Спільне між Україною й Ізраїлем, і де тут МВФ
Минулого році Україна повернула кредиторам $300 млн., виділених на будівництво доріг. Причина – чиновники надто довго думали, де саме варто з’явитися новим якісним дорогам і, в результаті, так і не змогли виділити землю під будівництво.
Починаючи з 2015 року, через чиновницьку неспроможність діяти, Україна недоотримала понад $10 млрд. міжнародної підтримки. З яких $2-3 млрд. – це цільові кредити на проекти розвитку від ЄС, Світового банку та інших міжнародних організацій, які ми так і не спромоглися використати.
Ці інвестиції могли б піти на розвиток інфраструктури, створення робочих місць, створення додаткового ефекту для залучення іноземних інвестицій, сприяння переходу країни від тупикової сировинної економіки до більш сучасної.
Україна брала участь у 10 програмах МВФ, і тільки першу з них ми виконали повністю. У більшості випадків співпраця припинялася вже після отримання перших траншів і щоразу через нездатність влади виконати дані міжнародним партнерам обіцянки.
Історія повторюється. Навесні цього року Україна отримала $1 млрд за програмою з МВФ, що пішли на поповнення наших міжнародних резервів. І це може бути останній транш, якщо в найближчі півроку ми не зможемо здійснити пенсійну реформу, зрушити процес приватизації з місця, оптимізувати систему виплат житлових субсидій і запустити вільний ринок землі. Україні також потрібно наповнити гучні зобов’язання про боротьбу з корупцією змістом, у тому числі створенням антикорупційного суду.
В тому, що за такий стислий період нам вдасться так багато, вже відкрито сумніваються зазвичай надзвичайно стримані європейські дипломати. Днями глава представництва Європейського Союзу в Україні Хьюг Мінгареллі відверто висловився, що неефективна робота Верховної Ради гальмує процес проведення українських реформ.
Що не влаштовує МВФ? У нашому випадку – час. Україна рухається до реформ та бореться з корупцією равликовими темпами. Від нас чекають швидких та ефективних дій, які блокуються через шкурні інтереси жменьки олігархів, що мають потужне лобі.
Закономірно суспільство вимагає реформ, але коли доходить до справи – важко сприймає будь-які зміни свого звичного темпу життя. Для влади та парламентарів – це теж вимагає сміливості, оскільки популізм залишається головною рисою багатьох політиків, і псувати собі імідж непопулярними кроками ніхто не хоче.
Україна досі має великий дефіцит рішучості. А він призводить до дефіциту віри в Україну. В МВФ сидять не дурні люди, для яких важливі не лише суха статистика або аналітичні записки про великий потенціал і світле майбутнє, але й бажання суспільства та влади змінюватися.
Так чи інакше, але нам доведеться щось робити з прогнилою пенсійною реформою і замороженим ринком землі. Україна знаходиться в таких умовах, що обирати не доводиться. Ми не можемо відкладати розгляд цього питання не лише через ризик залишитися без бажаного чергового траншу МВФ, але й із-за невтішної статистики.
На одну працюючу людину в Україні припадає 1,2 пенсіонера. І тенденція з роками поглиблюється. До того ж, з 12 млн пенсіонерів – 8 млн отримують мінімальну пенсію 1312 грн. Тобто, з огляду на ці цифри, не важко порахувати, що з «мінімалки» людина в день має прожити на 42 грн. Закономірно, що більшість пенсіонерів знаходяться за межею бідності.
У минулому році на пенсії держава витратила 255 млрд. грн., з яких 142 млрд грн. – дефіцит Пенсійного фонду. Дива не відбулося і гроші з неба не посипалися, тому компенсувати дефіцит довелося за рахунок державного бюджету. З січня цього року бюджет Пенсійного фонду зріс до 284 млрд. грн. за рахунок збільшення удвічі мінімальної плати, але дефіцит нікуди не подівся і складе 141 млрд грн.
Щодо іншого болючого питання – лібералізації ринку землі. Україна володіє значним земельним потенціалом, який становить 5,7% території Європи. Із 60,3 млн гектарів майже 70% – це землі сільськогосподарського призначення і чверть з них належать державі. Це потужний потенціал, який ми можемо використовувати як конкурентну перевагу. Проте, корупція та популізм вбивають будь-яку реформу. Адже лібералізація ринку землі ще не означає появу реального ліквідного ринку. До динамічного соціально-економічного розвитку АПК та земельних відносин – ще довгий шлях.
Ми втрачаємо коштовний час, який можна було використати на підготовку законопроектів, аналіз та упорядкування земельної бази та відповідних реєстрів. І той факт, що ми тільки на початку шляху формування ринку землі, – аргумент непереконливий.
Наприклад, Польща в минулому році прийняла новий закон про обіг сільськогосподарських земель, яким фактично заборонила продаж землі іноземним громадянам, і встановила максимальний розмір земельних володінь в межах 300 га на одну особу. Водночас, купити землю може тільки той громадянин, який щонайменше п’ять років проживав у цій місцевості. Також він не може тримати куплену землю на перспективу, а зобов’язаний її обробляти упродовж мінімум 10 років.
У Данії претендувати на земельну ділянку сільськогосподарського призначення мають тільки приватні господарі. Передусім, здобувач повинен мінімум вісім років насолоджуватися сільським повітрям та ландшафтом, тобто мешкати в селі, а після придбання він не зможе змінити призначення ділянки.
Замість того, аби шукати власний рецепт з урахуванням своєї ментальності, ми стоїмо на місці. Та чого нам можуть коштувати ці паузи?
В історії все має аналогії, і Україна не така вже й виняткова у своїй ситуації. В перші десятиліття свого створення Ізраїль не мав практично жодної економіки, проте мав трьох агресивних зовнішніх сусідів, з якими час від часу відбувалися військові сутички. Сьогодні ж Ізраїль – технологічно розвинена країна з ринковою економікою і один з найбільших експортерів зброї у світі. У минулому році країна посилила свої економічні досягнення, скоротивши співвідношення державного боргу до ВВП, а дефіцит бюджету склав 2,1% від ВВП. Економіка Ізраїлю зросла на 3,8%, а рівень безробіття впав до історично мінімальних 4,4%.
Що стало запорукою таких кардинальних змін? Сміливість і бажання діяти, та активна зовнішня підтримка і співпраця.
Тодішній план Маршалла, розроблений США для економічного розвитку і встановлення демократії в країнах, що постраждали від фашистських режимів, став рятівним для Ізраїлю. В цілому з 1949 року Ізраїль отримав більше $151 млрд. тільки від США і Німеччини.
Певною мірою Європа сьогодні за допомогою, у тому числі МВФ, виділяє нам кошти під мізерні відсотки для економічного підйому України, та звільнення від пострадянського тоталітарного режиму Росії. І це великий шанс, яким гріх не скористатися.
Найімовірніше, Міжнародний валютний фонд повернеться до обговорення питань пенсійної та земельної реформ в Україні вже на початку осені. Сподіваюся, що нам буде що відповісти, інакше співпраця з пільговим міжнародним кредитором на цьому може закінчитися. Прикро, але, якщо так станеться, Україна втратить шанс довести до логічного кінця реформи і новації, які запустять нашу економіку.
