Виклик часу: загрози стимулюють інновації

31 жовтня 2016, 16:39
Більшість поміркованих людей в Україні вважають, що принцип «загрози стимулюють інновації» є основним засобом розвитку країни загалом

Тому розвиток інновацій є номером один серед пріоритетів нашої країни. Якщо Україна не здійснить відповідні кроки, за декілька років, ймовірно, не буде самої країни.

Відео дня

Коли приходить загроза всім

Україна багато років є вагомим експортером військових технологій. Це стосується авіаційної та космічної техніки, в певній мірі стрілецької зброї. Також існує багато розробок електронних та радіолокаційних засобів боротьби. Все це робить Україну суттєвим гравцем на збройному ринку світу. Проте сьогодні, на хвилі патріотизму та вимушених дій різних осіб, зріс інтерес до технологій, які мають суто військове, або подвійне, цивільно-військове призначення.

Наразі сформувалося коло зацікавлених людей, які за покликом серця долучилися до вирішення болючих питань у сфері оборони. Так було у перші дні російської навали, коли спеціалісти з десятків комерційних та державних компаній знайомилися через соціальні мережі і за рахунок пожертв та волонтерів вирішувалися нагальні військові питання. Нагальна потреба стимулювала створення соціальних зв’язків. Ці контакти не сформувалися б за інших обставин, люди ніколи б не зустрілися і не почали співпрацювати.

Дуже багато питань було вирішено у режимі реального бою. Тому утворилися такі неформальні групи, які можуть швидко приймати рішення, виходячи з міркувань нагальної потреби. Це сприяло використанню інновацій у цивільних рішеннях, у придбанні речей, що у тисячі (а часом у мільйони) разів дешевші, ніж їх вартість за військовим стандартом. Можна сперечатися, добре це чи погано, однак існує декілька подібних прикладів у світі, коли люди різних професій об’єднувалися на платформі протидії загарбникам. Якщо звернутися до історії, можна побачити, що подібна ситуація була в Ізраїлі, у Чехії, Сербії і навіть у Фінляндії, після агресії Радянського Союзу. В результаті, відносно невелика країна під тиском великого ворога продукує багато цікавих військових рішень. Тобто, у нас є шанс використати це для підняття загального рівня розвитку держави. Розвинути не лише державні, а й комерційні структури, що мають змогу займатися цією тематикою, тобто військовою та подвійного призначення.

Позбутися гальм і стимулювати розвиток науки

Вітчизняна наука потребує докорінної перебудови. По-перше, можна навести приклад ситуації навколо Національної академії наук України в її нинішньому вигляді. Адже НАНУ – це пряма загроза державі. Реформування НАНУ нічого не дасть, оскільки 99,9% високих наукових постатей не несуть жодної користі у справі створення нових продуктів чи теорій. Можна це побачити на прикладі механізму співавторства, коли хтось один пише статтю, а над ним співавтори – керівник сектору, керівник відділу, заступник директора інституту та академік.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

В результаті авторство зараховується в першу чергу академіку, не реальному виконавцю. Механізм несправедливості у пострадянській науці є жахливим, ми маємо справу із своєрідним хабарництвом у науці. Як наслідок – високі пенсії академіків; створені ними комерційні структури, котрі за копійки використовують активи Академії наук чи виробничі потужності; абсолютне ігнорування держави. Тим не менше, існує група молодих учених, серед яких невелика кількість, двадцять – тридцять осіб, – це визнані спеціалісти у сфері науки та техніки. Вони мають певні заслуги саме у створенні ракетної чи радіолокаційної техніки. Всім іншим слід пройти переатестацію і піти на «вільні хліби».

По-друге, повинен бути механізм, як кажуть англійською мовою, - «challenge» (виклик), завдяки якому держава здатна модерувати виклики перед науковою спільнотою, надавати можливість отримувати попереднє фінансування конкуруючим командам. Це принципово, адже розробляти «challenge» повинна не одна група, а кілька команд при одночасному отриманні попереднього фінансування. І лише на етапі порівнянь та випробувань продуктів їх праці, в анонімному режимі повинен проходити відбір команди-розробника. Тобто, ніхто не повинен знати, чий це продукт. Лише такий підхід матиме певний сенс.

Погляньмо на моделі розвитку науки, котрі існують в інших країнах. У Ізраїлі є так званий «Офіс Головного вченого». Це науково-комерційна державна корпорація, котра займається стимулюванням розробок у тих чи інших напрямках, що визнані стратегічними для держави Ізраїль. Існує Стратегічний королівський комітет у Швеції, він також розробляє та стимулює наукові розробки в окремих галузях. Щось схоже мають інші країни Європи та США. Але майже ніде немає бюджетної науки! Функціонує система державних комерційних замовлень. Однак фінансування здебільшого здійснюється з грантів, фондів, доброчинних товариств тощо. Більша частина науки існує саме за рахунок пожертв великих комерційних структур, корпорацій. Держава дуже мало фінансує науку напряму. Вона може стимулювати окремий напрям, який є стратегічним для розвитку країни, залучати певні ресурси. В Україні натомість процвітає гігантоманія, орієнтованість на процес, не на кінцевий результат. Одночасно ми маємо дуже низький рівень підготовки більшості українських вчених. Є окремі висококваліфіковані фахівці, але вони лише відтіняють рівень всієї маси. Нажаль, велика кількість молодих, амбітних людей від’їжджають до Канади, Ізраїлю, Великої Британії, до інших країн Європи, Азії чи навіть до Китаю. Дуже багато людей поїхали до Ірану, Індії, Пакистану. Тобто, якщо людина виявляє певні здібності, має на меті зробити щось в науці, вона їде за кордон. Що слід зробити? Треба зацікавити молодих учених шляхом створення сприятливих для розвитку умов та суттєвих винагород.

Куди і як йдуть інвестиції

Існує декілька світових практик щодо джерел фінансування проектів. По-перше, великі комерційні компанії, корпорації, що фінансують не менше 30% розробок у сфері інновацій за посередництвом фондів, інкубаторів, акселераторів. Наступні 20-30% інвестицій – це ті чи інші державні грантові програми стимулювання навчання, спрямовані на заохочення університетів чи університетських програм, підготовку викладачів й тому подібне.

Більшість країн мають свої програми зі стимулювання, що також дуже впливає на якість інновацій. Щоменше розвинута країна, то більша частка державних та комерційних грошей йде на підтримку саме підприємництва, у так званий малий та середній бізнес.

Безумовно, більшість проінвестованих підприємств банкрутують, проте таким чином виховуються люди, котрі можуть йти на ризик. Вони розуміють, як це робити, вони мають смак до отримання результатів. Тобто, такий собі довгий ланцюг. У деяких країнах підприємництво починають стимулювати на рівні дитячого садка, зокрема у Швеції, Великій Британії, Франції та США. Отже, підприємницький дух у людях виховують саме культурним чином, або на державному рівні, або за допомогою підтримки комерційних компаній. Адже за статистикою близько 15% людей генетично схильні до підприємництва, готові приймати виклик.

Показати ще новини
Радіо NV
X