У чому секрет залучення інвестицій в Україну
Більшість людей переконані, що для успіху в житті їм просто не вистачає грошей. В Україні у кого не спитай – від фермера до міністра – всім не вистачає коштів для реалізації задуманих бізнес-планів або своїх передвиборних обіцянок.
А грошей у нас немає, знову ж на думку більшості, виключно тому, що в країні суцільна корупція і війна. Насправді, це – велика помилка.
У всьому світі гроші – це сировина. Провідні світові компанії регулярно викуповують власні акції (тільки в 1-му кварталі 2018-го компанії зі списку S&P 500 викупили власних акцій на $178 млрд). Їм просто нікуди дівати прибуток навіть після багатомільярдних поглинань, витрат на дослідження (R&D) і щедрих венчурних інвестицій в стартапи. З іншого боку, вже й країни, що розвиваються, створюють різні фонди для інвестицій в соціально значущі сфери і розвиток науки, що не покликані приносити короткостроковий прибуток. І все це відбувається в абсолютно різних куточках планети – в Польщі, Туреччині, Індії, Ізраїлі та Південній Кореї – де присутні і політична нестабільність, і корупція, і скандали, а в деяких – і збройні конфлікти з невирішеними етнічними і територіальними суперечками. Проте, компаніям і урядам цих країн вдається залучати інвестиції і заробляти гроші. Тому, що гроші, всупереч відомому прислів'ю, люблять не тишу, а довіру.
Жодна країна, що розвивається, не досягала істотного економічного прогресу за свій рахунок. Навіть якщо спробувати віднести до таких країни з величезною концентрацією природних ресурсів – ОАЕ, РФ або Чилі – необхідно враховувати той факт, що навіть їх (частковий) успіх став можливий завдяки зростанню попиту на ці ресурси в світі. Світові чемпіони економічного зростання Китай та Індія стрімко росли виключно завдяки прямим закордонним інвестиціям. У сучасному світі жоден великий бізнес ніколи не будувався за власні зароблені гроші. Це завжди відбувається за рахунок зовнішніх інвесторів (від компаній шляхом входу в капітал або від приватних осіб шляхом виходу компанії на біржу) або за рахунок кредитних коштів.
Відповідно, так чи інакше, компанії і банки з усього світу довірили свої гроші багатьом країнам, що розвиваються, незважаючи на всі ризики і невизначеності, які з цього випливають. Як же Україні заробити довіру міжнародних інвесторів? Як залучити в країну цей очевидний надлишок світового капіталу?
Перш за все, необхідно, нарешті, "полагодити" вітчизняний фінансовий сектор. Ніякий закордонний виробник і інвестиційний фонд не захоче вкладати в країну, де ні місцеві, ні міжнародні банки практично не видають проектного фінансування. Сьогодні банки в Україні заявляють про обмеження загального обсягу кредитів одним кінцевим бенефіціарам до $50-60 млн. У реальності банки видають в одні руки в два-три рази менше. Більш того, розмір кредиту під один проект рідко перевищує $10 млн, а у випадку з міжнародними банками в Україні – $5 млн. При цьому термін таких кредитів до п'яти років (у Європі – десять і вище), процентна ставка – 8-10% ( в Європі 2-4%), а умови отримання часто вимагають ще й особистих фінансових гарантій акціонерів. Тобто, немає й мови про обмежену відповідальність (як передбачає \ТОВ), що в принципі відбиває бажання ставати підприємцем у наших умовах.
У свою чергу, міжнародні фінансові організації, такі як ЄБРР і Міжнародна фінансова корпорація (IFC) вкрай вибагливі і ще більш вимогливі до позичальників. Але, в будь-якому випадку, обсяг їх інвестицій на поточний момент не здатний кардинально змінити ситуацію в Україні. І, як вишенька на торті – НБУ в липні підняв облікову ставку до 17,5%, щоб ще й кредити в гривні менше брати хотілося.
Тепер подивимося на те, що можна реалізувати в Україні і скільки це коштує. У секторі переробки аграрної сировини всі проекти перебувають у діапазоні $20-100 млн. Наприклад, виробництво крохмалю з кукурудзи або пшениці, переробка сої або соняшнику, виробництво хлібобулочних виробів у промислових масштабах. Переробка деревини, наприклад, виробництво ДСП і МДФ, – $70-200 млн. Будівництво сонячних або вітрових електростанцій – в середньому $1 млн за МВт встановленої потужності при доцільних обсягах в 20-50 МВт.
Очевидно, що сьогодні реалізувати в Україні проекти з такими бюджетами принаявних умовах на банківському ринку архіскладно. У ситуації, коли банки, що працюють у нас десятиліттями, не готові довірити свої гроші місцевому бізнесу, навряд чи варто очікувати цього від закордонного інвестора. Цю ситуацію потрібно терміново міняти і саме з боку банків. Попит на ринку, в тому ж аграрному секторі та енергетиці, досить сильний і стабільний, інтерес від місцевих і зарубіжних інвесторів є. Ліквідність (гроші на рахунках) банків – висока. Плюс, за їх же словами, у них є відкладений попит на нові проекти з часу кризи 2014 року. Але тільки фінансові установи можуть прийняти рішення видавати гроші бізнесу чи ні, і ніяк не навпаки. І тільки вони власним прикладом можуть дати знак закордонним інвесторам, чи можна довіряти Україні.
При цьому ми всі повинні бути реалістами і тверезо оцінювати Україну в світовому контексті. Понад 85% світового ВВП виробляють країни G20, в той час як на частку решти світу припадає менше 15%. На жаль, Україна не в цій двадцятці. Згідно з даними за 2017 рік, за рівнем ВВП Україна займає 62-е місце в світі за статистикою МВФ і 60-е місце за версією Світового банку.
Все це означає, що чекати черг інвесторів у нашу країну шкідливо для психіки і економіки. Тому сьогодні кожен проект із закордонним інвестором в Україні – це священна корова, яка повинна не просто дати прибуток і створити робочі місця, а й принести удачу – привести за собою нових інвесторів. І для цього місцевим гравцям, бізнесу і банкам потрібно навчитися довіряти один одному, тим самим викликаючи довіру й в усього світу.
