Як врятувати українську промисловість
Пора припинити соромитися слова «протекціонізм»
Життя дивним чином змінює людей. [в грудні 2019 року — НВ Бізнес] Міністр економіки Тимофій Милованов зробив зізнання. На засіданні парламентського комітету з питань економічного розвитку він заявив, що приходив на свою нинішню посаду переконаним лібертаріанцем, а зараз зрозумів, що держава може і повинна підтримувати пріоритетні галузі економіки, зокрема під час держзакупівель віддаючи пріоритет вітчизняним виробникам. Це було сказано із застереженнями і в певному контексті, але тим не менше. На жаль, цей «камінаут» відбувся після падіння промислового виробництва в Україні на 5% в жовтні 2019 до жовтня 2018.
Падіння за підсумками року очікується мінус 0,6%. Це тривожний сигнал.
Що таке 5% промислового падіння на місяць? Це втрата близько 10 млрд грн. У річному вираженні це виллється в мінус 125 мільярдів гривень доходів підприємств. Якщо тренд продовжиться, 2,4 мільйона українців, зайнятих у промисловості, опиняться перед загрозою падіння заробітних плат і скорочення робочих місць.
Якщо слова про зміну поглядів міністра Милованова — не просто реверанс перед депутатами з метою уникнути неприємних запитань, саме час для термінових заходів.
На мій погляд, пора припинити соромитися слова «протекціонізм». На хвилі дискусій про глобальну економічну кризу, що насувається в світі, практично всі країни роблять кроки щодо захисту внутрішнього ринку і стимулювання промисловості.
Яскравий приклад — США, де обсяги промислового виробництва не падають, а ростуть. При чому ростуть завдяки відверто протекціоністським заходам з витіснення імпорту з внутрішнього ринку. Всі великі торгові партнери України — Євросоюз, країни СНД і Митного союзу, Туреччина, Китай, Індія використовують весь доступний арсенал торгових бар'єрів і стимулів для розвитку свого внутрішнього виробника. І тільки Україна радіє зростанню імпорту і соромиться навіть розмови про стимули для власної промисловості. І справа не у виборі між економічними ідеологіями. Справа в розумінні і захисті інтересів України.
На мій погляд, уряд може досить оперативно сформувати пакет стимулів для промисловості, зокрема:
—перейняти практику Євросоюзу в питаннях запровадження захисних заходів, які країни ЄС вже впровадили для обмеження імпорту на свій ринок. Це був би чудовий приклад євроінтеграції в інтересах України.
— ввести обов’язкову вимогу щодо локалізації виробництва продукції машинобудування при масштабних державних закупівлях імпортної техніки. Закупівля іноземних вертольотів, катерів, локомотивів і цілих пасажирських залізничних потягів без конкурсу і без вимог щодо локалізації — це нонсенс для будь-якої країни світу.
—почати розроблення національних програм розвитку пріоритетних галузей. Наприклад, програма «Український вагон» не тільки ліквідувала б дефіцит рухомого складу, а й дала роботу десяткам промислових підприємств. Вагон — на 100% український виріб, від руди і металу до комплектуючих і фарби.
— зробити зрозумілими і доступними для промислових виробників тарифи державних і приватних монополій — електроенергія, транспортування газу, залізничні тарифи, портові збори тощо.
— доступ до кредитів. Розмір кредитної ставки в Україні не сприяє інвестиціям у реальний сектор.
— перейти від слів до справи щодо розблокування роботи Експортно-кредитного агентства. Українські експортери складної високотехнологічної продукції повинні мати такі ж умови експортного фінансування, як і іноземні виробники. І повернути здоровий глузд в роботу Укрексімбанку. Він повинен нарешті перейти від фінансування імпорту товарів в Україну до фінансування експорту товарів з України.
— перейняти досвід європейських країн і Туреччини зі створення індустріальних парків.
—розробити пакет секторальних заходів, спрямованих на підтримку конкретних галузей промисловості.
Врятувати українську промисловість ще не пізно. Адже поки що це все ще 27,5% ВВП країни. Розробляти і впроваджувати антикризові заходи краще до того, як криза настане.
