Український бізнес у Канаді. Нарешті міленіали
Іноді запитуєш себе: «український бізнес в Канаді, це баг чи фіча?» При великій кількості вихідців з України, компактному проживанню українців в Едмонтоні, Торонто, Ванкувері, Монреалі - українських вивісок мало.
На відміну від багатьох етнічних громад в Канаді українська громада ставиться до бізнес активності, як до непрогнозованої: десь між неувагою і пересторогою. Тому є свої культурні пояснення — громада від початку, від перших активістів в 1920х формувалася як дуже політизована. Перші фермерські і робітничі обєднання українців, хоча і стали піонерами credit unions — колективної організації банківської справи, але об'єднувалися переважно довкола лівих ідей, швидко політизувалися і не утворювали бізнес спільнот.
Повоєнна хвиля іміграції, хвиля втікачів від війни і тоталітаризму принесла в Канаду, як ніяка інша, вже готову бізнес еліту. Ця хвиля оселилася переважно в найбільших містах свого часу: Торонто і Монреалі. Ця генерація, хоч і створила декілька бізнес спілок, але не була настільки масовою, щоб вплинути на попередні і наступні хвилі іммігрантів. Дві останні хвилі, з УРСР і пост-радянської України, були настільки novice в ліберальному канадському суспільстві, що їх зусилля часто занурювалися в найглибші ринкові ніши.
Лише зараз, з приходом в бізнес перших іммігрантів мілленіалів починає вимальовуватися картина нового успіху української справи в Канаді.
Можливо прикладом орієнтованого на широкого споживача українського бізнесу можна вважати швидкий злет ресторанної мережі Kozak в Ванкувері.
Засновники — родина молодих іммігрантів з Києва. Сергій Кузнецов і Ірина Карпенко.
Коли у власників місцеві журналісти запитали, які були перепони на шляху цього нового бізнесу, відповідь була швидкою: «Ніяких перепон»
Розпочавши діяльність з лотку «Solodko» на культовому рибному базарі Stiveston в 2013 році сьогодні, не зважаючи на додатковий ковідний стрес, результати вражаючі: два популярні ресторани і у вересні, в історичному центрі Ванкувера — Gastown відкривається третій великий ресторан. Цікаво, що ресторан в Gastown відкривається на місці німецького ресторану, що закрився під час пандемії. Тобто, хочеться зробити сміливий і оптимістичний висновок, що український ресторанний бізнес виявився цього разу живучішим за німецький.
З декількох стислих, але радше компліментарних статей у місцевих бізнес бюлетенях можна прочитати, що киянка Ірина Карпенко завжди мріяла про свій ресторан. І не лише мріяла — вона має магістерку в ресторанному бізнесі. Її чоловік, Сергій Кузнецов отримав в Канаді МВА.
«Just like grandma used to make» популярний слоган українських ресторанів в Канаді. В цих словах відчувається позиціювання на нащадків ранішніх хвиль міграції, певно цікавіший, значно ширше інтегрований англомовний прошарок української діаспори, ніж остання хвиля.
З появою ресторану Козак співпало і перейменування бренду під яким продаються солодощі на Kozak Bakery («Козацька Перепічка»). «Багато українських страв є суто веганськими», каже Ірина. Ресторан і пекарня намагаються використовувати переважно місцеві продукти. Хоч мак, без якого в українській перепічці певно ніяк, все ж з Нової Зеландії. Не вирощують достатньо маку в Канаді, бідкається господиня ресторану.
«Українська кухня не лише вареники (які в Канаді називають частіше пирогами), але також і солодощі».
Наразі ресторан має зо 20 працівників. Об’яву про найм на роботу до Kozak Eatery можна знайти швидким пошуком в мережі. Зарплата на яку місцеві мешканці напочатку йдуть працювати в ресторани: $15 на годину. Зважаючи, що Ванкувер чи не найдорожче місто Канади, і $15 на годину це мінімальна зарплата в провінції Британська Колумбія, власники повинні мати особливий талант до управління. Втім, молодь йде працювати в ресторани, маючи на увазі, що це гарний досвід для власної справи в майбутньому.
Відвідуючи ресторан в східному Ванкувері швидко помічаєш, що і в дизайні, і в атмосфері на кухні (стіни між працівниками і відвідувачами в ресторані немає) є своя продуктивна сінергія. «Все пов’язане. Наши ідеї і бачення надихають нашу команду, команда перетворює ці плани в продукт і сервіс. Це робить досвід клієнтів позитивним. Клієнти поширюють свій досвід серед зацікавлених людей. Що повертається до нас новим натхненням,» — кажуть господарі бізнесу.
Навіть маючи блискучу освіту власників, інфраструктурно це був, можна сказати, «низький старт». Вони відкрилися маючи 3 лотки на Farmers Markets — канадських базарах. Починати бізнес на базарах, етнічних фестивалях зручна і доступна форма для такого бізнесу в Канаді. Перший день Solodko запамятався Сергію і Ірині, як сніжний день в лютому 2013 року. В цей перший день вони продали перепічки на $180. Першим базаром був культовий рибацький базар Steveston в районі в якому сьогодні мешкають переважно вихідці з Азії. Того ж року вони вийшли вже на $1 000 продаж на день, маючи свої лотки на 10 базарах, розкиданих від Steveston на півдні Великого Ванкувера аж до курорту Whistler на півночі за містом.
Також перепічку брали на свої вітрини місцеві кав’ярні. «Винаймали пекарні вночі і наступного ранку продавали солодке на базарах» пригадують власники.
Коли у власників місцеві журналісти запитали, які були перепони на шляху цього нового бізнесу, відповідь була швидкою: «Ніяких перепон». Все йде як їм мріється і, хоча цілком можливо їх очікують виклики росту в майбутньому, Ірина і Сергій вважають, що Канада — гарне місце для початку власного бізнесу.
