Що не так з українською медициною і що потрібно змінити після пандемії
За рівнем видатків на душу населення Україна стоїть поруч з Іраком та Лесото. Чому?
Оцінивши стан державних лікарень зі слів очевидців, яким довелося вже там побувати з гострими респіраторними захворюваннями, думаю, в кожного українця з’являється страх не перед коронавірусом, а перед перспективою потрапити до державної лікарні. Отож прийшов час розібратися, чому все так погано, що ми робимо не так і що нам потрібно змінити, якщо ми виживемо після пандемії?
Протягом останніх 10-ти років загальні видатки державного бюджету України на охорону здоров’я становили в середньому 4% до ВВП, у той час як ВООЗ рекомендує видатки на рівні 7% до ВВП. Такого рівня дотримуються розвинені країни, як наприклад, Німеччина (8,5%), Франція (9%), Японія (9%). Проте дані, які ще більше відкривають очі і показують різницю між Україною та розвиненими країнами — це витрати держави на душу населення, ВООЗ надає останні дані за 2017 рік: Україна — $78, Франція — $3 376, Німеччина — $3 909. Поруч з Україною за витратами на душу населення стоїть Бутан, Гондурас, Ірак, Лесото тощо. Незважаючи на те, що станом на 2019 рік витрати держави на душу населення в Україні зросли — до $120, до рівня Франції чи Німеччини нам ще дуже далеко.
З 2010 року капітальні інвестиції в охорону здоров’я зросли, з 2015 року можна спостерігати стрімкий ріст, у 2019 році обсяг інвестицій збільшився більш, ніж в два рази у порівнянні з 2016 роком і досяг майже 10-ти млрд грн.
Однак зростання інвестицій не завжди означає підвищення якості інфраструктури в глобальних масштабах, ефективність інвестицій на національному рівні виражається відношенням інвестицій до ВВП. Капітальні інвестиції в охорону здоров’я країн ОЕСР складають в середньому 0,5% до ВВП (дані станом на 2017 рік): Німеччина — 0,7%, Франція — 0,6%, Японія — 1,1%, показник України коливається на рівні 0,2% за останні 10 років, у 2019 році він піднявся до 0,3%. Рівень відношення капітальних інвестицій до ВВП показує, наскільки значущою є сфера для країни, наскільки зацікавлена в ній, як держава, так і інвестори. На жаль, показник 0,3% в Україні відображає зовсім не позитивну картину. До того ж, недофінансування з року в рік, що веде до несвоєчасного оновлення основних фондів, лише акумулює необхідність в інвестиціях. Тобто Україні потрібно інвестувати не 0,5% ВВП в охорону здоров’я, а набагато більше, щоб досягти рівня країн ОЕСР.
Більше половини капітальних інвестицій в охорону здоров’я фінансується з місцевих бюджетів, в той час як вклад іноземних інвесторів не досягає навіть 1%
Цікаво поглянути на роль та матеріальність обсягів державного фінансування капітальних інвестицій. З державного бюджету 13% або 1 млрд із 8-ми млрд грн у 2018 році (у 2019 році збереглася така ж частка) було витрачено на відповідні інвестиції, основним же джерелом фінансового живлення охорони здоров’я в Україні є місцеві бюджети — 54% або 4 млрд грн було спрямовано на інвестиції у 2018 році.
Одним із механізмів фінансування капітальних інвестицій з державного бюджету є державні інвестиційні проекти, з 2015 по 2019 рік фінансуються більше 10-ти великих проектів загальною вартістю понад 10 млрд грн. Кошти, спрямовані за цей період на проекти сфери охорони здоров’я складають чверть усіх капітальних видатків, доступних для державних інвестиційних проектів.
Інвестиції ж місцевих бюджетів підтримуються Фондом регіонального розвитку, який робить свій вклад у ріст інвестицій в охорону здоров’я. У 2019 році на стадії реалізації було 46 проектів, що фінансуються фондом загальною вартістю 822 млн грн, 70% обсягів фінансування спрямовується з самого фонду, 20% - з місцевих бюджетів, і 10% - від партнерів проектів згідно зі структурою фінансування портфелю станом на 2019 рік.
Варто зауважити, що банківські кредити та позики в структурі джерел капітальних інвестицій (лише 425 млн. грн або 5%) не включають фінансування іноземних банків. Іноземні інвестори, мабуть, дивляться на нас з пересторогою і особливо не спішать вкладати кошти в нашу медицину — від них всього 2 млн грн було спрямовано в капітальні інвестиції. Незважаючи на те, що МОЗ намагається зацікавлювати інвесторів, розвивати державно-приватне партнерство в охороні здоров’я, поки що приватні інвестиції в великих масштабах — це досить довгострокова мрія, згідно з інформацією, опублікованою Мінекономіки, реалізуються лише 2 проекти в сфері охорони здоров’я на засадах ДПП.
Чим вищі витрати на охорону здоров’я, тим менша смертність від COVID-19
В умовах пандемії коронавірусу усвідомлення значущості охорони здоров’я стає досить чітким, на шальку терезів падає найцінніше — людське життя. Хоча скептики паніки говорять, що смертність від коронавірусу — це нічого у світовому масштабі, сумніваюся, що хтось із них спокійно сприйняв би свій вклад у цю статистику. Якщо співвіднести показники витрат тієї чи іншої країни до смертності від коронавірусу, то можна прослідкувати певну кореляцію — чим вищі витрати на охорону здоров’я, тим менша смертність.
На прикладі країн Європи та Азії, можна побачити, що програє той, хто фінансує свою систему охорони здоров’я менше, ніж інші. Так, рівень капітальних інвестицій в охорону здоров’я Італії (0,4% до ВВП) є нижчим середнього рівня країн ОЕСР, а рівень смертності від COVID-19 — найвищим. Як в Іспанії, так і в Італії загальні державні видатки на охорону здоров’я є нижчими, ніж рекомендує ВООЗ (7%). Державні видатки на душу населення в Німеччині майже в два рази вищі ніж в Італії, а рівень смертності від коронавірусу, відповідно, нижчий на цілих 11 п.п.
Порівнювати дані щодо випадків коронавірусу та смертності в Україні до зазначених країн недоцільно, оскільки на даному етапі Україна не проводить тестування в тих масштабах, які дозволили б зробити реальну оцінку ситуації. Проте наші 0,2% капітальних інвестицій до ВВП протягом останніх 10-ти років та нещасна сотня дол. США на душу населення має змусити нас задуматися, які ризики сьогодні перед нами стоять.
Отже, систематичне недофінансування системи охорони здоров’я — це вже не про ефективність використання коштів, а про фатальні наслідки ціною в життя. Незважаючи на те, що ми інвестуємо в цю сферу все більше і більше, поки що ці вкладення та проекти не мають глобального впливу на систему охорони здоров’я України. Для досягнення такого рівня охорони здоров’я, як у розвинених країнах та забезпечення нормальної якості життя та здоров’я українців, нам необхідно витрачати набагато більше і ефективніше, і якщо раніше на це можна було закрити очі, то наслідки коронавірусу, впевнена, розставлять правильні пріоритети не лише в свідомості політиків, а й у свідомості всього суспільства.
