Що змінилось для бізнесу у спорах проти держави

21 березня 2018, 18:00

У кінці 2017 року юридична спільнота жваво обговорювала зміни до процесуальних кодексів.

Загальносуспільна увага торкнулась цього питання не так сильно. Суспільство зосередилось на більш медійно "яскравих" акцентах судової реформи - доборі суддів до Верховного Суду, створенні антикорупційного суду тощо.

Відео дня

Юристи, в свою чергу, зосередились на розробці інфографіки та порівняльних статей, що ілюструють відмінності між старим та новим процесуальним законодавством і поширенні їх у мережі.

Але, що ж змінилось для бізнесу, в якого виникає спір з органом державної влади? Чи з’явились сподівання на справедливіший судовий розгляд? Для того, щоб дати хоч якусь відповідь, я б хотів коротко зосередитись на невеликому, проте надзвичайно важливому питанні: хто, кому і що доводить? Своє ж бачення я спробую максимально спростити (нехай простять мене колеги).

Кодекс адміністративного судочинства України (у старій редакції до 15.12.2017), що регулює розгляд спору між вами та дфс/держпродспоживслужбою/дабі, у випадку оскарження вами незаконного рішення, містив просте правило:

"обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (тобто органу державної влади), якщо він заперечує проти адміністративного позову".

Ви колись бачили, представника ДФС, який не заперечував проти позову? От воно що! Отже, у випадку гіпотетичного оскарження, орган державної влади мав би довести, чому, виходячи з обставин, досліджених на момент, коли таке рішення приймалось, воно було законним і необхідним.

При цьому, виходячи із завдань адміністративного судочинства розгляд справи мав відбуватись "з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів від порушень". А при розгляді, згідно норм вже нечинної редакції кодексу, суд повинен був перевірити чи оскаржуване рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення. Це також означає, що не можна було обґрунтовувати рішення обставинами, які в ньому не зазначені, тобто "заднім числом".

Не дивлячись на положення старої редакції кодексу, позивачі – бізнес, користуючись кваліфікованою правовою допомогою, вряди-годи завалювали суд доказами – документами, що додатково підтверджували реальність операції, наявності виробничих потужностей; документами, що підтверджують реальність попередніх документів тощо. При цьому, аж до останнього часу, частою практикою було витребування судом від позивача - бізнесу додаткових документів, навіть якщо про них і не йшлося у позовній заяві. Адвокати, в свою чергу, оспорювали щоразу нові докази та нові аргументи, що "придумувались" юридичним відділом державного органу. Це сформувало загальний підхід, за якого, не робити так = програти справу.

Що, з метою виправити ситуацію, про це каже оновлена редакція кодексу:

"обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача".

Хвилиночку, то що ж поміняв оновлений Кодекс адміністративного судочинства України? Значить і раніше доводити свою правоту повинні були органи державної влади, рішення чи дії яких оскаржує бізнес?!

Знавці мені заперечать. Скажуть, що нова редакція кодексу доповнена нормами про заборону витребування доказів від позивача – того ж бізнесу, окрім доказів на підтвердження його позиції. А також, заборону суб'єкту владних повноважень посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Проте, чи нові ці норми? На моє переконання – ні. Це підтверджувалось і прямими (хоча і загальними) нормами закону і практикою ЄСПЛ, і навіть практикою національних судів.

Ця ситуація нагадує мені законодавче врегулювання заборони "вилучення серверів". З такою динамікою, для того, щоб загальна норма закону виконувалась, потрібно буде написати її ще казуїстичніше і детальніше – н-д: "заборонити вилучення серверів та обладнання в IT компаній у м. Львові".

Аналогічно і тут, чи не доведеться пізніше описувати у кодексі, що таке "докази на користь позивача" для того, щоб забезпечити виконання загальних прогресивних уточнень до процесуального законодавства?

Тобто, справа не завжди в формулюванні закону, справа також в його застосуванні, у відстоюванні його духу; у тому, щоб не пливти по течії задубілої практики і вибратись із цієї "петлі часу".

Підсумовуючи, хочу сказати, що вказані "уточнення" просто деталізували принципові речі пов’язані із адміністративним судочинством. Жодним чином не применшуючи їх важливості (справді, просто чудово, що вони є), я хочу наголосити, що саме наша справа - принципово наполягати на застосуванні вказаних принципів. И новий кодекс – це чергова, для цього, відправна точка. Тільки тягар доказування органу державної влади! Тільки хардкор!

P.S. За кілька днів до написання цієї статті, прочитав у апеляційній скарзі однієї з митниць, що оболонка таблетки це … тара. Як ви думаєте, виходячи зі змісту написаного, нам доводити із тлумачним словником, що таке тара і наводити аналогію з яйцем і його тарою – шкарлупою? Чи просто сказати, що обставини, не зазначені в оскаржуваному рішенні, не можуть братись до уваги і зекономити клієнту багато оплачуваних годин? От і я про це ж.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X