В Україні немає арт-ринку
На перший погляд здається, що Україна інтегрована в ринок світового мистецтва. Але це не так. В чому проблема?
Наші художники затребувані у всьому світі, їхні роботи знаходяться в колекціях зарубіжних музеїв, вони регулярно отримують авторитетні премії в галузі мистецтва, продаються на престижних аукціонах, беруть участь у міжнародних ярмарках. Нам є ким і чим пишатися, є куди прагнути. Однак це відбувається радше всупереч, ніж завдяки.
Реалії такі — в Україні немає арт-ринку. Цей процес ніяк не регулюється на законодавчому рівні, немає зрозумілих правил гри і єдиного реєстру робіт. Немає системної підтримки ані від держави, ані від меценатів. Завдяки розрізненим зусиллям небайдужих є кілька системних програм підтримки молодих талантів, решта носять радше епізодичний характер. На жаль, у нашій країні мало хто зацікавлений вкладати в розвиток молодих художників.
У той же час українські галереї не виконують своїх завдань у повному обсязі. Підтримка художника — світова практика для будь-якої галереї в Західній Європі або США, тому що він — її основна цінність.
Йдеться не тільки про продажі. Найчастіше галереї вирішують безліч питань: представляють художника на ринку, транслюють його ідеї та філософію, зберігають роботи, фінансують проекти. В Україні ж галереї часто просто виставляють роботи, при цьому йдеться тільки про наших іменитих митців. Молоді, невідомі або початківці, залишаються за бортом. А скільки талановитої молоді обирає собі більш «стабільний» професійний шлях, розуміючи, що в існуючих умовах художнику не вижити.
Саме тому наші галереї випадають з комунікації «художник — колекціонер», тут балом правлять арт-дилери. Це дуже непублічний ринок, де угоди відбуваються за зачиненими дверима. Насправді це шкодить насамперед самим художникам. На світовому арт-ринку вартість художника визначається не за одним продажем, а за загальною кількістю задокументовано проданих робіт. Ціни, яка ніде на заявлена і не підтверджена жодними документами — не існує.
Але і це ще не все. Існує поширена думка, що мистецтво — це тільки живопис. А як же скульптура, дизайн, фотографія? Крім того, завдяки стрімкому зростанню технологій розвивається нове візуальне мистецтво: 3D-інсталяції, діджитал арт.
В Україні кількість хороших художників істотно перевищує кількість тих, хто цікавиться мистецтвом і може його підтримувати. Хтось повинен розірвати це порочне коло, причому не тільки на рівні держави.
Безумовно, Україні дуже потрібен Центр сучасного мистецтва і музей сучасного мистецтва, які потрібно спочатку позиціонувати частиною міжнародної сцени. Але нам також необхідне створення умов, у яких митці виробляли б свої принципи, формувалися інститути критики, кураторства, необхідне фінансування на постійній основі — як від держави, так і від меценатів. Це має бути єдина стратегія, зрозуміла для всіх учасників. Так, арт-ринок не може існувати без художників. Але не менш цінні його учасники — куратори, галеристи, власники аукціонних будинків, онлайн маркетплейси, арт-дилери, колекціонери та меценати. Саме ці люди впливають на розвиток сучасного мистецтва.
Останні років 5 бізнесмени відзначають небувалий відтік професійних кадрів з країни. Це питання сьогодні на порядку денному як у президента, так і у кожного власника бізнесу. Але ніхто не говорить про відтік культурного потенціалу, адже якщо бізнес — двигун економіки, то культура — душа нації. Культурний код, який формує ментальну культуру нашого суспільства — як для сучасників, так і для прийдешніх поколінь, а також для всього світу. Якщо ми не займемося цим зараз, то через років 5 буде вже пізно.
