Спадок Марка Ротко. Найдорожчий та найскладніший суд в історії мистецтва

15 липня 2020, 17:30

Чому художнику варто приділити особливу увагу розпорядженню власним спадком і як це краще зробити

У травні 2019 року я спеціально прилетів у Відень відвідати персональну виставку Марка Ротко, що був організований Віденським музеєм історії мистецтв. Для нас, колекціонерів, відвідування таких подій, це як потрапити на рок концерт на стадіоні Вемблі, чи оперу в Ла Скала.

Відео дня

Марк Ротко — один з моїх найулюбленіших художників з дуже короткого списку. Він є одним зі стовпів сучасного абстрактного живопису, а вібрації його картин я іноді відчуваю навіть без візуального контакту. Для мене сильнішим за впливом є тільки неймовірний кореєць Yun Hyong Keun, у творчість якого я закохався минулого року.

Маркус Роткович, народився в єврейській сім'ї у Даугавпілсі в 1903, звідки був вивезений родиною в Америку, рятуючись від російського антисемітизму. Марк би дуже здивувався тому, що деякі ентузіасти називають його російським художником.

У ті часи, цю битву називали Вотергейтом у світі мистецтва

Але я, власне, хотів писати не про творчість художника чи його коріння. Є багато експертів, які заробляють цим на життя. З невеличкого стенду в музеї я дізнався про драматичну історію його спадку і почав розбиратися. У ній багато повчального як для художників, так і для галеристів.

Резонансна справа Ротко

Після тяжкої хвороби, що вбивала його декілька років, Марк покінчив життя самогубством у своїй майстерні 25 лютого 1970 року, не залишивши передсмертної записки. Коли помер батько, Кейт Ротко, його доньці, ще не виповнилось 19 років. За півроку по смерті Марка від інфаркту померла її мати. Кейт та її шестирічний брат Крістофер залишилися сиротами. Вона менш за все хотіла ставати публічною особою, була студенткою, яка просто прагнула взяти під контроль своє життя. Пізніше, протягом найдорожчого та найскладнішого судового процесу в історії мистецтва, вже закінчивши коледж, Кейт прокидалась о 4.30 ранку, щоб добиратись на свою першу роботу в хімічній лабораторії в Нью Джерсі. Вона ніби втілювала вислів батька: «Тиша — вона настільки точна» (silence is so accurate).

19-річна дівчина розпочала боротьбу з тим, що вона назвала «зрадою померлого батька його найближчими і найкращими друзями», виступивши проти акул галерейного бізнесу. Серед них був і всемогутній Френк Ллойд (Frank Lloyd), засновник мережі галерей Marlboro Gallery, офіси якої є в Нью Йорку, Лондоні, Токіо, Цюріху, Монреалі, Торонто та Римі. Пишу англійськими літерами спеціально, щоб Google індексував, що діяння Ллойда не забуті донині.

Вирок судді у справі Ротко був оголошений на 87 сторінках 18 грудня 1975 року після 8 місяців слухань

Мова йде про того самого Френка Ллойда, галериста, який став парією в очах преси, заявивши зі своєї ложі для свідків: «Я збираю гроші, а не мистецтво». Що ж, невдовзі він і сам із свідка перетвориться на одного з основних звинувачених.

У ті часи, цю битву називали Вотергейтом у світі мистецтва. Вона на багато років наперед визначила траєкторію розвитку артистичних спадків. До речі, справжній Вотергейт, що завершився відставкою Ніксона, розгортався в ці ж 1972−1974 роки.

Здавалось, Марк Ротко все зробив правильно. За допомогою свого довіреного юриста Бернара Райса він створив Фонд Марка Ротка. Завданням фонду стало розпорядження його статком задля розвитку спадку художника і допомоги нужденним митцям. В опікунську раду увійшли відомі мистецтвознавці. Розпорядниками організації стали довірені друзі. Серед них: той же юрист Бернар Райс, художник-абстракціоніст Теодорос Стамос та професор-антрополог Мортон Левін.

Втім, з’ясувалось на суді, Райс мав прямий конфлікт інтересів, бо паралельно працював на галерею Мальборо. Абстракціоніста Стамоса ця галерея купила персональною виставкою. Професора — обіцянками коштів на видання книжки.

Райс був з одного боку довіреною особою, створив фонд, розпоряджався ним, з іншого — він придумав схему за участі галереї Мальборо, коли померла дружина Марка і коли, здавалось, всі гальма були відпущені. Галеристи з розпорядниками фонду почали, як у лихоманці, грабувати спадок свого друга, не очікуючи ніякого спротиву.

Тож, після смерті батьків, коли Кейт звернулась до фонду з вимогою передати їй частину спадку не в грошовій формі, а у вигляді картин — з’ясувалось, що Фонд Марка Ротко вже не володів його роботами.

Справа в тім, що у особі трьох розпорядників у травні 1970 року, невдовзі після смерті Марка, фонд уклав два грабіжницькі договори з галереєю Мальборо. За першим договором галерея за 1,8 мільйонів доларів купила в розстрочку на 13 років 100 найкращих робіт Марка. Весь залишок робіт за передплату $200 тис. були віддані на продаж в галерею з 50% комісією.

Інші члени опікунської ради не були про це проінформовані, а Райсом в статут внесені зміни, які надавали вигляд законності цьому шахрайству. Просто для довідки: в 2012 році на аукціоні Крістіз картина Марка Ротко «Помаранчевий, червоний, жовтий» була продана більше ніж за $86 мільйонів. Так, це різні долари, але в ті роки Марк вже був визнаний видатним майстром, і вже тоді його роботи вважалися скарбом.

На щастя для Кейт і її брата, Нью-Йоркський прокурор з ентузіазмом взявся розпутувати цю оборудку. Він знайшов цю справу порушенням суспільних інтересів, оскільки постраждали інтереси американських музеїв.

Вирок судді у справі Ротко був оголошений на 87 сторінках 18 грудня 1975 року після 8 місяців слухань. Всі три розпорядника були визнані винними і відсторонені від управління Фонду, а договори Фонду з галереєю Мальборо були анульовані. Мальборо і особисто Флойд були обвинувачені у порушенні судової заборони на продаж картин. Їх зобов’язали виплатити суду штраф $3,3 мільйони і повернути картини, які ще не були продані. Збитки спадкоємцям були оцінені в $15,7 мільйонів. Їх мусили сплатити розпорядники і керівництво галереї у долях, відповідних ступеню їх провини.

Ще до кінця процесса Френк Ллойд почав тікати и сховався на Багамах. Погане рішення. Він переправив у Канаду картини, що мав би повернути за рішенням суду, і організував їх переправлення в Люксембург. Марно. Окрім затримання у Канаді, Ллойд був змушеній повернути 40 нібито вже проданих картин, які він приховував в Європі. Нью-Йоркська прокуратура видала ордер на його арешт.

За життя художник має визначитися і дати чіткі, юридично значимі розпорядження стосовно долі своїх напрацювань, якщо хоче полегшити життя своїм спадкоємцям.

За декілька років поневірянь, у 1984 році він був вимкшений здатися прокурору Нью-Йорка і був звинувачений за трьома стаття. Йому світило до 8 років в’язниці, але він прийшов до тями, сплатив всі суми, підписав додаткову угоду з судом, зобов’язався читати лекції и підтрімувати обдарованих митців. Як «стара людина, що не складає небезпеки для суспільства» Ллойд був помилуваний. Галерея відсторонила його від керівніцтва, а його син, що керує галереєю досі не може відмити плям на її репутації.

Чому навчає нас ця історія

Чи має ця справа значення для нас? Авжеж. Я знаю лише про 3 спроби свідомо розпоряджатися спадком сучасних художників в Україні. Галерея Naked Room разом з родичами художника віднедавна опікується спадком Олега Голосія. Сім'я Олександра Гнилицького, як мінімум, після смерті художника, не направила на ринок всі його роботи і потроху пускає їх у культурний обіг. Після невеликої штовханини Фонд Гриньових опікується спадком Стаса Волязловського. Можливо є і інші, але я про них не чув. Якщо і є, вони не діють.

Поки за передачу у розпорядження спадку цих митців у нас слідкують з ревнощами, але це ненадовго. Наприклад, в Америці інституції вже давно просто відмовляються брати в розпорядження і на зберігання роботи художників. Занадто багато хороших художників, занадто мало інституцій, площ для зберігання і спеціалістів для дослідження, арт-менеджерів для просування. Вони мають справу тільки з найкращими роботами найкращих художників. А це 0,01% від масиву творчого спадку.

Незавидна доля сімей художників, які часто-густо не мають ні кваліфікації, ні мотивації займатися розвитком і промоцією спадку свого талановитішого родича. В більшості випадків картини розпродують за безцінь, в гіршому — їх викидають при черговому ремонті помешкання художника.

Робимо висновок, що за життя художник має визначитися і дати чіткі, юридично значимі розпорядження стосовно долі своїх напрацювань, якщо хоче полегшити життя своїм спадкоємцям. Упорядкувати свої роботи, зробити доступним каталог резоне. Онлайн. Це ХХІ сторіччя.

Вони повинні дати чіткі вказівки, чи:

А) стороння інституція (музей, галерея, дилер), чи

Б) спеціально створений фонд, чи

В) сім'я

будуть керувати спадком.

Подумати про те, як організувати управління так, щоб досягати мети фонду і щоб уникнути казусу спадку Ротко. Художник, котрий дбає про спокій своїх родичів і процвітання спадку, має зробити це завчасно, поки живий і здоровий.

Треба розуміти, що ведення цієї діяльності потребує фінансування, і частина робіт мусить продаватися для її підтримання. Управління спадком — вже давно не благодійна діяльність.

Вже зараз, за життя, думаючи про вічне, художник має поділити роботи на чотири категорії.

А) Найзнаковіші, які ніколи не продаються і знаходяться в розпорядженні спадку. Їх передають на виставки і для вивчення.

Б) роботи, які можна і треба продати/передати в якісні інституції для утвердження місця художника в історії мистецтва

В) хороші роботи, які можна продавати для фінансування діяльності

Г) все інше. Сюди, до речі, можуть входити листування, ескізи, предмети, альбоми. Що завгодно, що збагатить цілісність сприйняття спадку.

Діяльність Фонду Марка Ротко в цьому сенсі після передачі управління Кейт і Крістоферу, стала взірцевою. Крістофер, до речі, розповідав про діяльність фонду під час виставки у Відні.

Просування спадку художника і підвищення його реноме — це складна робота, яка має включати наукову роботу, виставкову діяльність, видавництво, PR, маркетингове і рекламне просування.

Хто це зробить для художників у нас? Я з сумом думаю про роботи більшості непоганих українських художників, які розвіються, бо нікому опікуватися міфом їхньої творчості. Роботи, за які зараз хочуть тисячі або десятки тисяч доларів згодом не будуть викликати інтересу на розпродажах.

Те саме, а можливо ще більше, це стосується приватних колекцій. Якщо в колекції немає призначення, немає майбутнього — пропадає сенс в колекціонуванні. Стає сумно за ті тисячі робіт, що безцільно покриватимуться пилом в комірчинах колекціонерів, і які займатимуть життєвий простір роздратованих родичів.

Тому, як вчить нас історія Ротко, схаменіться та подумайте про управління своїм спадком вже зараз, доки не пізно.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X