Тристоронні переговори. Чого хоче Газпром?

10 січня, 17:56
6774
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Про зв'язок між тристоронніми переговорами щодо транзиту з 2020 року та арбітражем між Нафтогазом та Газпромом

Цього року закінчується контракт на транзит газу між Нафтогазом та Газпромом. Тристоронні (Європейський Союз, Україна, Росія) «консультації» на рівні експертів заплановані на 15 січня, тристоронні «переговори» на політичному рівні – на 21 січня.

Обговорення цих переговорів в ЗМІ та навіть на політичному рівні наразі фокусується на питаннях, які фактично ігноруються російською стороною. При цьому не обговорюється питання, яке російська сторона офіційно визначає як передумову реальних переговорів.

Про що веде мову Газпром, які реальні вимоги ставить російська сторона, і чому про це не говорять? Позиція Газпрому є чіткою. Спочатку «відновлення балансу» у стосунках між Нафтогазом та Газпромом, потім реальні переговори по транзиту.

Ось доказ: Твіт Газпрома після тристоронніх «переговорів»: «Після переговорів у Берліні між Росією, Європейською Комісією та Україною, Голова Правління Газпрому Олексій Міллер заявив: "Майбутні відносини між Газпромом і Нафтогазом України, а також питання продовження договору про транзит газу після 2019 року залежатимуть головним чином від вирішення спірних питань і відновлення балансу інтересів і симетрії у обов'язках сторін в рамках існуючих контрактів. Для прийняття рішення ми чекаємо на рішення апеляційного суду. Обсяги транзиту газу через Україну після 2019 року сьогодні не обговорювалися. Ці переговори не мають статусу переговорів між компаніями"».

Що таке «відновлення балансу інтересів»? Теж все чітко. Газпром офіційно заявляє, що рішення арбітражу порушили цей «баланс у відносинах». Тобто українській стороні потрібно відмовитися від перемоги у арбітражі.

Що це буде означати для України? Без перемоги у арбітражі за контрактом на поставку газу та контрактом за транзит на сьогодні ми би мали сплатити Газпрому більше $73 млрд за зобов’язаннями «бери або плати» за 2012-2018 роки і біля $4 млрд за газ, поставлений у 2014-2015 роках. Ми мали б купувати газ у Газпрому за ціною вище, ніж ми купуємо газ з Європи. При цьому в 2019 році з урахуванням «бери або плати» ми мали би сплатити за газ на $11 млрд більше (або в 5,5 разів більше) за отриману транзитну виручку. І ми не могли б вимагати доплати $2.7 млрд за транзит.

Обсяги транзиту газу через Україну після 2019 року сьогодні не обговорювалися

Ви можете вважати ці вимоги Газпрому абсурдними. Я теж так вважаю. Але це не змінює факт, що цього вимагає Газпром.

Фактом також є те, що Росія хоче, щоб плата Україні за транзит була лише відносно невеличкою знижкою від плати за російський газ, який має купувати Україна. Тобто Україна має платити Росії за газ у шість разів більше, ніж Україна отримує за транзит. Гроші мають йти з України в Росію, а не навпаки. Це і є прийнятним «балансом у стосунках» для Росії, який вони хочуть відновити.

В цьому для Росії є суть укладених контрактів на 2009-2019 рік: у середньому Росія мала отримувати на $12 млрд в рік більше за газ ніж платити за транзит (без знижок на газ і уступок по «бери або плати», які потрібно окремо просити у Путіна в обмін на суверенітет України). Це майже 10% українського ВВП. Якщо б ми не порушили «цей баланс у відносинах», то зараз би в Україні було б значне падіння ВВП, а не зростання.

Переконаний, що в Європі переважно розуміють неприйнятність цих вимог з боку Росії. Але для того, щоб тристоронні «переговори» продовжувалися, абстрагуються від цих чітких вимог Газпрому.

Такий підхід можна зрозуміти. Але потрібно враховувати й фактор Північного Потоку 2. Лобісти цього проекту та окремі європейські політики використовують ці тристоронні «переговори» як аргумент на користь Північного Потоку 2. Мовляв, дивіться, Німеччина та Єврокомісія зроблять так, щоб зберегти транзит через Україну, тому не заважайте російським та європейським компаніям будувати Північній Потік 2.

Виходить як у російській байці. Європейські політики кажуть про необхідність збереження транзиту через Україну, а «Васька слухає та їсть», продовжуючи будувати Північний Потік 2, який і є основною загрозою для збереження транзиту через Україну.

Що з цим робити? В мене немає готової відповіді. Можу тільки поділитися своїми думками, і запросити до обговорення саме цього питання як найбільш актуального для прийдешніх тристоронніх «переговорів».

Наявність переговорів зазвичай краща за їх відсутність. І участь у них європейців допомагає Україні. Ще на початку тристоронніх «переговорів» українська сторона, назустріч позиції європейської сторони, вирішила не виносити на переговори питання, які вже розглядалися в міжнародному арбітражі.

Але, як ми бачимо, російська сторона весь час (вже більше півроку) займає протилежну позицію.

Скоро вже може виникнути враження, що українська сторона боїться обговорення цієї проблеми на тристоронньому рівні. Це не так. Ми обходили тему виконання рішень арбітражу виключно через намагання займати конструктивну позицію на цих «переговорах».

При цьому позиція Нафтогазу є теж не менш чіткою, ніж у Газпрому. Питання «балансу у стосунках» були вже розглянуті у визначений контрактом спосіб – в міжнародному арбітражі.

Поважні арбітри, включно з арбітром, призначеним самим Газпромом, вже винесли своє рішення. Наразі не існує жодних законних підстав для Газпрому його не виконувати. Газпром намагався призупинити виконання цього рішення у апеляційному суді в Швеції, але він програв і по цій справі. Газпром може і далі намагатися відмінити рішення арбітражу, але поки цього не сталося (і малоймовірно, що колись станеться) він має це рішення виконувати.

Нафтогаз не абстрагується від складних питань. Зокрема від питання про те, як домовлятися про щось з Газпромом, коли він фактично не визнає єдиний передбачений такими домовленостями механізм вирішення спорів. Ми ж можемо просто погодитися, що Газпром на свій розсуд буде виконувати укладені контракти. Кому тоді потрібні такі контракти?

Ми також впродовж вже майже п’яти років ставимо питання, що для України було б краще, якби транзит через Україну здійснювали європейські компанії, які б купували газ у Газпрому на кордоні з Росією, та компанії, які б транзитом через Україну поставляли у Європу газ з Середньої Азії та газ незалежних від Газпрому видобувників газу у Росії. На жаль, ці можливості свідомо блокує Росія, а Європа поки з цим мириться. Зауважу, ці питання не є предметом тристоронніх переговорів.

Зараз в Україні активно обговорюють, що має бути в контракті на транзит з 2020, щоб Нафтогаз не вимагав $12 млрд в новому арбітражі за контрактом на транзит до 2020 року. Також в контексті переговорів по транзиту обговорюються такі теми як «анбандлінг» та залучення міжнародного партнера.

Газпром свого часу (ще у квітні) запитав, що має статися щоб ми не починали новий арбітраж за транзитним контрактом, ми детально виклали свою пропозицію у листі, зміст цього листа Газпром очевидно «злив» у росЗМІ, Газпром офіційно відмовився, і ми почали новий арбітраж.

Про «анбадлінг» та залучення міжнародного партнера російська сторона ніякі вимоги не ставить. Пан Міллер взагалі заявив, що вважає навіть поточний контракт між Нафтогазом і Газпромом таким, що відповідає європейським правилам. Тому позиція української та європейської сторони, що до нового транзитного контракту мають бути застосовані європейські правила, де-факто не поділяється російською стороною.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською