Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua

Сміттєзвалища – проблема законотворців чи громадян

22 вересня 2017, 13:30
2072
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Чи є в України шанси докорінно змінити поточну катастрофічну ситуацію зі сміттєзвалищами? Чи здатні ми приєднатися до клубу успішних держав, які турботливо ставляться до ресурсів та дбають про екологію

Кожен із нас не одноразово чув, що в Україні дуже гостро стоїть проблема із накопиченням сміття. Поступово наша держава перетворюється на велике сміттєзвалище. Як випливає із проекту Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року, лише за 2016 рік громадяни утворили близько 11 млн т. відходів. Це приблизно 250-300 кг сміття на рік на людину. І ця цифра щороку має чітку тенденцію до зростання, хоча населення скорочується.

При цьому, лише 5,8% із зазначених 11 млн т. переробили або утилізували. Решту відходів відправили на полігони та сміттєзвалища. Останніх нині в Україні налічується вже близько 5,5 тис. За оцінками експертів, близько 99% діючих полігонів не відповідають вимогам Європейського Союзу до сміттєзвалищ.

До того ж, варто відзначити, що мова йде лише про "офіційно зібрані" тверді побутові відходи та офіційні полігони сміття. А скільки побутових відходів "неофіційно" завезли та залишили у лісах, парках та кар’єрах… Лише за офіційними даними, щорічно утворюється понад 27 тис. несанкціонованих сміттєзвалищ.

У той же час, у багатьох високорозвинених країнах світу сміття вже давно стало цінним ресурсом. Його розумно використовують для виробництва енергії, добрив та в якості вторинної сировини. Більше того, наприклад, Швеція не лише переробляє 99% сміття, а ще й імпортує його із сусідніх держав. Тож цілком закономірно виникає питання, як ці країни змогли успішно вирішити проблему накопичення відходів та чи є в України шанс піти їх шляхом?

Побудова ефективної та комплексної системи поводження з відходами у цих країнах стала можливою через те, по-перше, що створили необхідну законодавчу базу. А, по-друге, завдяки вихованню екологічної свідомості у суспільства.

В ЄС вже давно прийняли та успішно застосовують директиви щодо поводження із різноманітними типами відходів – відходи упаковки, відходи електронного обладнання, батарейки. Основна суть цих директив – забруднювач платить.

Вони передбачають створення організацій розширеної відповідальності виробників (ОРВВ), які відповідають за роздільний збір та перероблення відходів. Такі ОРВВ самостійно заключать договори з муніципалітетами, логістичними компаніями, переробними підприємствами тощо. Вони фінансуються за рахунок внесків виробників, які ті сплачують у відповідності до кількості їх продукції на ринку.

При цьому система побудована таким чином, щоб не допустити неефективне використання коштів. Зокрема,

- учасниками ОРВВ можуть бути лише виробники, а не, наприклад, переробні підприємства;

- ОРВВ підзвітні виробникам, які, у свою чергу, зацікавлені у максимально ефективному використанні коштів та виконанні норм по збиранню та переробленню відходів;

- держава здійснює загальний моніторинг за роботою ОРВВ, визначає на законодавчому рівні норми по збиранню, встановлює стандарти перероблення відходів, тощо.

Виникає питання, чому Україна, яка обрала курс на євроінтеграцію та гармонізує своє законодавство у відповідності до кращих практик ЄС все ще не прийняла аналогічне законодавство? Тим більше, що Угода про Асоціацію з ЄС передбачає необхідність прийняття такого законодавства.

Частково, причина у розробленні якісного проекту закону. Це досить тривалий процес. З іншого боку, відсутнє будь-яке бажання приймати такі зміни. Адже в Україні протягом багатьох років компанії сплачували окремий збір за кожну вироблену чи імпортовану тару, або упаковку. З 2001 року цей збір надходив державному підприємству Укрекокомресурси, яке за ці кошти мало створити умови для роздільного збирання відходів, їх перероблення та подальшого використання як вторинної сировини.

Ходять різні розмови, куди направляли ці кошти і чому, при всій неефективності збору, його роками не скасовували. Єдине, що ми можемо сказати напевно, за призначення ці кошти не доходили, а систему роздільного збирання відходів так і не створили.

Іноземні та українські компанії довгі роки вимагали відмінити монополію Укрекокомресурсів та прийняти закон про упаковку та відходи упаковки, який би передбачав роздільний збір та перероблення відходів упаковки.

У березні 2015 року, за активного сприяння Міністра Айвараса Абромавичуса, монополію цієї державної компанії на стягнення зазначеного збору вдалося скасувати. Проте, на жаль, вже другий рік парламент не може прийняти проект закону про упаковку та відходи упаковки. Він максимально наближений до практики в ЄС та активно підтримується бізнес-спільнотою. Натомість, у Верховній Раді регулярно реєструються нові законопроекти. Більшість із них передбачає запровадження екологічного податку, який знову будуть стягувати за виробництво упаковки або товарів в упаковці.

Що стосується екологічно свідомого суспільства, то це стосується не лише роздільного збирання паперу, скла, пластику та органічних відходів у себе вдома. Але й дбайливого ставлення до навколишнього середовища та ресурсів, у цілому.

Не зважаючи на значно вищі, у порівнянні з українцями, доходи, середньостатистичний німець або француз не купить собі авто, яке споживає 15-20 літрів пального на 100 км. Вони не залишать увімкненими світло на всю ніч у під’їзді, бо це комунальна власність і рахунок за сплату електроенергії прийде не їм.

Звісно, філософія дбайливого ставлення до природи та розуміння вичерпності ресурсів виникла у високорозвинених країнах не за один день. Цьому сприяли і високі тарифи на енергоносії, і державні інформаційні кампанії, і високі штрафи. У Сінгапурі за викинутий на вулиці недопалок ви ризикуєте розлучитися із $500, а за куріння у недозволеному місці – заплатити $1 тис.

З усього переліченого в Україні поки що ввели лише високі тарифи на комунальні послуги.

У той же час, жодна інформаційна кампанія не буде ефективною, якщо кожен із нас не прийме свідоме рішення дбайливо ставитись до навколишнього середовища. Кожен із нас особисто має хоч трішки покращити ситуацію! Можливо, пояснивши своїй дитині або переконавши друзів не залишати сміття у непризначених для того місцях, або марно не витрачати енергоносії, воду, пальне лише тому, що є фінансова можливість.