Вугільні парадокси та саміт панд. Що так, а що не так із виступом президента Зеленського у Глазго?
«Виконанню Паризької угоди шкодить виконання Паризької угоди». Так сказав президент Зеленський, посилаючись на працю «Вугільне питання» У.С. Джевонса, англійського вченого, професора логіки філософії та політичної економії ХІХ століття.
Дійсно, видобувні галузі багаті на парадокси. Наприклад, розвиток ВДЕ та електротранспорту допомагає відмовитися від видобутку вугілля та нафти, але має наслідком збільшення видобутку літію, що є також шкідливим для довкілля. Відомий також український "зелено-вугільний парадокс", явище, за якого збільшення несталої частки ВДЕ провокує зростання вугільних балансуючих потужностей. Не можна забувати і так зване "ресурсне прокляття" країн, які мають потужну ресурсну базу, а натомість слабкі темпи розвитку та високий рівень корупції.
Але жоден із цих парадоксів не є абсолютним, оскільки кожен із них стверджує залежність виробничих процесів у видобувних галузях від якості управління природними ресурсами. Наприклад, зелено-вугільний парадокс України, це радше явище однієї компанії, яка акумулює вугільні та «зелені» активи і, нарощуючи зелені генеруючі потужності, починає балансувати їх вугільними. Так зване «ресурсне прокляття» не пов’язане напряму із наявністю або відсутністю певних ресурсів. Значно більше воно пов’язане із політичним режимом в країні та неефективністю управлінської моделі, адже не ресурси стримують розвиток країни та дають передумови для корупції.
Виконанню Паризької угоди шкодить не її виконання, а неефективний менеджмент ресурсів, зовнішні виклики та бізнес лобі, але президент обрав зовсім інший наратив для своєї промови
Але повернемося до праці Джевонса «Вугільне питання», яку обрав президент для ілюстрації своєї тези. В цьому дослідженні, зокрема стверджується, що «технологічні вдосконалення, які збільшують ефективність використання вугілля, ведуть до збільшення споживання вугілля». Слід зазначити, що саме цю працю дуже часто використовують супротивники підвищення енергоефективності для наукового підкріплення своїх контраргументів. Але зміст цього парадоксу був суттєво переглянутий і було встановлено, що парадокс Джевонса має місце, коли ефект підвищення попиту переважає, що призводить до збільшення використання ресурсу. А ще збільшення ефективності покращує рівень життя. Крім того, використання палива знижується в тому випадку, коли підвищення ефективності супроводжується екологічним податком або іншими заходами екологічної політики. Отже, мова знову не про те, що не треба збільшувати ефективність використання ресурсу, потрібно радше проводити ефективну політику щодо його раціонального використання.
Цитуючи парадокс Джевонса Зеленський також, зазначив, що «зріс попит на газ, як наслідок, рекордні ціни… Те саме стосується нафти». Однак цей аналіз причин збільшення цін на енергоресурси в Європі і світі явно не є повним без врахування фактору маніпулятивної політики РФ на ринку європейського газу, наслідків адаптації ринку до пандемії COVID-19 та інших факторів, що дає неповну картину природи цього явища.
Отже, виконанню Паризької угоди шкодить не її виконання, а неефективний менеджмент ресурсів, зовнішні виклики та бізнес лобі, але президент обрав зовсім інший наратив для своєї промови.
«Нам потрібне глобальне потепління між країнами». Не зменшуючи ваги впливу збройних конфліктів на стан довкілля, слід зазначити, що використання типової кліматичної термінології для ілюстрації інших явищ, знецінює її первинне значення. Тобто, президент ніби каже: «нам треба говорити не про глобальне потепління (читай, зміну клімату), а про мир у всьому світі». Попри те, що багато хто скаже у відповідь, що президент такого не говорив, велика частка аудиторії все одно може прочитати меседж промови саме так. І тому, це не найвдаліший ораторський прийом, адже він може створити у певної частини аудиторії хибні уявлення пріоретизації питань зміни клімату у порівнянні із збройними конфліктами.
На жаль, правда у тому що зміна клімату не зможе зачекати, поки світ розбереться із збройними конфліктами, тому процеси потрібно вирішувати паралельно. Збройні конфлікти поглиблюють екологічні кризи, створюють передумови до неконтрольованого збільшення викидів і Україна страждає від цього як ніхто. Кліматичні амбіції України характеризують її як надійного партнера Європи. Але ці зусилля можуть бути знівельовані наслідками шкідливої діяльності на окупованих територіях і це повинно мати значення для всього світу, адже викиди не мають кордону та політичного режиму. Ось меседжі, які хотілося б почути і які певно хотів донести до міжнародної спільноти український президент.
«Коали та панди не можуть провести саміт». Цю тезу буде певно коментувати найважче, адже вона неспростовна. Тварини дійсно не проводять кліматичних самітів, але навіщо це сказано, що хотів сказати Зеленський? Можливо, що тварини не мають права голосу і людство під час впровадження кліматичних заходів відповідальне і за них. Або якби вони могли б проводити саміти, то могли б відвернути кліматичну катастрофу. Важко сказати. Важливо у цій тезі не її зміст, а те що вона певною мірою відволікає від основної мети промови. Вона є «вірусною», адже створює в головах аудиторії візуальну картину такого собі «саміту тварин». Такі меседжі прості, піднімають настрій і легко запам’ятовуються. І погано не те, що вони є у промові, а те, що у промові має бути щось ще.
Отже поговоримо і про позитивні моменти промови президента, які на нашу думку, загубились в обгортці «вугільних парадоксів» та «самітів панд». А це було б несправедливо. Отже:
- Глобальні процеси протидії зміні клімату рухаються повільно, а часу на зміни натомість залишається мало. Це дійсно правда, адже кліматичні угоди укладаються роками, політики впроваджуються повільно, а нові дослідження продемонстрували, що часу на адаптацію значно менше, ніж вважалося раніше. Це гарна політична теза, хоча президент і не дав міжнародній спільноті рецептів для прискорення, але позатим залишимо це в позитивній частині нашого аналізу.
- Вимірювати не лише економічне, а й екологічне зростання, міряти добробут не тільки показниками ВВП, а й чистотою повітря, вод, ґрунтів. Хоча в світі вже існує багато комплексних підходів, зокрема концепції кругової економіки, сталого розвитку тощо, економічна складова досі залишається в пріоритеті, зокрема і в Україні. Втім, президент знову не назвав конкретних інструментів того, як Україна впроваджуватиме його тезу, і відповідно невідомо, чи це констатування, чи намір щось змінити.
- Підтвердження виконання Другого національно визначеного внеску. Саме по собі це важливо для України, адже нашій країні було дуже важко сформулювати та узгодити свої кліматичні амбіції. Тому така очевидна для міжнародної спільноти річ, як підтвердження головою держави взятих на себе зобов’язань, має значення для українського суспільства. Втім, можна припустити, що СОР 26 все ж міг очікувати від України більшої конкретики.
- «Екологічна бомба» на окупованих територіях. Хоча ця теза була трохи знівельована «глобальним потеплінням» між країнами, це не зменшує важливості того, що було озвучено. Кліматичні проблеми є спільними для всіх країн світу і якщо окупація територій їх поглиблює, це теж має стати спільною проблемою. Це гарна передумова для побудови діалогу щодо партнерства заради кліматичної безпеки.
Залишилося також багато речей, які очікувало почути громадянське суспільство у промові президента на СОР 26, але не почуло. Зокрема мова йде про конкретні заходи впровадження Другого національно визначеного внеску, відмову від вугілля, екомодернізація спалювальних установок тощо. Натомість, промова містила багато суперечливих меседжів, більшість з яких, ми проаналізували.
У якості висновку, за результатами цього аналізу, можна зазначити, що виступ не тільки дав суперечливі сигнали, але його форма подання була не самою вдалою.
Попри часто хибне враження, екологія та кліматологія — це складні наукові дисципліни, транслювати які політичними промовами дуже важко. Потрібні комплексні знання та ретельний аналіз економічних та екологічних процесів в країні і світі, які зокрема будуть в нагоді і під час реалізації кліматичних амбіцій України. Адже досягти вуглецевої нейтральності на фоні економіки ресурсного споживання та потужного лобі бізнесу буде дуже важко.
