Валютна лібералізація чи посилення регулятора
Місяць тому Президент України презентував новий закон Про валютне регулювання. Прекрасна, здавалося б, новина, але при найближчому розгляді бізнес чекають нові сюрпризи.
Прийнятий на початку 90-х Декрет про валютне регулювання, може і був прогресивним після радянської епохи, тим не менше спирався на командно-адміністративну непрозору систему регулювання валютних операцій. Майже кожна операція вимагала отримання ліцензій, а всі процедури були максимально забюрократизовані. Відповідаючи за стабільність національної валюти і за контроль відтоку капіталу, Національний банк не раз вводив норми, які погіршують правила ведення бізнесу в Україні. Це не тільки регламентація жорстких термінів отримання валютної виручки за експортними контрактами, а й обов'язковий продаж частини валютної виручки. Посилила ситуацію заборона на виведення дивідендів з України, що навіть призвело до згортання декількома великими інвесторам проектів в Україні.
Як наслідок, Україна за індексом легкості переказу та обміну валюти, який формується Світовим банком, стоїть в одиному ряду з Непалом, Анголою та Ефіопією, потрапивши до групи країн із найбільши несприятливим режимом валютного регулювання у світі.
Внесений президентом законопроект, дійсно, скасовує деякі валютні обмеження, наприклад, граничні терміни розрахунків в іноземній валюті, але при цьому наділяє Нацбанк правом самостійно їх встановлювати.
Хочеться нагадати, що право регулятора зменшувати існуючий строк у 180 днів призводило до того, що в нас діяв і 120-ти денний, і 90-ти денний граничний строк на повернення валютної виручки, що зводило нанівець бажання наших підприємств здійснювати експорт своєї продукції.
Так само як і сьогодні, за концепцією президентського проекту Нацбанк продовжуватиме визначити обсяг виручки в іноземній валюті, що підлягає обов’язковому продажу, а закон жодним чином не обмежуватиме його.
Єдиною відмінністю стане те, що після прийняття такого законопроекту валютні обмеження будуть запроваджуватись під виглядом захисних заходів, тобто з метою усунення загроз фінансовій стабільності.
Тільки от чи є такі загрози, чи існує необхідність валютних обмежень, визначатиме теж сам Нацбанк – без будь-яких кретеріїв для оцінки відповідних загроз чи прозорої процедури прийняття відповідного рішення.
Передбачене у законопроекті обмеження терміну дії захисних заходів шістьма місяцями є не більше ніж декларативною нормою, оскільки ніщо не забороняє Нацбанку після спливу цього строку запровадити повторно валютні обмеження на цей самий строк і продовжувати це робити постійно.
Все це і ряд інших недоліків бачення валютної реформи гарантом поряд з серйозними очікуваннями бізнесу щодо значних кроків у валютній лібералізації, підштовхнуло до альтернативного бачення.
Готуючи альтернативний до президентського законопроект, ми виходили з того, що валютні обмеження, дійсно, можуть мати місце, але лише як винятковий та тимчасовий захід, без якого неможливо усунути загрози для фінансової системи.
Тому ми чітко визначили за яких умов Нацбанк може запроваджувати валютні обмеження та коли можна говорити, що такі умови дійсно наявні, а не тому що регулятор так захотів.
Так само, президентський законопроект ніби то скасовує ліцензії на всі, за винятком декількох, валютні операції. Проте, є одне невеличке але. І це але полягає в тому, що Нацбанк отримує можливість самостійно визначати операції, які все ж таки підлягатимуть ліцензуванню повністю на власний розсуд.
Взагалі для всього законопроекту характерною рисою є наділення Нацбанку надмірними та дискреційними повноваженнями, що є його головною проблемою.
Адже якщо зараз суб’єкти можуть хоча б орієнтуватись на норми законодавства, яким б жахливими вони не були, то після прийняття президентського законопроекту, їм доведеться зважати вже на волю регулятора та його посадових осіб, не маючи можливості хоч якось прогнозувати ситуацію.
Така небезпека дуже яскраво проявляється у пропозиції перенести із закону на підзаконний рівень питання відповідальності та навіть розміри санкцій за порушення валютного законодавства. Змушена нагадати, що у Конституції України не просто так є норма про можливість встановлення відповідальності виключно на рівні закону.
Цілком поділяючи ідею справжньої модернізації та лібералізації валютного регулювання, альтернативний законопроект, головним чином, виправляє згадані вище недоліки президентського та, після його прийняття, цілком може стати основним законодавчим актом у сфері валютного регулювання.
Для будь-якого бізнесу, що прагне вийти на зовнішні ринки, питання валютного регулювання безпосередньо торкається його прибутковості та успішності. Європейський ринок – це реальна можливість для реалізації експортного потенціалу українських підприємств, і лібералізація валютного регулювання є однією з ключових передумов виходу на нього. Водночас адаптація до вимог європейського ринку та імплементація європейських стандартів у сфері міжнародної торгівлі може сприяти виходу й на інші ринки і перетворення україських підприємств на активних гравців у сфері міжнародної торговлі. Проте, сьогодні для України все починається зі створення умов для справді вільного руху капіталу та лібералізації вітчизняного валютного регулювання. Захист цих принципів на рівні закону має стати ключовим інтересом для будь-якого бізнесу сьогодні.
Текст написаний у співавторстві з Любомиром Чорним, головою Центру громадської експертизи.
