Торгівля ілюзією. Про пенсії і виплати вкладів радянського банку
Якщо зростання пенсій ще можна прив'язати до соціальної справедливості, то виплата вкладів радянського, вважай російського, банку, збанкрутілого майже 30 років тому - це з розряду фантастики
В інформаційному просторі безліч плутанини e зв'язку з пенсійними виплатами. І можна прочитати весь спектр заголовків, від того, що індексація пенсії це підкуп виборця до бравади, що тепер підкуповувати ми будемо щороку. А що ж насправді?
Насправді плутанина виникла e зв'язку з тим, що одночасно відбуваються два процеси, що мають до того ж абсолютно різну природу. Перше – це індексація пенсій, згідно з якою пенсія більшості пенсіонерів буде підвищена на 17%. І друге – одноразова виплата (насправді дворазова виплата) певній групі пенсіонерів суми приблизно 2400 гривень.
Отже. Перша частина. Індексація пенсій. Абсолютно нормальний процес, заснований на законі про реформу пенсійної системи, ухваленої наприкінці 2017 року. Цей закон передбачає, що починаючи з 2019 року, щорічно пенсії будуть індексуватися за прозорою і зрозумілою формулою. Це добре і правильно. І ніякого зв'язку з виборами тут немає. Спроби прив'язати початок індексації (2019 рік) до виборів виглядають недоречно. З однієї простої причини. Закон ухвалювали в кінці 2017 року і крім індексації, він передбачав перехід на нову формулу. Це призвело до підвищення пенсій у кінці 2017 року, і логічно робити індексацію у 2018 році вже причин не було. Так само як і пропускати 2019 рік тільки з тієї причини, що це рік виборів. Тому тут ми маємо справу з абсолютно прогнозованим процесом.
Але є друга частина марлезонського балету. Це горезвісні разові виплати. І в яку б гарну обгортку їх не загортали, очевидно, що їх виплата має суто політичний підтекст, а саме боротьбу за голоси найбіднішого електорату, який традиційно чутливий до таких жестів. Підгонка «євробляхерів» не рятує ситуацію, бо за дефіциту бюджету пенсійного фонду, що становить понад 150 млрд грн, незаплановані надходження від євробляхерів у 13 млрд грн нагадують насмішку. Тим паче, коли ці надходження лише частково компенсують те, що держава повинна була отримати (і частково спрямувати в пенсійний фонд) від розмитнення цих та інших автомобілів за останні пару років, якби вона проводилася в рамках чинних спільних для всіх правил.
Популізм? Безумовно. Чи погано це? Так, це погано, як і будь-яка форма підкупу виборців. Але це традиційна поведінка будь-якої української влади. І Янукович, і Тимошенко свого часу робили так само. На жаль, цей процес не зупинити доти, доки політики будуть бачити, що підкуп виборця за рахунок грошей усіх платників податків транслюється у зростання рейтингу того, хто цей підкуп здійснює.
Ще більш небезпечним підкупом виглядає виплата вкладів радянського Ощадбанку. Тут, в яку обгортку не замотувати, все безглуздо. І якщо зростання пенсій ще можна прив'язати до соціальної справедливості, необхідністю піклуватися про пенсіонерів у рамках соціального договору, то виплата вкладів радянського, вважай російського, банку, збанкрутілого майже 30 років тому – це з розряду фантастики. І торгівлі ілюзіями.
Важливо розуміти – цих грошей немає. І в українських платників податків немає зобов'язання ці гроші виплачувати. Ці гроші померли, знищились, разом з крахом Радянського Союзу. Навіть більше, їх не було навіть у той момент, коли СРСР ще існував. Але вже був банкрутом. І величезний дефіцит бюджету союзу закривався кредитами від Ощадбанку, а гроші для цих кредитів бралися за рахунок залучення коштів населення. Адже гроші у людей ще були, а ось купити на них уже не було чого. І тому коли розпався Радянський Союз, зникли і всі вклади. І якщо хтось хоче зажадати ці гроші назад, то може писати Путіну. Але отримає передбачувану відповідь. Цих грошей немає. Вони зникли. Розчинилися. З ними, до речі, сталося те саме, що сталося б з грошима українців, якби держава обрала не варіант націоналізації Приватбанку, а його ліквідації. І тоді нові українські популісти обіцяли б повернути вже ці вклади.
Чи хочуть люди чуда? Безумовно. Всі люди і в усі часи. Партія Гітлера прийшла до влади, зокрема, на обіцянках повернути знецінені вклади німців. І не повернули, до речі. Навіть незважаючи на те, що перші роки за часів Гітлера характеризувалися бурхливим економічним зростанням. Не повернули, тому що нічого повертати. Ці гроші точно так само згоріли, як пізніше випарувалися вклади Ощадбанку. Просто тому що такі вклади не лежать у банку, а перетворюються на кредити, які йдуть в економіку (у нашому випадку – на проїдання неефективної радянської моделі). І коли в економіці настає гаплик, банкам просто нічого не повертається. А отже, банки не можуть нічого повернути. А українські платники податків і не повинні.
Що тішить у поточній ситуації? Незалежний Національний банк, який не дозволяє навіть під час виборів використовувати себе як друкарський верстат. А отже, політики обмежені в своїх можливостях підкупу. А отже, передвиборчий аукціон небаченої щедрості не загрожує нам економічними наслідками у вигляді інфляції і девальвації. І саме тому політики так часто кричать про те, що хочуть взяти під контроль Нацбанк, повернути його народу. І саме тому їм не можна давати це робити.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
