Чи покращиться управління державним майном

0 коментувати

Більшість нашого суспільства критикує проведену в дев'яностих роках, на початку незалежності нашої держави, приватизацію державних підприємств.

І прості люди, і урядовці, і молоді реформатори, і навіть особи, які в результаті приватизації, стали багатими людьми, а деякі навіть олігархами, вважають, що приватизація проведена неправильно, несправедливо і геть нерозумно, оскільки бюджет не отримав значних коштів із-за заниженої вартості державного майна.

Вони забувають, що перші роки метою приватизації було не наповнення державного бюджету, а створення умов для розвитку ринкової економіки. Для цього потрібно було створити критичну масу приватних власників, які б підтримували подальші реформи, показати на практиці, що недержавні суб'єкти господарювання діють більш ефективно, ніж державні підприємства. Чекати доки з'являться нові, створені приватними особами,  підприємства не було часу, так як значна частина комуністичної еліти прагнула реваншу. Група 239 у Верховній Раді України була інструментом для досягнення їх планів щодо повернення у владу та продовження комуністичного експерименту.

Саме це було основною причиною компромісів при розробці і затвердженні приватизаційного законодавства. Народні депутати із групи 239 добре розуміли, що швидка приватизація значно ускладнить повернення до комуністичних методів управління суспільством, а успіх приватизації зробить таке повернення неможливим, і тому всіляко перешкоджали прийняттю більш досконалих законів про приватизацію, гальмували її проведення на практиці.

Слід зазначити, що тоді в Україні практично не було фахівців, які б розуміли тонкощі функціонування ринкової економіки, тим більше тих людей, які б вивчали та мали практику проведення приватизації. З цих же причин було недосконалим і суміжне законодавство, яке також впливала на результат проведення приватизації, а саме законодавство про ринок цінних паперів, корпоративне управління, банкрутство тощо. Повільно також створювалися державні інституції, необхідні для регулювання суспільних відносин в післяприватизаційний період. Наприклад, державна комісія з цінних паперів та фондового ринку була створена лише в 1995 році, тобто через 3 роки після початку приватизації. Важка економічна ситуація в країні, пов'язана зокрема з розривом господарських зв'язків з підприємствами Росії та інших країн – республік колишнього Радянського Союзу, шалена інфляція також негативно впливали на результати приватизації.

Однак, за допомогою фахівців Світового банку, Міжнародної фінансової корпорації, Агенства з міжнародного розвитку США, Організації економічного співробітництва та розвитку, французького банку Сосьєте Женераль та інших міжнародних організацій та компаній було створено законодавство, проведено малу та масову сертифікаційну приватизацію, пілотні проекти продажу пакетів акцій великих підприємств.

В значній мірі саме за результатами приватизації в Україні створені приватний сектор економіки та ринкова економіка в цілому, в умовах якої змушені функціонувати державні підприємства. На жаль, державний сектор, залишившись занадто великим, програє в ефективності приватному сектору. З одного боку це свідчить, що не приватизація є основною причиною негараздів в економіці країни та появи олігархів, а  з іншого означає, що цілі економічних реформ в Україні дотепер не досягнуті.

Ось як оцінюється стан в державному секторі економіки на Урядовому порталі (напрям реформ – Реформа управління державними підприємствами):

"Держава є найбільшим власником активів в Україні. Необхідність реформи назріла давно, оскільки від 1991 року цей сектор української економіки майже не зазнав змін. Недостатня прозорість діяльності та звітування, незадовільні операційні та фінансові результати, а також серйозні недоліки в організації корпоративного управління держпідприємствами – це не весь перелік проблем, які має вирішити Україна шляхом проведення глибинних змін.

Головним завданням Уряду є забезпечення процесу ефективного управління активами на користь їх основного власника – народу. Держава має бути професійним та відповідальним власником підприємств і зосередити свої зусилля на зростанні вартості їх активів. Тож для Уряду реформа держпідприємств є одним із пріоритетів.

В Україні існує понад 80 суб’єктів, що здійснюють управління об’єктами державної власності, включаючи державні підприємства. Суб’єктам управління державною власністю підпорядковано понад 3 500 підприємств різної організаційно-правової форми, більшість із яких не здійснюють господарської діяльності. Значна кількість підприємств є збитковою та виступає потенційним джерелом фіскальних ризиків. Через недостатню якість механізмів контролю та незадовільний рівень прозорості діяльність державних підприємств є джерелом корупційних ризиків та збитків держави.

Основною метою реформи держпідприємств є підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання державного сектору економіки".

Основною причиною нинішнього стану державного сектора економіки є таке явище, яке Юрій Іванович Єхануров – прем'єр міністр України в 2005-2006 роках – назвав "приватизацією менеджменту". Бізнес, особливо великий, перестав цікавитись приватизацією майна, за яке тепер необхідно було платити реальні гроші. Натомість бізнесмени всілякими способами домагалися призначення своїх довірених осіб керівниками державних підприємств. Таким чином бізнес отримував доступ до використання ресурсів державних підприємств на свою користь. Заміна приватизації майна "приватизацією менеджменту" відбулася одночасно із становленням олігархів в Україні.

Звісно, що без сприяння міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади зазначений процес не міг відбутися, так як саме вони мали повноваження і  відповідали за ефективність управління об'єктами державної власності. Саме міністри призначали керівників державних підприємств, підписували з ними контракти, в яких зазначалися економічні показники, які необхідно було досягнути керівникам державних підприємств, розробляли і затверджували фінансові плани цих підприємств.

Після перемоги революції гідності вже другий уряд прагне вдосконалити механізм корпоративного управління державним сектором економіки. З цією метою підготовлено 12 законопроектів щодо внесення змін до закону України Про управління об'єктами державної власності, які були прийняті Верховною Радою України.

Відтепер керівників підприємств державного сектору економіки будуть призначати наглядові ради цих підприємств, до складу яких крім державних службовців будуть обиратися на конкурсних засадах незалежні члени, кількість яких повинна становити більшість членів наглядової ради. Таким чином міністри значною мірою втрачають повноваження щодо призначення керівників державних підприємств та контролю за їх діяльністю, а отже і відповідальність за результати роботи цих підприємств. Чи будуть в результаті зміни на краще?

Дотепер ситуація з ефективністю управління об'єктами державної власності не змінилася з однієї сторони із-за невиконання міністрами нових вимог закону та з іншої сторони із-за недоліків формулювання самих нових вимог закону.

Зрозуміло, що ключовим моментом в цій реформі корпоративного управління державним сектором економіки є формування наглядових рад і особливо обрання на конкурсних засадах їх незалежних  членів.

З цією метою нинішні реформатори запропонували доповнити закон новою статтею 11-3, яка визначає осіб, не можуть бути Членами Наглядової Ради.

Відповідно до закону незалежним членом наглядової ради не може бути особа, яка отримує або отримувала від такого державного унітарного підприємства або господарського товариства, або його дочірнього підприємства, філії, представництва та/або іншого відокремленого підрозділу будь-які доходи, крім доходів у вигляді винагороди за виконання функцій члена наглядової ради. Тобто ніхто, хто хоча б один день попрацював на підприємстві і отримав заробітну плату, не може бути обраним до наглядової ради підприємства, в якому він працював.

Чи доцільна ця норма? Такий підхід фактично не дає вітчизняним фахівцям можливості бути обраним незалежним членом наглядової ради. Таке обмеження ще може бути прийнятним для державних підприємств машинобудування. Наприклад, працівники Харківського заводу Електроважмаш можуть бути членами наглядової ради Турбоатома  і навпаки. Але до наглядової ради Укрзалізниця ніхто з колишніх її працівників не може бути обраним. Враховуючи, що інших підприємств залізничного профілю в Україні фактично немає, вітчизняних фахівців наглядовій раді цього товариства ми не зможемо побачити.

Ще цікавіше інше обмеження, а саме: незалежним членом наглядової ради не може бути особа, яка має або мала протягом останнього року господарські або цивільно-правові відносини з таким державним унітарним підприємством або господарським товариством. Реформатори не подумали, а депутати при прийнятті закону не усвідомили, що цивільно-правовими відносинами є не тільки поставка Укрзалізниці товарів, послуг та робіт, а і придбання квитка на проїзд залізницею. Таким чином, хто останній рік їздив залізницею теж не може бути обраним незалежним членом її наглядової ради. Дуже цікаво, як буде здійснюватись перевірка кандидатів в незалежні члени наглядової ради Укрзалізниці на відповідність цим нормам закону на конкурсі, який зараз проводиться. Сподіваємося на принциповість відповідних комісій з відбору незалежних членів наглядових рад.

А поки що покращення корпоративного управління в державному секторі економіки не спостерігається, а відповідальність за це стає ще більш розмитою між Верховною радою, Урядом, Мінекономрозвитку та галузевими міністерствами.


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время Бізнес, напишіть, будь ласка, листа за адресою: kolonka@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: