівартість внутрішнього видобутку, як у нас зазвичай думають. І що тому треба обговорювати з МВФ, що «хаб мінус» - це теж імпортний паритет і що ми вимагаємо в арбітражі з Газпромом. Ми вважали, що якби ми тоді МВФ нормально це пояснили і показали комплексні реформи, то був би високий шанс домовитися про це.

Про що зрештою уряд домовився з МВФ в результаті ми всі знаємо з підписаного меморандуму: «соціальна норма» з 50% знижкою до імпортного паритету, але вже «хаб плюс», поступове підвищення для тепловиків, і все це до 1 квітня 2017 року.

Західний партнер для оператора ГТС

Наведу ще один приклад причинно-наслідкових зв'язків, які безпосередньо впливають на споживачів.

Нафтогаз ще в квітні 2014 року запропонував залучити західного партнера для управління ГТС. Якби це сталося, то зараз було б більше шансів на те, що європейські компанії за підтримки європейського антимонопольного органу наполягли б на перенесенні точок передачі газу на східний кордон України. Відповідно європейські компанії могли б продавати газ Україні за ціною «хаб плюс», як зараз, а «хаб мінус». Відповідно навіть при ціні вдвічі нижчій ніж зараз могла бути конкуренція на оптовому або навіть роздрібному ринку.

І кінцева ціна на газ для населення могла бути на рівні, як на графіку вище, тобто на 40% нижча, ніж зараз, і при цьому в абсолютно ринковий спосіб.

Наша пропозиція також полягала в тому, щоб привести західного партнера, у якого будуть готові рецепти, технології того, як забезпечити прозорість, відсутність крадіжок газу, махінації. Це серйозне питання. Можливо, тому і не хочуть приходу західного партнера.

Так, це все відносно комплексні речі. Ніхто не може гарантувати результат. Але якщо зважувати ризики і можливий результат, то ми вважали і вважаємо, що це треба обов'язково робити. І шкода, що в цьому питанні все обмежується напівзаходами або просто імітацією.

Ми не можемо ігнорувати причинно-наслідкові зв'язки. Якщо щось не робиться, тому що це суперечить корисливим інтересам, або тому що в цьому не хочуть розбиратися, чи це просто відкладають «на потім», то ми втрачаємо і відкладаємо можливість отримати позитивний результат реформ. Як у фільмі, пам'ятаєте: «Вранці гроші – вдень стільці... А можна вранці стільці, а вдень гроші? Можна, але гроші вперед».

Закон про ринок газу

Неприйняття наших пропозицій не означає, що ми опустили руки. Ми продовжували працювати над реформою. Для нас реформа ціноутворення – це не підняття ціни. Зміна принципів. Перехід від формування ціни на основі собівартості до визначення ціни на підставі імпортного паритету – це зміна принципу, тому це реформа.

Але якщо ціну на рівні собівартості можна встановити лише адміністративним шляхом, то ціна на рівні імпортного паритету повинна встановлюватися сама по собі в межах ефективного ринку – як ціна, яка врівноважує попит і пропозицію. Саме тому імпортний паритет - це економічно, а не адміністративно, обґрунтована ціна.

Ми намагаємося створити ефективний ринок газу. Разом з Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, ми провели через Кабмін, а потім і Парламент, фундаментальний Закон про ринок газу, який приводив українське законодавство у відповідність до європейського законодавства у сфері енергетики («Третій енергопакет»). Для того, щоб зрозуміти, яка доля чекала б на цей закон без нашої участі, досить подивитися на долю законопроекту про ринок електроенергії (який досі не прийнятий).

Прийняття Закону про ринок газу вже зробило позитивний ефект на ринок газу. Крім того, саме в цьому законі, за який, до речі, проголосував Блок Юлії Тимошенко, на законодавчому рівні скасували принцип, що газ, видобутий держпідприємствами, повинен йти тільки на потреби населення, і що НКРЕКП регулює ціни на газ. Тобто законом визначено, що газ – це ринковий товар, на який повинна бути ринкова ціна. Послуги з транспортування – це окремо. Їх надають природні монополії, тому тарифи для них повинен встановлювати Регулятор.

Так, закон дозволяє Кабміну (але не Регулятору) регулювати ціни на газ в рамках механізму так званих спеціальних зобов'язань. Але є принципова різниця – цей механізм передбачає лише тимчасове використання, а також компенсацію тим, на кого накладаються ці спеціальні зобов'язання.

Тобто якщо компанія могла продати газ по 200 доларів промисловому споживачеві, або просто не купувати додатково імпортний газ по 200 доларів, а Кабмін зобов'язав цю компанію продати населенню газ по 185, то Кабмін повинен компенсувати цій компанії втрачену вигоду або прямі збитки в розмірі 15 доларів.

Це закон так зобов'язує. Але в законі йдеться, що Кабмін повинен розробити порядок визначення цієї компенсації. Кабмін поки її не розробив.

Але це навіть не головна проблема з імплементацією закону. Принаймні, це не стосується безпосередньо споживачів.

Що прямо стосується споживачів, так це те, що ліквідний оптовий ринок не створений через те, що на виконання закону впровадили не європейські мережеві кодекси, а придумали "український велосипед". Він дуже вигідний облгазам, він стимулює «схеми», він вже справив значний негативний фінансовий ефект на Нафтогаз, а значить держбюджет, але головне це те, що від відсутності нормального оптового ринку страждають споживачі, через це вищі ціни і немає достатньої гнучкості.

Ми пропонували відразу впровадити європейський кодекс на виконання Закону про ринок газу. Чому нашу пропозицію не прийняли? Може була ціла комбінація причин, починаючи з того, що це суперечило корисливим інтересам і закінчуючи тим, що було просто нерозуміння того, що написано в європейському кодексі.

Якщо говорити про задекларовану спрямованість Закону про ринок газу на «деолігархізацію», то наскільки я розумію, мали на увазі Фірташа і його групу, яка володіє переважною більшістю облгазів, найбільшими промисловими споживачами газу, а також впливає в цілому на весь газовий сектор.

Тут ми пропонували і пропонуємо комплексну реформу. У тому числі аби облгази платили за користування мережами, які вони не будували і не купували, в тому числі платили державі, місцевим громадам, кооперативам, які ці мережі будували; щоб їх змусили перейти на прозорий європейський спосіб розрахунку тарифу (стимулюючий тариф), але при цьому враховувалася б купівельна спроможність населення; щоб облгази робили закупівлі на Прозоро, і був контроль, щоб вони не завищували таким чином свої витрати, які потім перекладаються на споживача.

Ми навіть пропонували взятися за це і добитися результату. Наші опоненти так були налякані цим варіантом, що вони були змушені брехати, що це суперечить «Третього енергопакету» і що проти цього виступив Секретаріат Енергетичного Співтовариства.

Окремої уваги заслуговує питання ролі облгазів у постачанні газу населенню. У нас збережеться монополія приватних облгазів, 85 відсотків яких контролює група Фірташа. Звертаю увагу, монополія на постачання газу населенню у групи Фірташа, а не у Нафтогазу. Ми взагалі не поставляємо газ населенню, це роблять приватні облгази. Про це платні борці з Нафтогазом не люблять згадувати.

Не буде ніякої ринкової ціни і не буде конкуренції, поки не буде ліквідована монополія групи Фірташа в постачанні газу населенню.

Наївно було б ховати як страус голову в пісок, не бажаючи бачити, як виникають питання, чи не дає ця монополія в сукупності з впливом на Укртрансгаз можливість Фірташу зберігати схеми на ринку газу, що означає нелегальні доходи, від частки у яких влада не готова відмовитися.

Наше розуміння будь-якої реформи – це відмова від чогось старого заради чогось нового. Для успішних ринкових і європейських реформ ми не бачимо іншого варіанту, крім як щоб одночасно влада відмовлялася від корупції, а народ - від запиту на патерналізм, при цьому корупція і патерналізм взаємопов'язані.

Мені подобається вислів, що у випадку з корупцією спрацьовує закон органічної фізики - ложка лайна перетворює банку меду в банку лайна.

Я переконаний, що це ілюзія, що можна боротися з корупцією тільки серед "ворогів", і при цьому вам будуть вірити, що корупції немає, і що взагалі буде ефективний ринок. Правила повинні бути однакові для всіх: і для ворогів, і для друзів. Поки цього не буде, не буде ефективного ринку.

Інші приклади

Одночасний перехід на «хаб мінус», якнайшвидше залучення західного партнера для оператора ГТС, впровадження європейських мережевих кодексів – далеко не всі наші пропозиції, які не були прийняті. Таких пропозицій було дуже багато, але я згадаю ще буквально кілька.

Наприклад, ми пропонували децентралізацію субсидій. І монетизацію пропонували – тільки справжню, коли гроші отримують люди, кінцеві споживачі газу і тепла, а не приватні монополісти, теплокомуненерго і облгази.

Також поки що не має схвалення наша пропозиція, щоб Нафтогаз склав конкуренцію облгазам, регіональним монополістам, і запропонував пряму поставку населенню. Те ж саме стосується і пропозиції використовувати кредитні кошти китайського банку, які доступні для Нафтогазу, для інвестицій в енергосервіс та відповідне підвищення рівня енергоефективності споживачів. Нам кажуть: «ви туди не лізьте».

До речі, це стосується не тільки нових для нас секторів. Ми змушені боротися навіть за контроль над нашими дочірніми компаніями, тобто навіть над компаніями, де нам належить 100% акцій. Для того, щоб цей абсурд виправдати, наводять надумані аргументи, наприклад, про неіснуючий «конфлікт інтересів». Повсюдно поширюються маніпуляції, що Нафтогаз – це посередник, трейдер, надбудова; що Укргазвидобування, Укртрансгаз, інші наші дочірні компанії - це ніби окремо. Маніпулюють і «анбандлиінгом», називаючи модними європейськими термінами те, що до нього відношення не має.

Для партнерів України на Заході – це все дивні дії, які лише підривають довіру до країни. Але на боротьбу з цим ми змушені витрачати дуже багато часу і нервів.

Також все це призводить і до затягування реформ у наших дочірніх компаніях. Навіть у випадку з Укргазвидобуванням, тобто там, де реформа вже йде повним ходом, ми могли б почати набагато раніше. Ціна затягування - продовження «схем Онищенка», за які нещодавно НАБУ порушило справу вже проти попередніх керівників.

Ми намагаємося проводити роз'яснювальну роботу для широкої публіки, наприклад, в моїй попередній колонці НВ, але навіть така комунікація, без переходу на особистості, без конкретних звинувачень, викликає обурення у відповідних колах.

Вочевидь, вони розуміють, що прозорість – це ефективний засіб для просування реформ, вони бояться громадського резонансу і тому намагаються обмежувати нас. На жаль, складно не помітити взаємозв'язок - коли ми мовчимо, немає резонансу, немає тиску, реформа стоїть. Так що я б відзначив «успішність» тих, хто наполягає на нашому мовчанні.

Реформа корпоративного управління

Наша ідеологія - це ефективний ринок газу за європейськими правилами замість адміністративно занижених цін, від яких насправді виграє не народ, а українські корупціонери і Газпром.

Ефективний ринок газу практично неможливо створити без активної участі Нафтогазу. Але для цього Нафтогаз не повинен бути корупційним придатком до Кабміну. У нас є чіткий план, як досягти стійкої ізоляції Нафтогазу від політичного втручання і корисливих інтересів. З великими проблемами, з сумнівними компромісами, з великими затримками нам ці плани навіть вдалося узгодити з урядом. Але все має свої наслідки, в тому числі і затримки. Якщо погодження якогось плану затягується на рік, а потім його виконання ще на рік, то логічно очікувати, що результат буде на два роки пізніше.

План реформи корпоративного управління Нафтогазу був узгоджений з міжнародними партнерами і затверджений урядом вже давно. Він розбитий на дві стадії, при цьому вся реформа мала бути реалізована практично рік тому.

Як би кому не хотілося поставити собі галочку за успішну реформу, але я особисто не знаю, як можна аргументовано заперечити тим, хто вказує на факти: уряд не виконав безліч дуже важливих пунктів плану навіть на першій стадії; суспільство не бачить позитивного результату від виконання інших пунктів, незважаючи на гучні заяви і чималі витрати часу і ресурсів; замість реалізації другої стадії уряд згаяв увесь цей час на перегляд проектів документів, які були додатками до вже затвердженого плану.

Проблеми з реалізацією реформи корпоративного управління мають прямі наслідки для реформи ринку газу, хоч багато хто відмовляється це розуміти.

Якщо ринку немає, то може працювати вертикаль міністерство-держпідприємство. Але якщо ми створюємо ефективний ринок газу, то потрібна абсолютно інша система: потрібен незалежний від політики і корисливих інтересів регулятор, потрібен незалежний від політики і корисливих інтересів Нафтогаз.

Незалежним від політики і корисливих інтересів Нафтогаз буде тоді, коли менеджмент компанії отримає реальну можливість самостійно здійснювати стратегічне та операційне керівництво компанією і буде нести відповідальність за результати.

Роль уряду при цьому - публічно пояснити, в чому полягає стратегічна важливість Нафтогазу, через яку уряд не хоче його приватизувати. Це пояснення, яке називається «політикою власності», буде служити визначенням напрямів діяльності компанії, її стратегічними цілями.

При цьому уряд має передати повноваження щодо контролю за здійсненням цих цілей незалежним членам Наглядової ради. Чому? З двох основних причин. По-перше, будь-який уряд - це лише посередник, агент, між кінцевим власником Нафтогазу, українським народом, і менеджментом Нафтогазу. Тому в уряду є конфлікт інтересів – він може діяти в своїх політичних інтересах, а не в інтересах народу. Незалежні директори не повинні мати конфлікт інтересів і не повинні представляти уряд або залежати від нього, і тоді це підвищує рівень довіри до них.

По-друге, уряд не має ресурсів для ефективного контролю. Всі ці вимоги погоджувати з урядом фінансові плани і стратегію, втручання в контроль над дочірніми компаніями і активами, пости держфінінспекції, купа бюрократії – це тільки ілюзія ефективного контролю. Це може допомогти централізувати корупцію, але це ніяк не допомагає робити компанію більш ефективною.

Менеджменту в таких умовах вдається робити щось корисне лише ціною надзусиль і високого ступеня персонального ризику.

Наприклад, нас часто звинувачують в тактиці «бульдозера». Але ми просто не можемо собі дозволити бути приємними для всіх. Адже хтось повинен домагатися реальних змін. Як кажуть, не можна приготувати яєчню, не розбивши пару яєць.

Повернемося до реформи корпоративного управління.

Правління компанії має бути ефективним органом для прийняття найважливіших рішень колегіальним шляхом. Уряд має передати незалежним директорам у наглядовій раді свої повноваження щодо контролю за діяльністю Правління. Не для того, щоб вони підміняли Правління, а для того, щоб забезпечити ефективність контролю над тим, як керівники компанії справляються з покладеною на них відповідальністю.

Поки це не відбудеться, складно буде спростовувати, що уряд не хоче випускати кермо ручного керування, яке, як ми всі знаємо, необхідне політикам часто для корисливих інтересів, а все решта - лише «відмазка» для публіки.

Історія з Укртрансгазом може бути використана критиками реформи корпоративного управління як негативний приклад: коли Правління Нафтогазу намагається запобігти корупції, оскільки воно відповідає в тому числі і за запобігання корупції, Наглядову раду ставлять у ситуацію, коли вона фактично обмежує можливості Правління боротися з корупцією і неефективністю.

"Ти смаж, смаж, а риба буде"

Як я описав вище, є обов'язкові умови, без виконання будь-якої з них не буде ефективного ринку газу в Україні, і страждати від цього будуть споживачі і Україна взагалі.

Ми практики, а не тільки теоретики. Ми знаємо, що необхідно, щоб щось реально працювало. Ми це довели, у тому числі на тих же реверсних поставках. Тільки не можна забувати про обов'язкові умови.

Проблема з небажанням визнавати обов'язкові умови для декларованих реформ може бути викликана не тільки корисливими інтересами, через які не хочеться реально щось змінювати. Українська бізнес-практика, та і практика українських бізнесменів за кордоном, практично завжди кардинально відрізняється від нормальної практики міжнародного бізнесу. «Наші люди» ніколи як слід і не стикалися з дійсно нормальною практикою. Але що найгірше, що вони так не вважають. Тому часто так важко пояснювати, чому певна умова є обов'язковою для успішної реформи.

Про позитивні зміни

Виграш у Стокгольмі – головний, і швидше за все єдиний, позитивний розвиток подій, на який зараз можна обґрунтовано розраховувати. Слухання сторін пройшли у вересні-жовтні щодо контракту на купівлю газу і в листопаді-грудні – щодо контракту на транзит газу. Перше рішення трибуналу очікується вже буквально через пару місяців. При цьому продовжується подача документів, і до рішення трибуналу можливі навіть ще одні додаткові слухання. Розслаблятися рано ще й через те, що наближення дати рішення трибуналу підвищує напруження боротьби.

Наш арбітражний процес проти Газпрому може стати найбільшим в історії – як з точки зору «ціни питання» (вона перевищує 100 млрд дол. сумарно для обох сторін), так і геополітичного значення. Тому «спокій нам тільки сниться». Та декілька «домашніх завдань» ще залишилося виконати, між іншим.

Для того, щоб відбулися інші необхідні зміни, які якраз будуть позитивними для людей і для економіки, потрібно кардинально змінювати підходи.

Є такий термін "extend pretend". Це коли тільки імітується діяльність, або рішення постійно відкладаються. Це стосується і підміни суті реформи, і нескінченних засідань «робочих груп». Правда, ще гірше, якщо робиться щось для корисливих інтересів, а кажуть, що роблять реформи.

Для того, щоб так не відбувалося, необхідно як мінімум три речі. Перше, це щире бажання і готовність, можна назвати це політичною волею, проводити європейські та ринкові реформи. Тобто коли ви реально готові створювати єдині і справедливі правила для всіх, для чесної конкуренції.

Друге, це розуміння того, як це працює в Європі, і розуміння того, що потрібно для того, щоб це запрацювало. Це питання компетентності, якої і не може бути у політиків, тому потрібні технократи. Мова йде не про лояльних людей, які виконують чиюсь особисту волю.

Третє, це відмова від корупції, бо вона всі інші зусилля зводить нанівець.

Це авторська колонка і думка автора може не збігатися з офіційною позицією компанії Нафтогаз України.


[1] Якщо порівнювати ціни з поставкою на місяць вперед у момент встановлення ціни Нафтогазом – середина місяця, який передує місяцю поставки

[2] У Газпрому ми купувати не можемо, оскільки Газпром відмовляється підписувати необхідну додаткову угоду, щоб врегулювати спірні питання до рішення Стокгольмського арбітражу

[3] У 2016 році частка Нафтогазу в імпорті газу в Україну становила 74%

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время Бізнес, напишіть, будь ласка, листа за адресою: kolonka@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: