Фантомні болі. Чому українці бояться навіть незначних фінансових коливань?

22 березня 2021, 10:00

Теорія інвестування має отримати у нас здоровий хайп, інакше успішність накопичувальної пенсійної реформи в Україні — під великим питанням.

Зовсім недавно я презентував результати діяльності одного пенсійного фонду. Графік його прибутковості в 2020 році з очевидних причин був схожий на значок блискавки — він різко пішов вниз навесні в розпал пандемічної паніки і потім поступово відновився.

Відео дня

графік автора
Фото: графік автора

Під час обговорення я зіткнувся з двома абсолютно різними сприйняттями цієї ситуації: від громадянина України і США.

— Як же так може бути? Як взагалі може падати вартість заощаджень? Так і всі заощадження втратити можна?! — здивовано вигукнула потенційна учасниця фонду з Україною.

— Ну, це ж нормально, коли ринкова вартість зростає і падає, а хіба може бути по-іншому? Я взагалі намагаюся не аналізувати короткострокові результати пенсійних фондів, а у мене їх шість! — парирував замість мене її супутник зі Штатів.

Давайте проаналізуємо цю невелику ситуацію глибше.

Що сталося? Фонд протягом року зріс, став прибутковим — його прибутковість перегнала інфляцію і ставки депозитів. Це хороший результат, враховуючи, що пенсійні фонди інвестують в найнадійніші значить не найприбутковіші) інструменти. Так, кілька місяців активи фонду формально дешевшали — умовні 100 вкладених гривень на короткий час оцінювалися ринком в 90 грн. Однак вже через місяць ринок стабілізувався — 100 грн знову стали 100 грн, а потім і продовжили своє перетворення в умовні 110 грн до кінця року.

Як сприймає в моменті таку ситуацію українець, батьки якого втратили вклади на ощадкнижках, і пережив кризи 90-х, кінця 2000-х і 2014−2015 років? У нього паніка. «Я втрачаю гроші, світ валиться, все пропало, мене обдурили» — проноситься в його голові. Навіть в кінці року він почувається обдуреним, заробивши 10 грн на кожні 100 проінвестованих. Адже в середині року він втрачав гроші (насправді умовно змінилася їх вартість), а значить обов’язково втратить їх знову в наступний раз (завжди можливо, але малоймовірно, якщо правильно вибрати фонд).

Як бачить ситуацію американець, який виріс в умовах розвинених фінансових ринків? Він не бачить нічого незвичайного. Так, є фонд, він працює не в ідеальному фінансовому вакуумі, а в реальності, де трапляються пандемії, війни, фінансові кризи і невеликі переоцінки активів. Так, кілька місяців фонд зазнавав збитків, але потім же вирівнявся. Значить там є експертиза, якій можна довіряти. На випадок, якщо один фонд не виправдає надії, він вкладає ще в кілька інших для перестраховки. Інвестиції для нього не гарантовані гроші, а рівняння з рядом невідомих. І вирішити це завдання — його мета, а не обов’язок інвестфонду і держави.

Я, звичайно ж, трохи утрирую «драму» українського інвестора й ідеалізую середнього американця. Але повірте, дуже часто, коли мене просять поговорити з незадоволеним учасником фонду, доводиться ставати психологом на півгодини і на пальцях пояснювати основи фінансової грамотності. І це не звинувачення в інфантильності — ми працюємо вже з просунутими людьми, які знають про недержавні пенсійні фонди. Просто сучасний українець — продукт державної політики та системи освіти.

З екранів телевізора його десятиліттями переконували, що держава зробить все добре для всіх назавжди. І в 100% випадків це виявлялося оманою. А радянські і пострадянські шкільні програми, за якими він вчився, не були заточені під фінансову грамотність — навіщо вона в плановій економіці? В результаті українці розуміють, що означає витрачати, але смутно усвідомлюють суть накопичень. Наприклад, більше половини населення не пояснить суть складного відсотка — основи довгострокового інвестування. А термін на кшталт «ринкова спекуляція» викликає у людей швидше гримасу зневаги.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Що ми маємо на виході? Фінансові ринки українці хочуть бачити в чорно-білих тонах. Все повинно бути суперприбутковими завжди, як обіцяють популісти і творці пірамід. Якщо ні, то все погано, тому що я втратив 1% у березні (хоча й заробив 10% за рік). І мого робочого часу, як директора з управління активами, точно не вистачить, щоб пояснити 100 тисячам інвесторів наших пенсійних фондів, що істина десь посередині.

Але для нас це завдання, яке можна вирішити — ми підвищуємо фінансову грамотність через соцмережі, запускаємо чатбот, намагаємося пояснювати частіше і простіше. Приватних клієнтів, які усвідомлено почали інвестувати, легше заспокоїти і підучити.

Але попереду нас чекає накопичувальна пенсійна реформа. І замість сотень тисяч інвесторів, які бояться найменших коливань, державі і пенсійним фондам доведеться разом працювати з десятками мільйонів людей з фантомними фінансовими болями. І якщо не почати лікувати ці болі фінансовою грамотністю, ірраціональний страх буде підривати шанси на успіх важливої реформи.

Україні все ще дуже далеко до США в плані розвитку фондового ринку. Але надмірний фінансовий нігілізм про те, що «все погано» за замовчуванням тільки гальмує наш шлях в правильний бік. Все не дуже погано і не дуже добре. Ситуація змінюється щодня і людям потрібно дати інструменти для її розуміння.

Теорія інвестування повинна отримати у нас здоровий хайп. Потрібно, не побоюся цього слова, «вбити» українцям в голову поняття ринку, його волатильності, диверсифікації інвестицій. Українці повинні на рівні школи почати розуміти різницю в природі прибутковості акцій Тесли і державних облігацій. У них має з’явитися усвідомлення, що якщо можна залізобетонно заробити 10% річних, то заробити 20% можна лише з ризиком втратити все. Це не тільки допоможе уникнути чергових пірамід, але й підготує нас до необхідних економічних змін.

Показати ще новини
Радіо NV
X