Яку ціну заплатить світова економіка за поразку росії?

12 травня, 14:19

«Війна любить перемогу і не любить тривалості…». Будь-який військовий конфлікт завжди негативно впливає щонайменше на регіональну економіку, але цього разу все набагато глобальніше.

Світова економіка наражається на цілий комплекс проблем, викликаних: вторгненням росії, зростанням інфляції та рівня боргу, фінансовими санкціями, розривом логістичних ланцюжків, нестабільністю на фінансових ринках, зростанням цін на сировину, міграційною кризою, рекордним рівнем бідності та потенційним голодом.

Відео дня

Під впливом таких факторів більшість міжнародних організацій та рейтингових агентств резонно відкоригували свій прогноз зростання глобальної економіки, переглянувши його у бік зниження по 86% країн. Очікується, що зростання буде десь 3.6% наступні два роки, що практично на 1% повільніше за лютневі прогнози. Фактично війна повністю нівелювала позитивні очікування постпандемічного відновлення економіки багатьох країн. Можу припустити, що всупереч бізнессентиментам, рівень зайнятості та темпи виробництва не вийдуть на прековідний рівень, аж до 2024−2025 року, якщо не гірше. При цьому розрив між ключовими економіками і економіками, що розвиваються, стрімко зростає. А країни, що відстають, як я і припускав ще років 5 тому, поступово скочуються в зону неповернення, тобто передчасної деіндустріалізації.

Інфляція залишиться однією з головних проблем у середньостроковому періоді, істотно перевищуючи цільові значення — 5.7% і 8.7% у розвинених країнах та країнах, що розвиваються, відповідно. Логічно, що ФРС та ЄЦБ у наступні 12 місяців концентруватимуть основні зусилля на стримуванні інфляції. Проблема не є новою і має свою передісторію. Пандемія коштувала світовій економіці близько $24 трлн, які не могли не сприяти розкручуванню інфляційної спіралі. І якщо запас міцності у ключових економік традиційно вищий, а негативні ефекти згладжувалися грою в споживання, продукуючи економіку казино, то країни, що розвиваються, та країни із середнім/низьким рівнем доходу перебувають у набагато складнішому становищі. Особливо ті, чиї борги прив’язані до долара чи євро.

Регулятори під величезним тиском: стрімке зростання цін на енергоносії та ключові сировинні позиції, невизначені санкційні постефекти та лихоманка фінансових ринків. На тлі цього суттєво посилюється невдоволення з боку електорату та тих, що «сидять на трубі» із закликом до посилення монетарної політики. У наступні два роки ми точно станемо свідками щонайменше 4−5 раундів підвищення ставки. Отже, доступність капіталу істотно має знизитися. Але робити це потрібно буде вкрай делікатно, після десятиліття близьких до нуля ставок та накопиченого рекордного боргу ($303 трлн).

Ефект буде відчутним і, ймовірно, призведе до низки дефолтів (країн і корпорацій) та глибоких реструктуризацій. За різними оцінками, понад 40% глобального ВВП сьогодні перебуває в червоній зоні ризику. Вже зараз Світовий банк вніс до «watch list» понад 35 країн і ще 12, які з високою ймовірністю оголосять дефолт до кінця року. Йдеться вже навіть не про загальновідомі проблемні зони таких, як Аргентина, Ліван, Венесуела тощо, а про Туніс, Шрі-Ланку, Єгипет, Беліз, Анголу та інші. Більшість із них не відіграють істотної ролі у світовій економіці, але в них проживає понад 10% населення Землі, а це загрожує серйозним підвищенням соціального напруження у цілих регіонах.

Регулятори, по суті, перебувають у патовій ситуації, таких собі хитрощів-22, коли практично неможливо знайти баланс між необхідними жорсткими заходами протидії інфляції та підтримки відновлення економічного зростання шляхом створення додаткових монетарних та фіскальних стимулів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що більшість факторів, що прискорюють інфляцію, мають екзогенний характер — мілітарні шоки, санкції, розрив зв’язків та локдауни у ключових торгових хабах. Внаслідок чого ми вже спостерігаємо полярні контрстратегії з боку регуляторів розвинених країн. Особливо це яскраво видно на прикладі США та Китаю. ФРС вже визнав фактично, що пропустив інфляцію і майже не говорить про її «transitory"-характер, намагаючись почати агресивно боротися з нею жорсткістю монетарної політики. Китай, щоб уникнути серйозного охолодження економіки, змушений обирати цілком протилежний шлях. Курс на девальвацію юаня простежувався досить давно, але мало хто міг спрогнозувати настільки суттєве падіння. Подібні різкі перепади рідко коли проходять безболісно для фінансової системи країни і можуть спричинити дестабілізуючі рухи не лише всередині Китаю, а й у Південно-Східній Азії, зокрема у Сінгапурі.

Про що я би бентежився дещо більше, то це про серйозний ризик стагфляції

Подібна керована девальвація — лише прелюдія до запуску масштабних програм стимулювання економіки та інфраструктурних проектів через державні підприємства. Загалом подібна практика є якоюсь стандартною робочою процедурою для Народного банку Китаю починаючи з 2015 р. Саме тоді з’явився turn around playbook. Щоправда, результат його застосування був невтішним для локального інвестора, який зазнав катастрофічних втрат. Тоді лише за три тижні, SSE Composite впав на 32%, а капіталізація ринку — майже на 50%. Тепер ми можемо опинитися на порозі схожого сценарію. На користь цього свідчить геополітична та економічна ситуація, що склалася: політичне та торговельно-економічне напруження із США, накопичені внутрішні дисбаланси, відлуння Evergrande і закриті на локдаун багатомільйонні регіони під впливом омікрона.

І все-таки, незважаючи на те що сьогодні рівень боргу більшості країн істотно вищий за червоні лінії 2008 року, я не дав би більше 15% ймовірності виникнення глобальної боргової кризи. Радше, зараз ми маємо справу з класичним очищенням простору від провальних стратегій популістичних урядів вибіркових юрисдикцій.

Про що я б хвилювався дещо більше, то це про серйозний ризик стагфляції. Глобальна економіка сповільнюється, Китай намагається уникнути рецесії, суттєво скорочуючи імпорт і намагаючись упоратися з постефектами торгової війни. Усе це ставить світові розтяжку вибору, оскільки, з одного боку, важливо не допустити охолодження економіки, а з іншого — критично необхідно зупинити друкарський верстат, що в багатьох країнах сприймається як вкрай непопулярний захід. Хоча, на мій погляд, це єдиний спосіб уникнути стагфляції та підвищити шанси на soft landing. Звісно, важливо якнайшвидше припинити війну в Україні, не допустити займання нових вогнищ в інших проблемних регіонах планети, спрямувати ціни на сировину вниз та збалансувати санкційні стратегії. Наразі все це виглядає малоймовірним і немає впевненості, що soft landing є реалістичним, про це нам говорить й історична пам’ять.

Мілітарно-санкційний суперцикл та новий шок ланцюжків постачань

Здавалося б, щойно торгівля і ланцюжки постачань стали одужувати від пандемії, як настав час нового, куди більш важкого випробування. І якщо у загальному обсязі світової торгівлі та крос-граничних платежів, росія та Україна займають відносно невелику частку, то, як тільки йдеться про торгівлю ресурсами, зокрема агропродукцію, ситуація змінюється кардинально. На Україну та Росію припадає понад третина світового експорту пшениці, понад 40% олії та понад 20% кукурудзи, мінеральних добрив і природного газу. Також істотну частку займає нафта і найважливіші для багатьох галузей метали — паладіум, нікель та ін. (аргон, неон) та титан. Схоже, невдоволений ще з часів пандемії попит на напівпровідники тільки зростатиме, а виробники електрокарів будуть змушені істотно переглянути обсяги випуску через недовиробництво батарей.

На тлі очікуваного шостого пакету санкцій ЄС (сподіваюся, у Німеччини все-таки знайдуться аргументи для Угорщини), заблокованих портів в Україні та множинних обмежень із попередніх пакетів санкцій — спостерігається стрімке зростання цін на сировину. Нафта з початку року зросла на 46.6%, а деякі експерти продовжують вірити у надхмарні $200 за барель (нині $110). Більшість перелічених вище категорій також демонструють ажіотажно-спровоковане зростання на 10+%.

Але найцікавіше відбувається і відбуватиметься з ціною на газ, який поруч із ядерною кнопкою є головним інструментом геополітичного шантажу з бункера. Всі ми пам’ятаємо, як під час першої фази війни в один із днів ціни в Європі злетіли на 170% порівняно з піковим значенням січня. Подібна цінова лихоманка, а її можна сміливо прогнозувати і надалі, коштуватиме від 0,3% до 0,7% ВВП ЄС і до 0,7−1% додаткової інфляції. Вимушене обмеження імпорту енергоносіїв також вдарить і по обсягах виробництва в ЄС, які так посилено розігріваються у фінальній фазі пандемії. На тлі цього план озеленення економіки та перемога над енерготрадиційним лобі виходять уже на рівень, близький до екзистенційного. Паралельно підняли голови вічні критики СОТ із закликами створювати стратегічні автономії щодо критичного імпорту.

Окремо хочу зупинитись на агро. Ми гарантовано отримаємо ще один тяжкий рік для світового ринку продовольства. Минулого року — неврожай у багатьох agri-friendly регіонах, спричинений посухою, повенями та ураганами, був компенсований рекордним урожаєм в Україні та низці інших областей. Але цього року перекрити буде вже нікому. Так, зроблено все, щоб забезпечити посівну — грошима, ПММ, насінням, ЗЗР, технікою та експортними коридорами. Над цим працювали величезні команди — держава, бізнес, банки, постачальники, дипломати, будівельники, логісти тощо. Обережний прогрес уже є — експорт, хоч і невеликий, відновлюється, посівна покрила 70% земель, а всі учасники ринку приймають зважені ризики та йдуть на цінові компроміси. Основне завдання — спробувати реалізувати, бодай частково, залишки минулого врожаю — близько 25 млн т (4,5 млн т заблоковані в портах) і підготувати інфраструктуру до нового врожаю через механізми тимчасового зберігання, доки не будуть розблоковані порти.

Але будемо реалістами — обсяги цього року будуть значно нижчими інімум на 30%). Окупанти роблять всі спроби, щоб і цей план був під загрозою — постійні ракетні удари по критичній інфраструктурі, нафтобазах та навмисне знищення агротехніки.

Внаслідок цієї трагедії можна виділити країни, які:

1. Безпосередньо можуть зіткнутися з проблемою нестачі продовольства, а в окремих випадках і голоду: Африка, Центральна Азія, Кавказ, Молдова та інші. Особливо постраждає група країн Середнього Сходу, імпорт зернових на 75% залежить від України.

2. Ще не встигли відновитися від коронакризи і просто не зможуть абсорбувати новий ціновий шок.

3. Країни-реципієнти біженців з наростаючими дисбалансами, невирішеною проблемою середньострокової інфляції та ринку праці.

Тут прихована глибинна, але дуже серйозна проблема. Якщо в розвинених країнах їжа становить 3−6% у структурі витрат, то в менш розвинених — до 40−60%. Неминуче зростання цін, а вже зараз ціна на новий урожай пшениці наближається до 400 євро за тонну — призведе до погіршення проблеми бідності та голоду, а також вимушеної міграції. Не виключаю спалаху регіональних конфліктів за їжу, оскільки всі ми пам’ятаємо, що а hungry man is angry man.

Але не агро єдиним. Усі екстраоптимістичні прогнози зростання світової торгівлі переглянуті — до скромних 3%. Із позитивного — це зниження вартості на 40 фт. контейнер — Drewry World Container Index знизився до $8 830. Це, звісно, не більше $10 тис., як у розпал пандемії, але все одно майже на $6 тис. вище за середній за 5 років показник.

І кілька слів про фондовий ринок. Якщо стисло, практично всі — у корекції, особливо пандемійно-хайпові компанії, багато з яких просто увійшли до піку, ставши жертвами своєї ж «нової» економіки лайків, переглядів та передплатників. Ті, хто ще не впав, сподіваються, що політика підвищення ставок ФРС буде відносно плавною, а звіти за рівнем зайнятості залишаться в діапазоні півстолітнього мінімуму в 3−3.5%. Але найцікавіше тут ще попереду.

Загалом я прогнозую посилення дисбалансів у глобальній економіці, наростання рівня невизначеності, стагфляційних ризиків, та необхідності складних trade off-рішень з боку ключових стейкхолдерів.

Для нас же зараз насамперед — дай Боже, швидка перемога. Слава Україні! Слава ЗСУ!

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X