У світі популярна копродукція кінострічок. Що «не клеїться» у нас?

29 вересня 2021, 13:30

Приклад співробітництва України з Ізраїлем.

На останньому Одеському міжнародному кінофестивалі не тільки показували новітнє кіно. Я щиро дякую організаторам за те, що вони ініціювали так звану Film Industry Office, спеціальну секцію в контексті заходу для підтримки та розвитку українських кінопроєктів та кіноіндустрії в цілому.

Відео дня

Особливо важливою була панельна дискусія про «теорію та практику» спільного виробництва фільмів на прикладі країн, з якими Україна підписала угоди про спільне кіновиробництво, а саме з Францією, Ізраїлем та Канадою. По суті, профільні експерти розповіли українським кіновиробникам, як вийти у світ міжнародної копродукції та зробити це максимально практично.

Такі спроби можна простежити починаючи з 2013 року — саме тоді світ побачив стрічку «Параджанов» режисера Сержа Аведікяна та Олени Фетісової. Як відомо, фільм є результатом спільної роботи України, Франції, Грузії та Вірменії. Продукт виявився настільки якісним, що за рішенням українського оскарівського комітету його номінували на премію «Оскар» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою».

Державний імпульс

На жаль, поки що непросто побачити таку успішну співпрацю між ізраїльськими та українськими режисерами й кіновиробниками. Хоча такого не мало бути вже кілька років.

Поясню: оскільки копродукція вимагає транскордонної комунікації та підтримки, втручання держави у ці процеси логічні та навіть бажані. То ж 22 грудня 2015 року Уряд Держави Ізраїль та український Кабмін підписали Угоду про спільне виробництво фільмів і співробітництво у сфері кінематографії (Україна ратифікувала документ 13 травня 2017 року).

Які переваги несе Угода? По-перше, вона декларує пільги з боку обох країн (ст. 2(2)). По-друге, відкриває простір для підтримки кінопроєктів в країнах копродукції - таким як ввезенню та вивезенню обладнання, необхідного для спільного виробництва фільмів або дозволу на в'їзд і перебування на території своєї держави творчого та технічного персоналу (ст.8).

Важливо те, що ця угода (а також як і аналоги з Канадою та Францією) — набагато гнучкіша, ніж Європейська конвенція про спільне кінематографічне виробництво. Адже вона включає в себе ширші сфери для співпраці, які можуть отримати підтримку від держави. І це не тільки про кіновиробництво, а також про (див. ст. 14):

  • участь у кінофестивалях, які проводяться у двох державах й інших міжнародних заходах, а також організації «Тижнів/Днів кіно»
  • підготовку кадрів у сфері кінематографії
  • поліпшення спеціальної базової та вищої освіти, підвищення майстерності авторів і кіноспеціалістів
  • обмін даними, матеріалами, know-hows, досвідом і спеціалістами, включаючи організацію навчальних і стажувальних програм і курсів, семінарів, конференцій, практикумів і участь у міжнародних заходах.

Чи побачили ми карколомний зліт ізраїльсько-української копродукції після того? Ні.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

З 2017 року немає жодної заявленої спільної співпраці між кіновиробниками з обох держав. Можливою причиною є мала обізнаність кінематографістів Ізраїлю щодо можливостей угоди та складний механізм звернення до профільних державних органів в Україні, попри шалений попит та запит на зйомки в українських локаціях чи українськими командами. А можливо це складність вибору партнерів для спільного створення кінопроектів.

Нитка потрійна не скоро порветься

Останні кілька місяців українські кінотеатри не встигають влаштовувати прокат закордонних стрічок, що накопичились впродовж «ковідних» 2020−2021 років. Нескладно здогадатись, що кіноіндустрія стрімко відновлюється.

Спільних ресурсів потребують не тільки українські режисери, які по-справжньому ще і не встигли спробувати на повну радість колаборації з Ізраїлем, але й ізраїльські, яким теж складно наодинці знімати кіно та яким критично важливо розширювати географію ринку глядачів з самого початку створення кінопродуктів.

І, якщо сильною стороною ізраїльського кінобізнесу є фінансова стійкість, вміння писати сценарії та успішно продавати їх світовим гігантам, то українського — непересічні локації (для вибору яких навіть створений окремий веб-ресурс Locations), які привертають увагу зірок калібру Жан-Клода Ван Дама (приміром, стрічка «Останній найманець» 2021 року) та ціла екосистема конкурентоздатних та професійних кінокомпаній-аутсорсерів, які підбирають технічну базу, пишуть сценарії та влаштовують кастинги за потреби. Деякі стрічки, що вироблені у копродукції, дивують навіть кінокритиків: приміром, фільм про жіночу колонію в Одесі «Цензорка» (спільне виробництво України, Словаччини та Чехії) отримав Приз за найкращий сценарій у секції «Горизонти» 78-го Венеційського кінофестивалю.

Після того як 20 вересня 2019 року парламент ухвалив, а 16 жовтня президент Зеленський підписав закон про підтримку закордонних кінематографістів, міжнародний копродакшн отримав додатковий стимул — так званий «кеш рібейт», що було збільшено з 2017 року (cash rebate). Відтепер іноземні кіновиробники, які вирішують знімати стрічки в Україні, зможуть отримати частину витрат у вигляді 25% кваліфікованих витрат +5%, якщо використовують твори українських авторів чи присвячують стрічку самій Україні. І тут є гарні новини: вже є кінокомпанії, що подали заявку на cash rebate. Сподіваюсь, скоро ми почуємо про перші успішні виплати.

У підсумку диспозиція наступна: світовий кінобізнес, що покладає надію на масову вакцинацію проти COVID-19 та відмову від карантинів, оживає. Кіновиробники об'єднують зусилля, щоби хеджувати ризики та створювати продукт, що вражає і змушує людей забувати про Zoom та йти в кінотеатри. Але спільне кіновиробництво України та Ізраїлю стоїть на місці. Навіть попри спроби Державного агентства з питань кіно, що збирає думки та рекомендації гравців ринку для того, щоб зрозуміти, як все має коректно працювати. Бізнес теж не має стояти осторонь та разом запускати механізми роботи.

Український кінобізнес жваво цікавиться створенням спільних з іноземцями кінопродуктів. Але що йому варто робити, щоби звернути на себе увагу ізраїльських та інших колег?

По-перше, мислити глобально: якщо ще до старту зйомок шукати партнерів для копродукції, вони точно з’являться (відповідно, важко знайти тих, кого не шукаєш).

По-друге, мислити креативно: коллаборація дає не тільки спільні продукти, а розвиває експертизу та досвід.

По-третє, мислити бізнесово: вивчати запити іноземних коллег, формувати свої сильні пропозиції, вчитись продавати та купувати. Перші успішні кейси дадуть шалений поштовх.

Зрештою, є одна країна, де кінобізнес не потребує колаборацій, — США. А кіноіндустрія таких відносно «малих» держав, як Ізраїль та Україна, «приречена» на спільне кіновиробництво. Учасникам варто працювати над собою і пам’ятати, що спільними зусиллями легко і гори зрушити, не кажучи вже і про спільні проєкти зробити.

Не знаєте, з чого почати, — почніть шукати партнерів.

Показати ще новини
Радіо НВ
X