Маркери відбудови. Без радянської урбаністики та copy-paste архітектури
У суспільстві посилюється запит на інноваційне відновлення українських територій після нашої перемоги. Що важливо врахувати?
Як інвестиційний менеджер, я вивчив десятки інноваційних проектів, якими їхні автори пробудили життя там, де воно згасало. Такі як кейс занедбаного порту Docklands, де згодом постав лондонський фінансовий центр Кенері-Уорф, що наразі удвох із Сіті «заробляє» третину бюджету Великої Британії. Або — «West HUB» в Атиртау, де три розрізнених раніше заклади склали ядро глобального проекту «Казахстан — міжнародний освітній хаб».
Ми ретельно готували власний кейс. Бачили його точкою зростання Донеччини — області з шалено невикористаним потенціалом. Зрештою, визначилися з інвестиціями в унікальний для Краматорська, і загалом регіону, міський мікрорайон. Команда столичних архітекторів проектувала його за європейськими стандартами зонування і, власне, забудови. Ідеться про вимоги з безпеки й інфраструктури, щодо озеленення, простору без машин, доступності для усіх містян.
Нічого подібного, як виявилося, у регіоні не будували. У суспільстві не було відповідного запиту. А ми натомість прагнули його сформувати. Краматорськ упродовж восьми років утверджувався як адміністративний центр Донеччини. Ми розраховували створити магніт для нових ідей і цінностей з розвитку агломерації. Аби посилити соціальну вагу проекту, опрацювали з міською владою і міжнародними партнерами механізми пільгового надання квартир спеціалістам, яких варто залучати з інших регіонів чи з-за кордону.
Найскладнішим для архітекторів виявилося «вписати» інноваційний концепт у рамки пострадянської урбаністики і бюрократії. Ідеться про усталені догми, хибну нормативку, корупційні ризики. Але попри це команда впоралася. Звісно, ми усвідомлювали ризики війни. Втім, бажання створити символ змін було вищим. Все, на жаль, зупинила війна.
Як боєць спецпідрозділу МВС часто перебуваю на територіях, понищених ворогом. Приміряю наш краматорський кейс до нинішніх реалій Харкова, Бахмута чи Слов’янська. І розумію, що після перемоги країна і суспільство стануть прихильнішими до інновацій. Зокрема і в містобудуванні. Адже війна стирає реалії пострадянської урбаністики, разом із її консервативними шлейфами.
Спроби реставрувати радянський спадок вважаю найбільшою із можливих містобудівних помилок, яку мусимо уникнути після перемоги. Поза сумнівами, маємо зберегти дух наших героїчних міст: їхні історичні центри і знакові будівлі. Зокрема ті, що стали місцем української сили під час війни. Серед них — маріупольська «Азовсталь» чи сєвєродонецький «Азот». Але стратегічно варто орієнтуватися на європейські стандарти і вимоги містобудування.
Упевнений, у суспільстві посилюється запит саме на інноваційне відновлення територій. Вже зі старту, коли почнемо налагоджувати перші системи життєдіяльності звільнених громад. Тому навіть тимчасові адміністративні та житлові споруди мають бути енергоефективними, якісними і з продуманою логістикою.
Натомість при відбудові великих агломерацій — Маріуполя, Харкова, Сєвєродонецька — інноваційний маркер стане домінантою. Ідеться про зонування, енергоефективність житлового сектору і муніципальних будівель, екологічність і оптимальну мережу громадського транспорту. До прикладу, у містах варто визначити пріоритет електробусів, а на певних внутрішніх та міжнародних напрямках — швидкісної залізниці.
Так захистимо екологію і заощадимо на надмірній інфраструктурі, приміром, відбудові й утриманні деяких аеропортів. Це виправдано. Адже у світі залізницю розглядають як альтернативу авіації. Відомо, що у червні в Ліоні учасники Товариства європейських залізниць обговорювали концепт нової високошвидкісної мережі, що з'єднає європейські міста. Аби Україна мала шанс на спільні транспортні комунікації з ЄС, мусимо вже зараз планувати перехід на євроколію.
Важливо уникнути поширеної містобудівної помилки — так званої «copy paste architecture». Це явище походить із Китаю, де у 2000-х масово копіювали світові архітектурні стилі. Так у Сунцзяні звели британський район «Thames Town» із муляжами телефонних будок, у Ханчжоу — бутафорську Венецію і «Маленький Париж» з реплікою Ейфелевої вежі. Але вони не стали ані туристичними Меками, ані успішними проектами. Хіба що — локаціями для весільних фотографів. За 10 років у «Маленькому Парижі», розрахованому на 100 тисяч мешканців, оселилися менше 30 тисяч людей. Уособленням «copy paste architecture» вважають Тяньцзінь, де замість копії Манхеттена із 60 хмарочосами, створили місто-привид. Зрештою, у 2020-му у КНР офіційно заборонили «copy paste architecture».
Допускаю, що після перемоги українські девелопери вдаватимуться до калькування європейських чи американських стилів та створення реплік відомих районів. Або — під виглядом «європейської забудови» просуватимуть типові проекти, оздоблені світовими архітектурними символами. Цього не варто робити навіть на знак подяки до наших міжнародних партнерів, або якщо інвесторами відбудови ставатимуть громадяни чи уряди певних країн.
Для нас є принциповими цінності європейського містобудування, а не форма чи стиль. Саме вони наближають України до реальної євроінтеграції, а згодом — і до членства в ЄС. Важливо лишатися суб'єктом у відбудові власної країни. Тому усі процеси мають здійснюватися в інтересах України, а не донорів.
Наріжний технологічний камінь відбудови — стандарти і цінності європейської урбаністики, системне впровадження енергоефективності і SMART-технологій. Війна — жахливе випробування. Але Україна здатна перемогти і вийти на старт технологічного стрибка.
