Вотчина Ахметова. Чому вибори в Маріуполі закінчилися не за планом і до чого тут металургія
Вже оголошено офіційні результати місцевих виборів в Маріуполі. Вони виявилися не зовсім такими, як цього хотіла міська влада і, швидше за все, найбагатший громадянин України Рінат Ахметов.
До міськради Маріуполя пройшло п’ять партій. Дві з них умовно можна назвати проросійськими силами. І разом можуть стати сильною опозицією до більшості, яка п’ять років будувала «нову вітрину Донбасу» в окремо взятому місті.
Що пішло не так, і чому маріупольці зробили такий дивний вибір?
Трохи більше двох років тому в одному з кафе Маріуполя я спілкувався з людиною, наближеною до місцевої влади і керівництва Групи Метінвест. Серед інших тем наша розмова торкнулася стратегічних завдань, які він і його колеги вирішують у цьому приморському місті. Мій співрозмовник — особа непублічна, але впливова в столиці Приазов’я — пояснив, що у них є конкретна мета й розуміння, як її досягти.
Хто основний роботодавець і платник податків у Маріуполі? Це найбагатший українець Рінат Ахметов. Тут працюють металургійні комбінати Азовсталь та ім. Ілліча, ремонтні підприємства Групи Метінвест, агрохолдинг Харвіст і деякі підрозділи енергетичного холдингу ДТЕК. Серед тих, хто фактично знаходиться за межами Маріуполя, але платить до міського бюджету величезні податки: футбольний клуб Шахтар і холдингова компанія СКМ. Від вантажів металургів і аграріїв Ахметова залежать показники місцевого морського порту. Безліч дрібних бізнесів зав’язані на співпрацю з підприємствами олігарха № 1.
Основні виробничі активи фізично не можна евакуювати або перемістити до благополучніших регіонів. Доменні печі та прокатні стани можуть працювати тільки там, де їх побудували. Але ось люди дуже мобільні. «Ми порахували, проаналізували і зрозуміли. Якщо нічого не змінювати, то вже через кілька років у Маріуполі не залишиться робочої сили. Заводи будуть, а працездатного населення — немає», — розповів мій співрозмовник.
Причиною цього став масовий від'їзд промислового персоналу в країни Східної Європи й інші регіони України, де умови праці та життя виявилися кращими. «Раніше нашим бенчмарком із зарплати були заводи Росії. Ми тримали рівень оплати праці на 10−15% нижче, тому майже ніхто не хотів зв’язуватися з переїздом. Але як тільки Україна отримала безвіз, то люди поїхали в Європу. Там і зарплати вищі, й умови праці кращі. Але найголовніше — зовсім в іншому стані міста. У них хочеться жити», — так мій співрозмовник згадував головні причини, що спонукали великий бізнес зайнятися масштабними змінами в місті й на промактивах.
Можна виділити три основних напрямки трансформацій, які почалися в Маріуполі:
- підвищення оплати праці металургів і працівників інших великих підприємств;
- поліпшення міського комфорту та транспортної інфраструктури;
- скорочення шкідливих викидів від металургійних підприємств. Тобто екологія.
Ці процеси помітно активізувалися 2015 року після переконливої перемоги на місцевих виборах політичної сили, пов’язаної з Рінатом Ахметовим. Мером міста став Вадим Бойченко, який раніше працював на місцевих металургійних комбінатах. Монобільшість у міськраді дісталася Опозиційному блоку, списки якого формувалися, виходячи з лояльності до місцевого великого бізнесу.
Почалася робота з доведення до ладу міста, яке десятиліттями руйнувалося від бездіяльності місцевої влади та байдужості найбільших роботодавців, які до 2014 року зосереджувалися на розвитку Донецька.
Металургійні комбінати виконували свою домашню роботу із наведення ладу в цехах. Підвищували зарплатню, намагаючись надолужити втрати девальвації 2014−2015 рр. Покращували побутові умови працівників. Інвестували в модернізацію потужностей і скорочення викидів в атмосферу.
У місті стартували масштабні проєкти з асфальтування доріг, освітлення вулиць, відновлення комунального транспорту й зачистки вулиць від нелегальних і напівлегальних МАФів. Було створено нові та реформовано старі комунальні підприємства: від трамвайно-тролейбусного управління до міського хокейного клубу. Фінансування цих програм відбувалося як за рахунок бюджету, так і приватних субсидій. Зокрема, був створений Фонд розвитку Маріуполя — організація, яка розпоряджається коштами Групи Метінвест, виділеними на міські програми. Водночас провадилася робота з грантодавцями й міжнародними фінансовими організаціями, щоб отримати додатковий дешевий ресурс. І це непогано вийшло в міської влади. За європейські кошти закуплено десятки нових автобусів і тролейбусів, стартував проект будівництва заводу з очищення питної води для жителів Маріуполя і багато іншого.
Відбудовують парки й фонтани, відкривають нові виші і ремонтують школи, зводять спортивні майданчики й комплекси, коворкінги й креативні простори. За 4−5 років місто змінилося до невпізнаваності. Місцева влада вважає, що помітна робота в цих напрямках дозволить зробити Маріуполь більш привабливим для корінного населення. І, можливо, навіть привабити жителів інших регіонів.
Нещодавно почув версію, що серед стратегічних цілей є дуже амбітна — отримати місто-мільйонник.
Але думаю, що відчутнішим результатом цієї титанічної праці мала би стати перемога в одні ворота на місцевих виборах 2020 року. Друга каденція Вадима Бойченка за цілком лояльної міськради могла стати символом того, що Маріуполь змінюється у правильному напрямку. І може стати взірцем для інших регіонів України.
